- •8 Вихідні ідеї філософії с.Кєркегора.
- •9 Вчення «живої етики» о.Реріха.
- •10 Вчення про три світи та дві натури г.Сковороди.
- •11 Головне питання гносеології. Гностицизм і агностицизм.
- •12 Головні функції філософії.
- •13 Гуманізм і реформація, їх суть і філософська спрямованість
- •15 Діалектика як вчення про зміни і розвиток
- •16 Духовно-академічна філософія в Україні хіх –хх ст.
- •17 Елейська школа: представники, основні ідеї
- •18 Емпіризм ф.Бекона.
- •19 Зміст «антропологічного принципу» у філософії л.Фейєрбаха.
- •20 І.Кант як засновник німецької класичної філософії.
- •21 Ідеалізм Платона та його протистояння матеріалізму
- •22 Ідеї розробки «наукової філософії» у європейській філософії хіх ст
- •24 Конфуціанство як основний напрямок філософії Стародавнього Китаю
- •25 Концепція культури та історії о.Шпенглера
- •26 Людські виміри проблеми буття
- •28 Монадологія г.Лейбніца
- •30 Основні напрямки розвитку філософії Стародавньої Індії.
- •31 Основні положення даосизму.
- •32 Основні поняття гносеології.
- •33 Піфагорійська школа: представники, основні ідеї.
- •34 Принцип активізму філософії і.Г.Фіхте.
- •35 Природа філософських проблем, їх зв'язок з фундаментальними питаннями людського буття.
- •36 Природні виміри людини та її символічний світ.
- •37 Проблема буття в античній філософії
- •38 Проблема істини у філософії
- •39 Проблеми буття в історико-філософському окресленні
- •41 Р.Декарт та його філософська система.
- •43 Світоглядні ідеї Лесі Українки
- •44 Сенсуалізм Дж.Локка.
- •45 Скептизм п.Бейля та д.Юма
- •46 Соціальна філософія м.Драгоманова
- •47 Соціально-економічний та культурний зміст епохи Відродження
- •48 Становлення та розвиток діалектики в античній філософії
- •49 Структура діалектики та її зміст
- •50 Структура пізнавального процесу.
- •51 Сучасна наука про рівні та форми буття.
- •54 Теорія пізнання т.Г.Гоббса
- •55 Типологія людини
- •56 Філософія в Києво-Могилянській академії
- •57 Філософія г.Сковороди
- •58 Філософія Гегеля
- •59 Філософія п.Юркевича.
- •60 Філософія Сократа
- •61 Філософська антропологія
- •62 Філософська сутність вчення джайнізму
- •63 Філософське обґрунтування індуїзму
- •64 Філософський зміст буддизму
- •65 Філософський структуралізм к.Леві-Стросс
- •66 Філософські ідеї Кирило-Мифодіївського товариства
- •67 Філософські ідеї ф.Шеллінга
- •68 Філософські погляди Епікура
- •69 Філософські погляди м.Костомарова.
- •70 Філософські погляди п.Куліша
- •72 Фрідріх Ніцше та «філософія життя»
33 Піфагорійська школа: представники, основні ідеї.
Піфагореїзм - напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизував та обожнював поняття числа і проголошував його першоосновою світу та сутністю речей.
Піфагор (6 ст. до н. е.) та його послідовники вбачали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. У всьому — в русі планет, архітектурі, звучанні струни — вони прагнули відкрити кількісні відношення, числову гармонію. Числа піфагорійці мислили не абстрактно, а як чуттєво-споглядальні відношення.
Піфагор та його послідовники порушили проблему квантифікації сущого, зведення всього сущого до величин, які можна вимірювати.
Поглядам піфагорійців властива і містика. Стосовно всього, навіть любові, дружби, справедливості, вони шукали числові відношення.
Піфагорійці приховували своє вчення від людей. Їхня школа була організована на зразок релігійного ордену, де тільки найбільш наближених до Піфагора посвячували в заповітні таємниці.
Намагання Піфагора шукати за речами числа вражає своєю незвичністю. Завдяки торгівлі, яка динамічно розвивалася, вимірювання, зважування, рахування стали звичними явищами. Еквівалентом товару були гроші, тобто числа, кількісні відношення. Філософи взялися кількісно градуювати (поділяти на одиниці) явища навколишнього світу тільки після того, як у сфері соціального життя речі (товари) були зведені до грошей (чисел).
Піфагореїзм проповідував аскетизм в античному сенсі слова; здорова душа вимагала здорового тіла, а те й інше - постійного музичного впливу, зосереджування в собі і сходження до вищих областях буття, так що музика, філософсько-містична медитація і практична медицина майже ототожнювалися в пифагореїзмі.
34 Принцип активізму філософії і.Г.Фіхте.
Філософія Фіхте — це суб´єктивний ідеалізм, який все виводить і все пояснює з діяльності «Я» як творчого начала. «Я» у Фіхте — це водночас індивідуальне обмежене «Я» (свідомість людини) і «абсолютне Я» (божественна свідомість). Фіхте досліджував проблему можливості наукового пізнання. Цьому присвячена основна праця мислителя «Науковивчення», в якій «Я» постає як творець всього сущого і водночас як творець знання про нього (творець не тільки форм, а й змісту знання).
Перший акт цієї діяльності — самоусвідомлення себе, що виражається в тезі «Я є Я». Це самоусвідомлення (і самотворення) переростає в покладання (творення) «не-Я», чогось відмінного від «Я». Природа у Фіхте позбавлена самості, вона тільки матеріал, обмеження діяльності «Я» (Бога). Але ця обмеженість не об´єктивна, ця межа покладена самим «Я», яка ним же може бути й подолана в процесі діяльності. Акт самоусвідомлення є водночас актом самотворення.
Другий акт —«Я є не-Я» (антитеза). «Не-Я» виступає як об´єкт, який обмежує свободу «Я». Об´єкт, як у формі природи, так і культури, у філософії Фіхте породжений суб´єктом. Вихідною позицією появи будь-якого явища культури є творець, який має задум, проект. Це теза. Він втілює свій проект в життя (зводить палац, малює картину, приймає конституцію). Будучи створеним, об´єкт протистоїть йому як «не-Я». «Я» (в другому акті) не задоволене творінням, воно не вичерпало його творчий потенціал або, вірніше, «Я» побачило свою обмеженість в створеному «не-Я» і прагне її подолати. Долаючи таким чином свою обмеженість, воно прогресує.
Він віддавав перевагу практичному розуму над теоретичним. Пізнання для нього виступає лише як момент залежності «Я» від «не-Я», що долається в практичній діяльності, в якій «Я» діє як вільне, оскільки воно творить «не-Я».