- •1. Поняття «культура».
- •2. Поняття «цивілізація».
- •3. Поняття «традиція».
- •4. Поняття «національна культура».
- •5. Дохристиянські вірування слов*ян.
- •6. Особливості української міфології та головні її персонажі.
- •7. Джерела української культури.
- •8. Трипілька культура та її пам’ятки.
- •9. Скіфський період праукраїнської історії, його пам’ятки.
- •10. Культурні наслідки християнізації Київської Русі.
- •11. Кирил та Мефодій – перші просвітники слов’ян.
- •13. Пам’ятки архітектури Київської Русі
- •15.Роль галицько волинського князівства в розвитку кул.
- •16. Велике Князівство Литовське: особливості взаємодії давньоруської та литовської культур.
- •17. Католицька експансія та її наслідки в культурі хіv-хv ст.
- •18. Поширення в українських землях ідей Гуманізму та Реформації.
- •19. Розвиток гуманістичних ідей в українській культурі хv- хvі ст..
- •20.Братства.
- •21. Особливості Реформаційного руху.
- •23. Роль козацтва у становленні української національної культури.
- •25. Київсько-Могилянська академія, її роль в українській культурі
- •26. Початок книгодрукування в українськиї землях
- •27. Полемічна література в Україні хvі- хvіі ст.
- •Постать і. Мазепи в українській культурі.
- •32.Петро Могила – політичний та культурний діяч України.
- •33.Розвиток музичної культури та музикознавства у хvіі-хvііІст.
- •34.Розвиток образотворчого мистецтва в українській культурі хvііі ст.
- •35. Особливості українського бароко.
- •Вплив української культури на розвиток культурних процесів Росії
- •Григорій Сковорода — просвітитель, філософ, поет
- •1. Культура України першої половини хiх ст.
7. Джерела української культури.
Важливими проблемами в дослідженні будь-якої культури є з'ясування її джерел та складових. Джерелами кожної національної культури є: а) природне оточення; б) етнокультурні успадкування від давніх історичних періодів; в) особливості історії; г) взаємини із сусідами, зовнішні культурні впливи; ґ) професійна культурна творчість. До найважливіших джерел української культури зараховують природне оточення (земля), українські давні вірування й етнокультуру загалом, християнство, зовнішні впливи (східні та західні), професійну культуру. У визнанні їх важливості не обходиться без крайнощів, коли одне з них вважають найважливішим. Так, прихильники Рун-віри («рідна українська віра») применшують, а то й заперечують роль християнства як джерела української культури; їх опоненти саме християнство вважають найважливішим. Однак применшення ролі одного джерела за рахунок іншого не сприяє пошукові істини. Християнська віра, християнські етичні цінності є не лише важливим підґрунтям української професійної культури (у т. ч. філософії), а й визначальною ознакою українського народного світогляду. Висока оцінка християнства як джерела української національної культури не суперечить визнанню важливої ролі дохристиянських вірувань як складової української культури. З огляду на українську професійну художню творчість і філософію до джерел української культури слід зарахувати також античну культуру. Від часів Київської Русі, а потім у литовський період важливим було також засвоєння деяких європейських політичних і правових ідей та установ. Це дає підстави віднести українську культуру до сім'ї середземноєвропейської культурної спільності, що передбачає також урахування культурного внеску українців у її розвиток. Серед джерел української культури О. Пріцак виокремив: 1) найдавніші: доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, балканські, іранські та алтайські; 2) античні, германські, візантійські та західноєвропейські. Джерелами національної культури є явища, що допомагають з'ясувати її становлення та особливості; складовими - її основні сфери у конкретний історичний період.
8. Трипілька культура та її пам’ятки.
Трипільська культура – найвищий культурний вияв Європи в IV-III тис. до н.е. Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка біля села Трипілля (Київщина) дослідив нове поселення і відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення отримала назву трипільської. Племена трипільської культури були однією із найбільш розвинутих і самобутніх етнічних груп Європи епохи енеоліту. Творцями Трипільської культури були примітивно-хліборобські і скотарські племена. Вони, очевидно, з Балкан через Румунію і Молдавію просунулися на територію України і заселили майже все Правобережжя від Дністра до Дніпра, від Північного Причорномор'я до Полісся, змішавшись із місцевим населенням. Трипільська культура відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку людства. Особливістю Трипільської культури була велика шана до жінки-матері. Їжа трипільців була як рослинною (каші з пшениці, проса, гороху) так і м'ясною (м'ясо бика, свині, вівці та диких тварин – оленя, косулі, кабана) й рибною. Як транспорт використовували сани (колесо їм не було відоме), запряжені биками, та човни. Як одяг носили вироби із шкіри та тканин (тканинна одежа на теренах України бере початок саме у трипільців). Ткацтво у трипільців засвідчене знахідками деталей ткацького вірстата та відбитки тканин на глині. Тканини мали візерунки та фарбувались. Взуття було шкіряне (чоботи, напівчеревики типу постолів, сандалі). Головні убори мали грибоподібну форму або з підігнутими полами. Одяг, головні убори та взуття оздоблювалися мідними, кам'яними, бурштиновим, скляними прикрасами та амулетами. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина. Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів. В трипільському господарстві розширювався асортимент сільськогосподарських культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури. Землю обробляли роговими й дерев'яними ралами. Поступово вдосконалювалися зубчасті серпи. Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство. Певне місце в житті трипільців належало і мисливству та рибальству. У тваринництві перевагу віддавали великій рогатій худобі. До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентаря та начиння, обробка шкіри, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення грубого посуду з глини і дерева та ін. Обробка каменю та кременю стала ремеслом, що засвідчують і виявлені майстерні. Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка. Незважаючи на досить тонкі стінки, посуд був міцним. Орнамент мав вигляд спіралі в поєднанні із зображеннями сонця, місяця, тварин і рослин. Особливий крок зробила металургія через появу виробів із бронзи – матеріалу твердішого і продуктивнішого від міді. Ще одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика – різні за стилем і формою жіночі і чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що втілюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості і загального добробуту. Складними були вірування трипільців, що спрямовувалися на обожнення сил природи, від яких повністю залежали ранні землероби. Найпоширенішим був культ плодючості, який асоціювався з образом праматері. Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Фондова колекція матеріалів трипільської культури Львівського історичного музею нараховує понад тисячу експонатів. Другою за чисельністю групою є матеріали із с. Городниця Івано-Франківської області. Стоянки: Кирилівська, с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки