18. Становлення, потенціал та сучасні умови розвитку економіки Японії
а) еволюція національної економічної моделі / етапи економічного розвитку Японії;
б) економічний потенціал Японії;
в) сучасні виклики і загрози соціально-економічному розвитку Японії.
Після 1868 р., коли відбулася “революція мейдзи”, модернізація економіки була оголошена метою держави. Проте єдиною галуззю, що набула істотного розвитку на початку ХХ ст., була текстильна промисловість. У 1905 р., після перемоги в російсько-японській війні, почався розвиток важкої промисловості. Основи для наступного енергійного підйому і структурних перетворень у господарстві були закладені в результаті перегляду урядової політики стосовно науки і техніки, організації підготовки висококваліфікованих робочих кадрів, а також завдяки використанню досвіду промислового будівництва, накопиченого до і під час війни. Країна закуповувала ліцензії на використання іноземних технологій і імпортувала велику кількість сировини.
Економічні реформи в Японії великою мірою пов’язують з окупацією країни американськими військами під час Другої Світової війни, і як наслідок реформи:
введено процедуру банкрутства, здійснено реорганізацію й ліквідацію збанкрутілих компаній;
відтворено контроль уряду над ключовими галузями економіки;
заморожено ціни й заробітну плату;
відтворено централізоване постачання підприємств.
Вже наприкінці американської окупації, була здійснена “шокова терапія”, яка включала такі заходи:
бюджетну реформу, основою якої став баланс державних доходів і витрат по всіх статтях, скасування дотацій збитковим підприємствам;
нову кредитну політику, яка полягала у відмові від фіксованих цін;
валютну реформу, яка встановлювала фіксований курс єни до долара.
Післявоєнна економічна реформа оздоровила японську економіку; вона стала тим трампліном, з якого почалося бурхливе піднесення Японії у світовому економічному просторі.
Сучасна Японія посідає третє, після США і Китаю, місце за економічним потенціалом (за показником сукупного ВВП):ВВП на душу - 33 828,066, ВВП у постійних цінах - 5, 390 897 (8.7% ВВП світу)
Японія має найбільший у світі показник очікуваної тривалості життя – 83,4 роки (станом на 2011 р.) (для порівняння, у США – 78,5 років, Німеччині – 80,4 років, Україні – 68,5 років), а індекс розвитку людського потенціалу відповідає 12-му рейтинговому місцю.
Як і будь-яка постіндустріальна країна, Японія має відповідну структуру виробництва ВВП, у якому 1,4% припадає на сільське господарство, 26,4% на промисловість і 72,2% складає сфера послуг (2005 р.). Відмінність від США чи країн-лідерів Європейського Союзу полягає у досить низькій питомій вазі аграрного сектору і високій – промисловості (у вищеназваних країнах її частка становить близько 20%). Подібною до ВВП є структура зайнятості, у якій провідною галуззю виступає торгівля та сфера послуг – 67,2%; промисловість – 26,1%; сільське, лісове та рибне господарство – 4,8%. Системна криза японської економіки, яка розпочалася у середині 1990-х років швидше за все наблизить відповідну пропорцію виробничої та сервісної галузей до аналогічного в країнах-лідерах світової економіки рівня.
Періодизація етапів економічного розвитку Японії:
1959-1970 рр. – період високих темпів економічного зростання (середньорічний темп зростання ВВП перевищував 10%).
Фактори, які сприяли економічному зростанню:
– зі сторони сукупного попиту: поширення приватного інвестування в заводи та обладнання; початок ери масового споживання; розширення національного експорту;
– зі сторони сукупної пропозиції: підвищення продуктивності праці у результаті використання та поліпшення іноземних технологій; високі показники особистих заощаджень; наявність висококваліфікованих кадрів.
1971-1980 рр. – період нарощення експортного потенціалу японської економіки в умовах зростання волатильності на міжнародних ринках і негативного впливу нафтових шоків (середньорічний темп зростання експорту країни перевищував 10%).
Фактори, які сприяли економічному зростанню:
– уряд і промисловість Японії реалізовували економічну політику зростання національної економіки шляхом розвитку промисловості і бізнесу, орієнтованих на експорт;
– розбудова автомобільного сектору економіки, машинобудування, які виробляли товари високої якості і з прийнятними цінами.
1980-1990 рр. – розростання економіки “мильної бульбашки”.
Фактори, які сприяли економічному зростанню:
– перегрів національної економіки Японії, через зростання експортного потенціалу, формування стабільно позитивного міжнародного торговельного балансу і сальдо фінансових операцій;
– зростання міжнародної торгівлі між Японією та США у результаті економічного буму в США і (етап “рейганоміки”);
– зміна стратегії розвитку японської економіки – від експортної орієнтації до розширення внутрішнього попиту (за допомогою грошової лібералізації, зменшення ставки відсотка Центрального банку від 5% у 1985 р. до 2% у 1987 р.);
– розширення фінансового сектору економіки країни, зростання обсягів спекулятивних фінансових потоків та операцій, стрімке зростання цін на нерухомість (житло, землю, бізнес-оренду);
З 1990 р. – період нестабільності економічного розвитку. Умовно можна поділити на такі етапи:
– крах “економіки мильної бульбашки”, наступна за ним економічна рецесія 1991-2002 рр.;
– зростання бюджетного дефіциту та урядового боргу (починаючи з 1993 р. – постійне негативне сальдо державного бюджету);
– негативний вплив Азійської фінансової кризи 1997-1998 рр.
– період відновлення економічного зростання 2003-2008 рр. (завдяки реструктуризації фінансової системи країни та глобальній ІКТ-революції);
– період з 2008 р. – період “великих шоків” – глобальна економічна криза 2008 р. і вкрай негативні наслідки від природного лиха 2011 р. (цунамі, аварії на атомних станціях).
У теперішній час економіка Японії проходить досить складний етап розвитку, обумовлений низкою таких причин, як вичерпання ресурсів екстенсивних методів зростання, збереження значного державного втручання в економіку, що обмежує дію ринкових важелів, “психологічна ізоляція” через обмеження доступу в країну іноземних товарів і капіталу. У цьому зв’язку, можна констатувати, що Японія відстає принаймні на десять років від США й Великобританії в дерегулюванні економіки. Крім того, розвиток японської економіки в останні роки проходить в умовах помітних коливань національної валюти – ієни. Негативними факторами є також колосальний державний борг (сумарно близький до оцінки річного обсягу ВВП) і криза кредитно-банківського сектора, обтяженого великою сумою “непрацюючих” боргів. Значне втручання держави в економіку, що зберігається, обмежує дію ринкових важелів, стримує внутрішню конкуренцію, обмежує доступ у країну іноземних товарів і капіталу. Проблема для Японії полягає не в джерелах капіталів, а в розумній, зваженій економічній політиці, що відповідає ситуації.