125. Зовнішні ефекти. Негативні та позитивні зовнішні ефекти. Їх наслідки. Інструменти усунення негативних наслідків зовнішніх ефектів. Теорема Коуза-Стіглера. Приватні та суспільні блага

Екстреналії(зовн ефекти) – це витрати або вигода від вир-ва чи споживання, які припадають особам, безпосередньо не залученим до цих процесів. Якщо діяльність одних осіб завдає шкоди іншим, то це негативні зовнішні ефекти, якщо є отримання додаткових вигод – позитивні. За екстрена лій у сфері споживання суспільна цінність товару відрізняється від його приватної цінності, відображеної кривою попиту на товар. Держава може коригувати побічні наслідки екон діяльності д-кома способами: - можна використати амін методи регулювання(прямі заборони, штрафні санкції); - податки для коригування екстреналій назив податками Пігу. Іноді проблему екстрена лій розв’язують без втручання держави. Приватні рішення можуть передбачати звернення до моральних принципів і соц санкцій. Теорема Коуза – Стіглера: якщо приватні сторони мають можливість дійти згоди без зайвих витратна розподіл ресурсів, то вони вирішують проблему екстреналій.

Усі блага можна класифікувати за 2-ма важливими ознаками: - винятковість (можливість усунення індивідів від споживання блага) – конкурентність (благо як об’єкт суперництва, унаслідок використання блага одним індивідом зменшується можливість його споживання іншими). Приватні блага (блага індивідуального вжитку) – характеризуються винятковістю і конкурентністю. Усі ринки товарі і послуг є ринками приватних благ(н-д: продукти харчування, одяг). Рівноважна ціна цих товарів і послуг визначається через взаємодію ринкових сил і пропозицій. Споживачі ,неспроможні заплатити ціну блага, не отримають його. Водночас споживання блага одним індивідом унеможливлює використання його іншими. Громадські блага х-ються не винятковістю і неконкурентністю(н-д: нац оборона, світлофори на дорогах). Неможливо перешкодити нікому користуватися гром благом, і можливість його використання не залежить від кількості споживачів.. Тому вигоди від приватних благ споживачі отримують після їх купівлі, то вигоди від гром благ сусп-во одержує вже унаслідок їх вир-ва. Держава виробляє суспільно оптимальну кількість гром блага, за якої граничні вигоди від нього дорівнюють граничним витратам.

Q

De

Dc

Db

Da

P

P

Ціна у даному випадку є незмінною величиною. Крива попиту на чисто суспільне благо відображає граничну корисність всього існуючого наявного його обсягу. Усі споживачі повинні спожити весь обсяг випущеного блага. На відміну від сукупного попиту чисто приватних благ( який отримується шляхом додавання кривих індивідуального попиту по горизонталі), сукупний попит суп благ визначається шляхом підсумовування граничних вигод по вертикалі.

126. Економічна роль держави у ринковій економіці. Теорія суспільного вибору: способи прийняття рішень та проблеми ефективності.

Сучасна ринкова економіка не може існувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштаби втручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт, Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основі саморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр. ознаменувала кінець "ери" вільного підприємництва, показала, що ринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки теоретично обґрунтував англійський економіст Дж.М.Кейнс в книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей"(1946). Дана теорія набула застосування на практиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати у господарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнса лягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичних країн.

Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано "настроює" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Про необхідність державного регулювання економіки говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає з цього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванні економіки.

За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринкова конкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і досить оперативно пристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася, регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічну стабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження у регулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотні вади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція, безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролі держави у регулюванні економіки.

Теорія суспільного вибору: способи прийняття рішень та проблеми ефективності.

Теорія суспільного вибору — це теорія, яка вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах. "Раціональні політики" підтримують насамперед ті програми, які сприяють зростанню їх престижу та підвищують шанси отримати перемогу на чергових виборах. Таким чином, робиться спроба за допомогою теорії суспільного вибору послідовно провести принципи індивідуалізму, поширивши їх на всі види діяльності, у тому числі на державну службу.

