19. Державний патерналізм в економіці Японії

а) основні риси патерналістської японської моделі господарювання;

б) система державно-монополістичного капіталізму в Японії;

в) система індикативного планування економічного розвитку Японії.

Економічний розвиток Японії характеризується двома суперечливими процесами: по-перше, тривалою свідомою ізоляцією країни від навколишнього світу і готовністю впровадити в національну економіку найкращі здобутки світової наукової і технічної думки. Ізоляція, яку правлячі кола країни ретельно підтримували тривалий період, сприяла не тільки збереженню національних традицій і зміцненню національної самосвідомості, але й мала економічні наслідки. Один з них полягає в тому, що японці неохоче допускають до себе іноземців – не тільки у фізичному розумінні, але й іноземний капітал і товари. Частка іноземних інвестицій в японській економіці незрівнянно нижча, ніж японських в інших країнах. Менталітет пересічного японця сформувався таким чином, що він впевнений: “японське – найкраще”, тому надає перевагу національним товарам перед іноземними.

По-друге, японська економічна модель суттєво відрізняється від будь-якої у Європі чи у Північній Америці перш за все за рівнем участі держави у диверсифікованому регулюванні соціальних, економічних та ментальних відносин. Разом з тим, вона не є повторенням кейнсіанської чи неокейнсіанської моделей перш за все тому, що основу підтримки макроекономічних пропорцій економіки складають перш за все монетаристські принципи. З одного боку, Японія має один з найвищих у світі показник конкурентоспроможності власної продукції та послуг, з другою – її продуктивність праці суттєво відстає від американської, а у деяких випадках й від західноєвропейської. Контрастність порівнянь можна доповнити також рідкісним інноваційним динамізмом і наявністю малих підприємств, які не можуть являтися зразковими щодо механізації та автоматизації виробничих процесів, проте мають усі можливості, на відміну від західних товаровиробників, для швидкого переходу на випуск нової продукції.

Суто японським є принцип пожиттєвого найму, за яким великі фірми можуть гарантувати зайнятість цінним працівникам упродовж усього їхнього трудового стажу. Саме цей принцип було покладено в основу національної виробничої філософії “наша фірма – наш дім”, яка сформувала рідкісне ментально позитивне відношення найманого робітника до місця своєї постійної роботи. Система оплати праці також є багато у чому унікальною, тому що базується на потрійному стимулюванні отримання доходів (тарифна ставка, премії, надбавка за додаткову працю).

Японська модель розвитку відрізняється від американської і західноєвропейської більш високим ступенем участі держави в економічному й соціальному житті суспільства. Аж до теперішнього часу в держави зберігаються багато важелів впливу на різні сфери економічної діяльності в країні, включаючи її зовнішні напрями. Дуже поширена думка, що економіка Японії – це складна, розгалужена, добре упорядкована і високопродуктивна система, що охоплює діловий світ і управління країною. Образно її називають “Джепен інкорпорейтед” – Акціонерною компанією Японії, у якій здійснюється взаємодія держави, класу бюрократії і корпорацій заради вирішення загальнонаціональних проблем. Часто модель такої взаємодії науковці називають так званим “японським залізним трикутником”. Даний феномен, як і економічні успіхи Японії, пов’язують з особливостями національного характеру японців – схильністю до узгоджених дій, колективізмом, традиціями патерналізму.

Японія стала однією з перших країн, у якій система державно-монополістичного капіталізму виступила як відправна точка таких змін, що мають революційне значення, у всьому суспільному устрої сучасного капіталізму (насамперед в економіці). Суть змін, що відбулися за останні десятиріччя полягала в наступному:

– Відбулася трансформація системи власності. У Японії склалося суспільство, де корпорація займає передову роль та значення. Багатство концентрується в руках компаній-юридичних осіб. Вони є власниками основних засобів і навіть землі, постійно зростають їхні фінансові активи (володіння акціями, облігаціями й іншими цінними паперами). Основна маса працюючих у несільськогосподарському секторі – це робітники та службовці корпоративних підприємств (67% усіх зайнятих), головним чином акціонерних компаній. У державних і муніципальних підприємствах зайнято 7,8% економічно активного населення, в індивідуальних господарствах – 25,2%. Навіть у торгівлі, де традиційно велика роль належить індивідуальному сектору, на корпорації припадає понад 60% зайнятих.

– Ще одна важлива особливість структури власності в Японії – повсюдне поширення взаємного володіння акціонерною власністю. Класична схема, коли материнська компанія володіє акціями дочірньої чи підконтрольної фірми, характерна для організації підприємницьких груп (кейрецу), однак, більш поширені структури з взаємним володінням акціями, коли акціями взаємно володіють материнська і дочірня фірми, десятки фірм у підприємницьких об’єднаннях (сюдан) володіють акціями один одного. Подібна система взаємного зв’язку є основою такої організації фінансового капіталу, за якої утворяться величезні конгломерати колективної власності, де володіння акціями здійснюється, головним чином, не заради одержання прибутку, а для здійснення контролю і управління.

Роль государства. Особенность экономической модели Японии состоитв единстве государственного аппарата и крупного капитала б решении общих проблем. До сих пор отмечается высокая координация действий промышленных, торговых, банковских компаний и правительства. Государственное предпринимательство во второй половине XX в. занимало скромное место. В его сферу входят 13 банков, ряд инфраструктурных объектов. Государство перераспределяет относительно небольшую часть национального дохода — 25—27% ВВП. Вместе с тем оно оказывает сильное воздействие на хозяйственные процессы через бюджетные и денежно- кредитные инструменты.

В стране широко используется система общегосударственного, регионального, целевого, отраслевого и внутрифирменного планирования. На общегосударственном уровне разрабатывается целая система планов, прогнозов, программ индикативного характера, означающих основные и желательные для общества, в целом ориентиры экономического и. социального развития. Общегосударственные планы в связи с незначительной долей государственного сектора направлены главным образом па регулирование деятельности частных фирм. Основные цели и. задачи общенациональных планов экономического развития конкретно воплощаются в содержании внутрикорпоративных планов, которые имеют директивный характер. Этим образуется сложная, взаимоувязанная система. планирования.

Внутрикорпоративные планы в свою очередь также учитываются при разработке общегосударственных программ через механизм консультаций с крупнейшими объединениями частных компаний — «Кэй-данрэн», «Дюкай», «Никкэйрэн», а также с соответствующими ассоциациями и финансово- промышленными группами.

Планы и Программы, несмотря на свою индикативность, подкрепляются широким арсеналом средств финансового, правового и организационного характера, которые обеспечивают значительную их эффективность и реализуемость. Общегосударственные экономические планы — это своего рода государственные инвестиционные программы, рекомендуемые и поддерживаемые экономическими социальными ресурсами всего государства.