3) Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економічні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Більшість із них тимчасові, минущі. Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна ознака, як спадковість. Найбільше це стосується законів розвитку продуктивних сил, зокрема головної продуктивної сили — людини, яка успадковує здоров'я, психофізичні якості, морально-етичні норми тощо.

До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:

1.Всезагальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідно¬сті виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності пра¬ці, закон економії часу тощо).

2. Загальні Закони, що діють у декількох суспільно-економіч¬них формаціях: закон вартості, закон попиту і пропози¬ції тощо

3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що ді¬ють лише в межах одного суспільного способу виробниц¬тва. Найважливіший серед них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, від¬носинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4.Стадійні Закони, що діють лише на одній із стадій (висхід¬ній або низхідній) суспільного способу виробництва (за¬кон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально іс¬нують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторо¬ну системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відпо¬відною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи.

)(Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж еко¬номічні закони. Для економічних законів характерний вищий ступінь пізнання людиною єдності та зв'язку явищ і процесів, вони відображають глибокі приховані зв'язки й відносини, охоплюють явища і процеси, які ви¬ражаються у низці категорій. Іншими словами, внутріш¬ньо необхідний, сталий, суттєвий зв'язок між економіч¬ними явищами та процесами, що виражається за допомо¬гою економічних законів, набуває відображення у взає¬мозв'язку певних економічних категорій. Кожний закон наче групує навколо себе певну кількість (залежно від його складності) економічних категорій.

Оскільки економічні категорії є теоретичним вира¬женням окремих сторін виробничих відносин у їх взаємо¬дії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна останніх, розвиток і модифіка¬ція виробничих відносин відбуваються в русі, плинності економічних категорій.

Так, з погляду об'єктів власності та виробництва еко¬номічна теорія вивчає виробничі відносини, які виника¬ють між людьми в процесі створення й наступного руху, привласнення не лише матеріальних благ, а й послуг в усіх сферах суспільного відтворення.

4) Під методом пізнання розуміють спосіб, шлях дослідження предмета науки.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальні (загальнонаукові) та специфічні для політичної економії методи. Серед загальнонаукових методів пізнання чільне місце у вітчизняній політекономії належить діалектичному і структурно-функціональному методам.

Метод (спосіб дослідження, пізнання) у політекономії — це засіб наукового пізнання економічних явищ і процесів, уявне їх відтворення і розкриття взаємозв’язку і взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил їх розвитку.

1) Діалектичний метод - (Гегель і Фейєрбах) припускає розгляд явищ і процесів економічної системи не ізольовано, а у взаємозв’язку, і не в статиці, а в динаміці. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності.

2) Емпіричний - це означає, що вони базуються на фактах, тобто на спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища. Так, політекономія як суспільна наука вивчає поведінку індивідів та інститутів, що займаються виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг.

3) Метод наукової абстракції – його суть полягає в тому, що досліджуючи певний економ. факт чи процес виділяють його випадкові, швидкоплинні чи другорядні ознаки.

4) Метод аналізу і синтезу - аналіз передбачає поділ розглянутого об'єкта чи явища на окремі частини і визначення властивостей окремого елемента. За допомогою синтезу отримують повну картину явища в цілому.

5) Метод логічного і історичного підходу

6) Метод порівняння

7) Метод економ. моделювання- спрощене позначення дійсності

8) соц. економ. експеримент

Завдання політекономії полягає в тому, щоб привести в систему зібрані факти, дослідити їх, виявити суттєві риси явища, тенденції його руху, вивести економічний закон. Закономірності і закони — центральна ланка політекономічного дослідження. Вони пояснюють чинники буття фактів економічної дійсності, їх сутнісні риси, взаємозв’язок між ними та джерела їх руху. Теорія спирається на факти, без фактів це — лише гіпотеза.

Нарешті, при розгляді методології політичної економії постає і таке питання: що є критерієм правильності результатів пізнання, узагальнень і висновків, до яких приходить політекономія? Вищим критерієм істинності знання виступають факти реального економічного життя, тобто суспільна практика. Економічне життя — поведінка, зв’язки, відносини індивідів та інститутів у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг — з часом змінюється. Тому необхідно постійно звіряти існуючі теоретичні висновки і концепції з економічною дійсністю, яка, як живий організм, піддається і кількісним, і якісним змінам.