27. Акціонерно-корпоративний капітал. Цінні папери. Фондова біржа та її функції.

В сучасних умовах важливе місце в організації в-ва і підприємн. діяльності відводять акціонерному капіталу (АК) і відповідним категоріям, які пов’язані з його рухом.

АК – це екон. форма реалізації акціонерної власності, тобто сукупності виробнич. екон. відносин між акціонер. товариством як суб’єктом і відповідними акціонерами та найманими працівниками щодо розпорядження та використання грошей, засобів в-ва та ін. майна з метою отримання прибутків, дивідендів та ін. доходів.

Реальний капітал – це гроші, засоби в-ва та ін. майно акціонер. товариства, які використовуються для створення реального багатства у речовій та вартісній формі.

Фіктивний капітал – це акції та облігації акціонер. товариства, які відображають його реальний капітал і надають право на отримання доходів у вигляді дивідендів та відсотків.

Акціонер. товариство виникає у зв’язку з тим, що для розширення процесу виробництва завжди потрібні кошти, а кредити є дорогими, тому вигідніше залучити кошти пайовиків-акціонерів, надавши їм право власності.

Акція – цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує про дольову участь акціонерів. Виплачуються дивіденди як частка від прибутку, отриманого акціонер. товариством.

Облігація – цінний папір на пред’явлення у вигляді боргового зобов’язання, який підлягає викупу і дає право власнику на одержання доходу у вигляді фіксованого відсотка від номінальної вартості.

Влада акціонер. товаристві залежить від частки акцій, якими володіють окремі особи і відповідно існує поняття контрольний пакет акцій, який складає 50% + 1.

Акції – цінні папери, які купують і продають на фондовій біржі.

Курс акцій залежить від: 1) величини дивіденду, 2) норми позичкового процента.

Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції : - відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу; - слугує важливим координатором розміщення державних цінних паперів; - забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу або переміщення капіталу з однієї країни до іншої; - виступає своєрідним економічним барометром ділової активності

28. Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки.

Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції1:

* трансформаційну;

* створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

* забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків.

банківська система - це не механічна сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Особливості побудови банківської системи в Україні. Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру . Сама союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України. Проте завдання створення закінчених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування Союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону.

У ринковій економіці комерційним банкам належить, велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

До цілей державної політики в банківській сфері належать:

• уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;

• забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитний політиці держави;

• підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їх конкурентоспроможності;

• забезпечення додержання законів і правил, що передбачає високий рівень ведення банківської справи;

• задоволення потреб суспільства в різноманітних банківських послугах;

• поліпшення наслідків можливих кризисів у банківській системі;

• забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів;

• стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі економіки.