Прихильники теорії суспільного вибору розглядають політичний ринок за аналогією з товарним. Держава — це арена конкуренції людей: за вплив на прийняття рішень; за доступ до розподілу ресурсів; за місця на ієрархічній драбині.

Але держава — це особливий ринок. Його учасники мають надзвичайні права власності: виборці можуть обирати представників до вищих органів держави; депутати — ухвалювати закони; чиновники — стежити за їх виконанням.

Виборці та політики розглядаються як індивіди, що обмінюються голосами та передвиборними обіцянками.

Основними сферами аналізу цієї теорії є: сам виборний процес; діяльність депутатів; теорія бюрократії; політика державного регулювання.

Теорію суспільного вибору називають іноді «новою політичною економією», оскільки вона вивчає політичний механізм формування макроекономічних рішень. Критикуючи кейнсіанців, представники цієї теорії поставили під сумнів ефективність державного втручання в економіку Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, вони зробили об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових і фінансових заходів на економіку, а сам процес прийняття урядових рішень. У своїй Нобелівській лекції Дж. Бьюкенен сформулював три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору: методологічний індивідуалізм, концепція «економічної людини» і аналіз політики як процесу обміну.

Основна передумова теорії суспільного вибору полягає в тому, що люди діють в політичній сфері, переслідуючи свої особисті інтереси, і що немає непереборної межі між бізнесом і політикою. Ця теорія послідовно викриває міф про державу, у якої немає ніяких інших цілей, крім турботи про суспільні інтереси. Теорія суспільного вибору (public choice theory) — це теорія, що вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи в своїх власних інтересах,

«Раціональні політики» підтримують, передусім, ті програми, які сприяють зростанню їх престижу і підвищують шанси отримати перемогу на чергових виборах. Таким чином, теорія суспільного вибору намагається послідовно провести принципи індивідуалізму, розповсюдивши їх на всі види діяльності, включаючи державну службу.

Другою передумовою теорії суспільного вибору є концепція «економічної людини» (Homo ekonomicus). Людина в ринковій економіці ототожнює свої переваги з товаром. Він прагне ухвалити такі рішення, які максимізують значення функції корисності. Його поведінка раціональна.

Раціональність індивіда має в даній теорії універсальне значення. Це означає, що всі від виборців до президента керуються в своїй діяльності, насамперед, економічним принципом: порівнюють граничні вигоди і граничні витрати (і передусім вигоди і витрати, пов'язані з прийняттям рішень).

Ця ідея лягла в основу праць американського економіста Дж. Бьюкенена, що отримав в 1986 р. Нобелівську премію за дослідження в галузі теорії суспільного вибору. «Політика, пише він, є складна система обміну між індивідами, в якій останні колективно прагнуть до досягнення своїх приватних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. Тут немає інших інтересів, крім індивідуальних. На ринку люди міняють яблука на апельсини, а в політиці погоджуються платити податки в обмін на блага, необхідні всім і кожним: від місцевої пожежної охорони до суду».

Прихильники теорії суспільного вибору розглядають політичний ринок аналогічно з товарним. Держава - ця арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місця на ієрархічних сходах. Проте це ринок особливого роду. Його учасники мають незвичайні права: виборці можуть вибирати представників до вищих органів держави, депутати ухвалювати закони, чиновники стежити за їх виконанням. Виборці і політики трактуються як індивіди, що обмінюються голосами і передвиборними обіцянками. Основними сферами аналізу цієї теорії є при цьому сам виборчий процес, діяльність депутатів, теорія бюрократії, політика державного регулювання.

Послідовники теорії суспільного вибору, зокрема, наочно показали, що не можна цілком покладатися на результати голосування, оскільки вони в чималій мірі залежать від конкретного регламенту прийняття рішень. Сама демократична процедура голосування в законодавчих органах також не перешкоджає прийняттю економічно неефективних рішень.

Парадокс голосування (paradox of voting) це суперечність, яка виникає внаслідок того, що голосування на основі принципу більшості не забезпечує виявлення дійсних переваг суспільства відносно економічних благ.