6. Взаємодія слідчого з оперативними працівниками як засіб подолання протидії розслідуванню

Безперечно, вирішальне значення для подолання протидії розслідуванню та водночас отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, має ефективна та належна взаємодія слідчих та працівників оперативних підрозділів під час розслідування. Саме наведені вище обставини ставлять на порядок денний необхідність удосконалення взаємодії слідчих і оперативно-розшукових підрозділів при розслідуванні злочинів та одночасно при подоланні протидії їх розслідуванню.

На цю взаємодію безпосередньо впливають особливості, пов’язані з порушенням справи, розкриттям і розслідуванням злочинів тієї чи іншої категорії. У зв’язку з цим можна виділити декілька основних напрямів такої взаємодії.

1. Спільна робота оперативного співробітника і слідчого при заведенні оперативно-розшукових справ щодо осіб, що вчинили злочини. Цей напрям передбачає закріплення слідчого, що спеціалізується на розслідуванні певних категорій злочинів, за конкретним виявленим злочином для надання методичної допомоги оперативному співробітникові в його документуванні.

Під час розслідування злочинів у сфері службової і господарської діяльності ця допомога полягає, наприклад, у визначенні кола необхідних первинних документів, які слід отримати під час проведення перевірки, та оперативних заходів, достатніх для порушення кримінальної справи і забезпечення її судової перспективи. Насамперед йдеться про такі документи:

1. заява потерпілої особи (представника юридичної особи) про факт здійснення протиправних дій з ознаками злочину;

2. докладне письмове пояснення заявника про обставини здійснення таких протиправних дій;

3. докладні письмові пояснення свідків таких дій (пояснення працівників як тих структур, де працює чи якими керує заявник, так і тих, де працює підозрюваний у вчиненні злочину);

4. документи або завірені у встановленому порядку копії, що визначають організаційно-правовий статус підприємства, з використанням якого був вчинений злочин (свідоцтво про реєстрацію підприємства; статут; угода засновників підприємства; реєстр акціонерів);

5. документи або їхні копії, що свідчать про заняття певним видом підприємницької діяльності (ліцензії, договори тощо);

6. дійсні бухгалтерські, банківські та інші документи, що відображають окремі господарські операції підприємства;

7. підроблені (фальсифіковані) документи, використані як засіб вчинення злочину;

8. докладні письмові пояснення осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, про обставини здійснення незаконних дій;

9. матеріали документальної ревізії фінансово-господарської діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, у яких містяться ознаки злочину.

Оптимальний результат досягається, коли така взаємодія слідчого з опера­тив­ними працівниками, а також представниками контролюючих, ревізійних орга­нів, здійснюється вже з моменту отримання оперативної інформації про вчинений зло­чин. У такому разі всі сторони виробляють алгоритм спільних дій та визна­чають шляхи подолання можливої протидії розслідуванню з боку заінтере­со­ва­них осіб. Зокрема, плануються оперативні заходи щодо перевірки та документу­ван­ня отриманої інформації про факти протиправної діяльності, вилучення та досліджен­ня із вказаною метою необхідних документів, окреслю­ються питання, на яких необхідно зосередити увагу під час проведення відповідних докумен­таль­них перевірок та ревізій.

При цьому увагу акцентують на перспективі створення доказової бази у кримінальній справі, процесуального оформлення вилучених документів як доказів. Дійсно, слідчий, до процесуальних обов’язків якого входить збирання та фіксація доказів у справі, доведення вини причетних до вчинення злочину осіб, вже на даному етапі визначає майбутню судову перспективу справи та керує діями співробітників органів дізнання та контролюючих органів.

Ефективним засобом, який одночасно застосовується для подолання протидії розслідуванню злочинів, а також їх розкриття, викриття винних осіб, є легалізація або розсекречення результатів оперативно-розшукових заходів, що здійснюється вже при порушенні або одразу після порушення кримінальної справи. Таку легалізацію можна розглядати як успішний результат вказаної взаємодії та спільної діяльності. У цьому випадку використовуються передбачені ч. 2 ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України) можливості визнання протоколів з відповідними додатками, складених уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, як доказів у кримінальних справах. Отримані таким чином фактичні дані можуть також підтверджуватися і висновками одночасно проведених ревізорських досліджень.

