Наведемо головні методичні принципи розрахунку виробничої потужності підприємства.

1. Виробничу потужність визначають за всією номенклатурою виготовленої профільної продукції.

2. Виробнича потужність установлюється виходячи з потужності провідних цехів основного виробництва з урахуванням заходів щодо ліквідації вузьких місць та можливого внутрішньогосподарського кооперування.

3. При обчисленні виробничої потужності підприємства враховується потенційна продуктивність усього діючого і недіючого внаслідок несправності устаткування, а також устаткування, що зазнало ремонту та модернізації.

4. Виробнича потужність повинна обчислюватись за технічними або проектними нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції із сировини з урахуванням застосування прогресивної технології.

5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства слід брати максимально можливий річний фонд часу роботи устаткування.

6. У найзагальнішому вигляді виробнича потужність провідного цеху, дільниці або групи однакового технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції (перероблення сировини) може бути визначена за однією з таких формул.

7. Поряд з провідними цехами розраховують виробничу потужність решти ланок підприємства.

8. Визначення виробничої потужності підприємства завершують складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує у кінцевому підсумку так звану вихідну потужність.

9. Середньорічна виробнича потужність визначається як середньозважена величина.

10. Резервну виробничу потужність розраховують на основі необхідної кількості резервних агрегатів та обґрунтованих обсягів експериментально-дослідних виробництв.

11. Виробнича програма визначається множенням виробничої потужності підприємства на коефіцієнт використання виробничої потужності. Останній розраховуються як відношення фактичної потужності підприємства до виробничої. Цей коефіцієнт не може бути більшим за одиницю. Проте чим він ближчий до одиниці, тим виробнича потужність використовується краще. Сьогодні на провідних підприємствах України, що успішно ведуть свою господарську діяльність, коефіцієнт використання виробничої потужності коливається в межах 0,7 — 0,8.

Визначення обсягів виробництва на основі аналізу витрат

Економічна теорія вирізняє такі основні види витрат виробництва фірми: постійні, змінні, валові (загальні), середні, граничні, альтернативні. Сучасні західні концепції класифікують витрати виробництва, беручи за критерій залежність або незалежність їх від обсягу виробництва.

Постійні витрати (англ. Fixed Costs) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.(також позначаються FC)

Змінні витрати (англ. Variable Costs) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.

До змінних витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату роботи працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг) з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші види витрат. У собівартості одиниці продукції вони залишаються незмінними (при постійних нормах витрат сировини, матеріалів, палива, окремих видів енергії і незмінних цінах) (рис. 1). Ці витрати можуть бути розраховані на кожний вид продукції, виходячи з норм витрат і ціни одиниці ресурсу.