Міністерство культури і туризму України
Київський національний університет культури і мистецтв
Доповідь
з дисципліни « Зарубіжне музеєзнавство » на тему:
« Історія становлення і сучасний стан музейної справи Туреччини »
Виконала: студентка III курсу
Групи МС – 39
Назаренко Ю. В.
Перевірила: Андрес А.О.
Київ 2012
Вступ
Туреччина - це історія, що завжди поруч з нами, що залишила тут свої незліченні автографи. Це незліченна кількість пам'ятників тисячолітньої давнини, середньовічні палаци і храми, мавзолеї і мечеті. Це й один з найбільших міст-портів Туреччини - Стамбул. Тут пам'ятники старовини сусідять із сучасними хмарочосами, фабриками, заводами, університетами, театрами, музеями.
У Туреччині є багатство, що ніколи не виснажується, - тисячі кілометрів узбережжя, сонця і моря, тому Егейське узбережжя називають і "бірюзовим намистом Туреччини”. І знаючи все це починаєш розуміти, чому сюди рвалися завойовники протягом всієї історії.
Туреччина налічує незліченну кількість пам'ятників тисячолітньої давнини, тому вона завжди користується попитом у туристів. Туреччина має досить добре розвинену музейну справу. Перший публічний музей був відкритий у Tурції в кінці XIX століття. На сьогодні в містах Турції налічується близько 150 музеїв, які щорічно відвідують близько 10 млн. людей. Тому слід розглянути докладніше історію становлення і сучасний стан музейної справи Туреччини.
Історія становлення музейної справи Туреччини.
Поява музеїв в Туреччині пов'язана з культурним впливом західної цивілізації, для якої XIX — перша чверть XX ст. стали часом поступової європеїзації, що то уповільнювала свої темпи, то отримувала нові імпульси для подальшого розвитку. Гостра внутрішньополітична і економічна криза, а також тиск західних країн, що добивалися для себе все нових пільг в економічній сфері, змусили турецьку владу вдатися до радикальних перетворень, що увійшли до історії під назвою «Танзімат» (1839 — початок 1870-х рр.).
Ці реформи сприяли трансформації традиційної структури турецького суспільства і сталі значним кроком на шляху європеїзації країни. Зокрема, з'явилася система світської освіти, передана у ведення спеціально створеного міністерства освіти. Поступово в країні стала формуватися нова інтелігенція, представники якої орієнтувалися вже на європейські знання, культурні традиції і демократичні права.
Черговий етап європеїзації країни настав після проголошення Туреччини республікою осінню 1923 р. Ціла серія з реформ, що проводяться, була направлена на секуляризацію держави. Країна позбавилася від ідеологічного диктату ісламу, і яскравим проявом цієї свободи стало зрівнювання в правах жінок, законодавчо закріплений і обов'язковий для всього населення перехід на європейську форму одягу, европейський календар і літочислення, введення цивільної форми шлюбу з ліквідацією багатоженця. Для полегшення в багаточисельних школах і вищих учбових закладах, що створювалися за європейськими стандартами, арабський алфавіт був замінений латинізованним. У контексті європеїзації країни розгорталася й історія турецьких музеїв.
Предмети старовини, рідкісні витвори мистецтва здавна зберігалися в резиденції султанів Османа — палацовому комплексі Топкапи-сарай. Але за точку відліку в музейному будівництві Туреччини прийнято вважати 1846 рік, коли за розпорядженням мушира (маршала) Ахмета Фетхи-пащи в церкві Св. Ірини, побудованої ще у візантійську епоху, розмістилася колекція старовинної зброї. Декілька пізніше тут з'явилися предмети старовини та мистецтва. Всі ці колекції згодом стали основою низки музеїв – Військового музею, Стамбульського археологічного музею, Музею турецького та ісламського мистецтва.