Теорія суспільного вибору

Теорія суспільного вибору сформувалась у 60-х рр. ХХ століття. Її автором визнають видатного американського економіста Джеймса МакДжіла Б’юкенена (1919 р. нар., лауреат Нобелівської премії 1986 року).

В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б’юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і в дослідженні політичних процесів.

ТСВ ґрунтується на трьох основних методологічних засадах. По-перше, ТСВ вивчає методи і способи, за допомогою яких люди використовують державні устано­ви у своїх власних інтересах. Люди, які діють у політичній сфері, передусім дбають про свої власні інтереси.

Вихідне положення тут гранично просте: якщо ділові люди дбають передусім про власні інтереси, то чому б не припустити, що державні службовці (чиновни­ки) чинять по суті так само, але вже як "політичні підприємці"?

Що прагне максимізувати політик?

Якщо пересічний споживач зацікавлений у максимізації корисності, бізнесмен — у максимізації прибутку, то чиновник прагнутиме максимізації своєї власної вигоди. Іншими словами, йдеться про прагнення максимізувати свою владу і голоси виборців.

У цій ситуації не кожне рішення, прийняте, наприклад, законодавцями, буде оптимальним для економіки. Адже у процесі прийняття політичних рішень неми­нуче враховуються особисті інтереси законодавців.

(По-друге, ТСВ базується на концепції "економічної людини ", яка передбачає, що поведінка індивіда є раціональною. Це означає, що всі — від простого виборця до президента — керуються під час прийняття рішень правилом порівняння гранич­ної вигоди та граничних витрат

У жартівливій формі відображено ідею тео­ретиків суспільного вибору: державна посадова особа так само, як інші суб'єкти рин­кової економіки, прагне зрівняти свої граничні витрати (МС) і граничні вигоди (МК). По-третє, ТСВ розглядає політику як процес обміну голосами і передвиборними обіцянками. Політика — це складний інституційний процес, на основі якого люди обирають різні альтернативи, зіставляючи їх зі своїми цінностями,— так само, як вони на ринку вибирають товар, керуючись лише власними уподобаннями. Це положення передає суть "методологічного індивідуалізму" Дж. Б'юкенена і школи суспільного вибору.

Політику Б’юкенен трактує як обмін, тобто складну систему обміну між індивідами, що в ній останні колективно намагаються досягти своєї приватної мети, оскільки не можуть реалізувати її з допомогою звичайного ринкового обміну».

Прихильники теорії суспільного вибору розглядають політичний ринок за аналогією з товарним. Держава — це арена конкуренції людей:

• за вплив на прийняття рішень;

• за доступ до розподілу ресурсів;

• за місця на ієрархічній драбині.

Але держава — це особливий ринок. Його учасники мають надзвичайні права власності:

• виборці можуть обирати представників до вищих органів держави;

• депутати — ухвалювати закони;

• чиновники — стежити за їх виконанням.

Виборці та політики розглядаються як індивіди, що обмінюються голосами та передвиборними обіцянками.

Різниця між ринковим і політичним обміном полягає і в тім, що його учасники мають різну мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. У політиці існують різні погляди й переконання, а люди, котрі посідають державні посади, не завжди керуватимуться виключно міркуваннями суспільного блага, пошуками добра і справедливості.

При дослідженні представницької демократії вчені вивчають таке поняття як «лобізм» – це різні способи впливу на представників влади з метою прийняття вигідних політичних рішень для обмеженої групи виборців й виділяють три групи, які зацікавлені у лобізмі:

а) групи виборців із особливими інтересами;

б) депутати, що зацікавлені у фінансовій підтримці зазначеної вище групи виборців з метою перемоги на наступних виборах;

в) професійні бюрократи.

Логролінг — практика взаємної підтримки депутатів шляхом "торгівлі голосами". Депутат "купує" підтримку вирішення питань своїх виборців, віддаючи взамін свій голос на захист проектів своїх колег. Дж. Б'юкенен і Г. Таллок не вважають будь-яку "торгівлю голосами" негативним явищем. Іноді за допомогою такої підтримки вдається домогтися ефективнішого розподілу ресурсів, який би підвищував загальне співвідношення корисності та витрат згідно з принципом оптимальності Парето.

Прибічники теорії суспільного вибору приходять до висновку, що саме з економічних причин існує політична нерівність і можливо прийняття нераціональних рішень. Найважливіші з цих причин такі:

1. порушення пропорцій між граничними затратами та граничними вигодами часто призводить до прийняття економічних рішень, що неправильні з суспільного погляду;

2. нерівність в отриманні інформації, оскільки краще інформовані люди з високими доходами та добре організовані лобістські групи;

3. недобросовісність державних чиновників (державної бюрократії), які, переслідуючи свій приватний інтерес, прагнуть отримати найбільшу кількість голосів на наступних виборах і приймають політично популярні рішення, але економічно неефективні, оскільки вибори відбуваються у найближчий період, а наслідки реалізованих програм виявляться пізніше.