Соціально-інституціональні технократичні концепції

Формування соціально-інституціональних технократичних концепцій припадає на 60-80 роки ХХ століття й відображає наслідки науково-технологічного прогресу. До соціально-інституціональних технократичних концепцій можна віднести низку теорій, представники яких використовували принцип технологічного детермінізму, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури, зокрема:

1. Теорія індустріального та нового індустріального суспільства, одним з найбільш яскравих представників був Волтера Ростоу (народився в родині емігрантів з Росії, 1916-2003), який запропонував теорію стадій економічного зростання. У праці "Стадії економічного зростання. Некомуністичний маніфест" (1960) В. Ростоу виділяє п’ять стадій економічного розвитку:

Перша стадія — традиційне суспільство, для якого характерне використання ручної праці, розвиток сільського господарства як основи економіки, низька продуктивність праці, повільні темпи техніко-економічної еволюції.

Друга стадія — створення передумов для зрушення. Рушійними силами, що підготували суспільство до зрушення були: розвиток економіки, ринку, вільної конкуренції, накопичення капіталу і зростання капіталовкладень в народне господарство.

Третя — стадія зрушення (підйому) або промисловий переворот зі швидким розвитком окремих галузей промисловості й заміною ручної праці на машинну.

Четверта — стадія наближення до зрілості, коли було досягнуто швидкого і постійного прогресу всіх галузей господарства.

П'ята — стадія, що забезпечує високий рівень масового споживання.

В 70-ті роки В. Ростоу додав шосту стадію — пошук шляхів якісного поліпшення життєвих умов людини.

Дж. Гелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка підсумовувала й розвивала цей науковий напрям. Він спробував розробити «синтетичну», як він казав, теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності сучасного капіталізму.

Цю теорію було викладено Гелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. Автора книги журнал «Форчун» назвав сучасним Кейнсом.

У «Новому індустріальному суспільстві» Гелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку зв’язує з технічним прогресом.

Гелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20—30-ті рр. ХХ ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, власник капіталу. Його основною метою була максимізація прибутку. Контроль над корпорацією зумовлювався капіталом підприємця, а не його компетентністю. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання.

На зміну «підприємницькій корпорації» приходить «зріла корпорація». Цей перехід зумовлений технічним прогресом. «Зріла корпорація» — це колективна організація, тому приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». На чолі «зрілої корпорації» стоїть не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада.

Під «техноструктурою» Гелбрейт розуміє «союз знань і кваліфікації». Це основний керівний персонал великих корпорацій, який складається із людей, що спеціалізуються на керівництві виробництвом, збутом, фінансами, корпоративним плануванням, тобто тих, хто приймає рішення. Він підкреслює, що це керуючий інтелект — мозок підприємства.

Техноструктура складається із інженерно-технічного персоналу, який не входить до числа власників.

Перехід у корпораціях влади до «техноструктури» змінює й мету діяльності корпорацій. Передовсім вона відображає не особистий інтерес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією прибутку, а суспільною метою.

2. Концепції футурології (наука про прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій), основним представником є Елвін Тоффлер (1928). Його основні праці «ретя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації»(1980), Метаморфози влади" (1990) та інші. Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов’язаної з послідовною зміною «хвиль перемін».

Перша хвиля цивілізації почалася близько 10 тисяч років тому з переходом до осілості, прирученням (одомашнюванням) тварин, початком вирощування овочів та зернових культур, що призвело до створення аграрної (доіндустріальної) цивілізації. Характерними рисами першої хвилі є:

• повільне економічне зростання;

• повільне, але невпинне зростання кількості населення;

• низький рівень споживання у переважної більшості населення — на межі фізіологічного мінімуму;

• поділ праці існував у досить простих формах;

• головним засобом виробництва була земля, яку обробляли 80—97 процентів населення;

• основний соціальний конфлікт — навколо проблем землеволодіння таї землекористування;

• соціальна та просторова мобільність практично були відсутні.

Друга хвиля цивілізації почалася в XVI ст. і привела до створення у другій половині XIX ст. індустріальної цивілізації. Особливими рисами другої хвилі розвитку цивілізації стали:

• швидке економічне зростання;

• значне зростання чисельності населення;

• зростання споживання, рівня та якості життя;

• розподіл праці досяг дуже високого рівня;

• основний вид енергії — механічна (парові двигуни, двигуни внутрішнього згоряння та різноманітні генератори);

• головний засіб виробництва — промисловий капітал: будівлі, машини та обладнання; в промисловості зайнято 45—65 процентів працездатного населення;

• основний соціальний конфлікт — між працею і капіталом;

• соціальна та просторова мобільність суттєво зросли.

Третя хвиля цивілізації датується серединою XX ст. Вона призведе (а в деяких країнах вже призвела) до формування постіндустріальної (інформаційної) цивілізації. Суспільство третьої хвилі характеризується такими ознаками:

• суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає рівномірнішим;

• різко знижуються темпи зростання населення;

• рівень споживання характеризується переходом від "кількості" до "якості" життя, від "суспільства масового споживання" до пошуку шляхів якісного вдосконалення умов життя людини;

• знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти "широкого профілю";

• головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де буде зайнято від 55 до 75 процентів працездатного населення;

• основний конфлікт — між знанням та некомпетентністю;

• паралельно змінюються і соціальна структура суспільства — на місце класового поділу приходить професійний;

• соціальна та просторова мобільність багаторазово зростає.

Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьє (1907-1990). За Фурастьє, НТР вирішує проблему класової боротьби і забезпечує утворення «суспільства споживання», так званої третинної цивілізації, де переважатиме сфера послуг. Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в «суспільстві дозвілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отримання знань.

3. Концепція постіндустріального суспільства. Загальнометодологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є (так само, як і концепції «індустріального суспільства») еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х рр. і зв’язаний з ім’ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. Ще з кінця 50-х рр. він активно пропагував цю концепцію. 1967 року на конференції американських футурологів Белл сформулював завдання соціального прогнозування. А 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі проголосив свою концепція «постіндустріального суспільства». 1973 р. Белл опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

В основі концепції постіндустріального суспільства лежить теорія трьох хвиль – поділ всього суспільного розвитку на три етапи: до індустріальний (розвиток сільського господарства), індустріальний (промисловість, поява корпорацій) та постіндустріальний (розвиток сфери послуг та інформації).

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками: 1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2) переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

3) провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4)  прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.