2. Спільний аналіз первинного матеріалу, що містить інформацію про порушення закону з ознаками злочину, здійснений на стадії порушення кримінальної справи. Цей напрям взаємодії тісно пов’язаний з попереднім і передбачає ситуацію, коли первинні матеріали про злочин були зібрані оперативним підрозділом без узгодження й допомоги слідчого. При вивченні таких матеріалів слідчий має право вимагати надання додаткової інформації, у тому числі несекретних матеріалів оперативно-розшукової справи. При встановленні неповноти представленого матеріалу складаються письмові рекомендації з його доробки, які в обов’язковому порядку долучаються до оперативно-розшукової справи або матеріалів дослідчої перевірки.

У виняткових випадках, коли сформована ситуація диктує необхідність проведення невідкладних слідчих дій (інакше сліди злочину можуть бути знищені), кримінальна справа, у разі наявності визначених процесуальним законом підстав для цього, може бути порушена за відсутності окремих документів у первинних матеріалах перевірок. За таких умов рішення про порушення кримінальної справи приймається за узгодженням з керівником слідчого підрозділу та наглядаючим прокурором. З ухваленням рішення про реалізацію оперативних матеріалів зазвичай за участю слідчого складаються спільні погоджені плани, що затверджуються керівниками оперативного і слідчого підрозділів.

3. Спільна робота оперативного співробітника і слідчого безпосередньо спрямована на подолання протидії розслідуванню. Це один із найважливіших напрямків взаємодії, який полягає у проведенні оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, націлених на подолання протидії розслідуванню, здійснюваного шляхом: 1) знищення (приховання, фальсифікації) слідів злочину; 2) впливу на членів слідчо-оперативної групи.

Для знищення (приховання, фальсифікації) слідів злочину застосовують різні прийоми, що впливають на: а) предмети – носії інформації про злочин (документи, речові докази); б) людей, які володіють відомостями, що мають значення для встановлення істини у кримінальній справі (вплив на потерпілих і свідків з метою спонукати їх до перекручення або утаювання відомих їм фактів, давання неправдивих показань, погрози їх убивства тощо). Попередження цієї форми протидії можливе шляхом проведення невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спрямованих, зокрема, на: своєчасне затри­мання підозрюваних; встановлення і вилучення документів, предметів – речо­вих доказів; одержання правдивих і детальних показань співучасників про механізм вчиненого злочину; одержання детальних показань потерпілих і свідків.

Рішення названих тактичних задач має певну специфіку, обумовлену обставинами вчинення злочинів та криміналістичною ситуацією у зв’язку з їх розслідуванням, та вимагає проведення комплексу оперативно-розшукових і процесуальних слідчих дій.

Найбільш ефективною взаємодія слідчого й оперативних працівників у роз­слідуванні злочинів можлива тільки у складі спільних слідчо-оперативних груп, створюваних з дотриманням зазначених вище принципів. Гарантією їхньої успіш­ної діяльності є оптимальний розподіл обов’язків між членами групи, погоджене планування та, за необхідності, одночасне проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, взаємний обмін інформацією на проміжних нарадах під керівництвом слідчого, своєчасне внесення корективів у план роботи групи.

Слід зазначити, що оперативне супроводження розслідування більшості кри­мі­нальних справ має здійснюватися протягом усієї стадії їх досудового розслідування. У багатьох випадках виявлення за допомогою оперативних заходів фактичних даних, що свідчать про злочинну діяльність, та їх процесуальне оформлення як доказів можливе саме при одночасному прове­денні оперативно-розшукових та слідчих заходів або при постійному систематичному обміні інфор­ма­цією між слідчим та органом дізнання. Така ж взаємодія сприяє і подоланню протидії розслідуванню, зокрема у формі впливу чи навіть тиску на осіб, які свідчать про вчинення злочину, знищення або фальсифікації документів господар­ської діяльності підприємств тощо.

Актуальною тут стає і потреба використовувати відповідно до конкретної ситуації повноваження прокурора і слідчого щодо надання доручень та вказівок органу дізнання, передбачені ч. 3 ст. 66, ч. 3 ст. 114, п.п. 3, 4 ст. 227 КПК України, п. 2 ст. 7, ст. 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».