- •8 Вихідні ідеї філософії с.Кєркегора.
- •9 Вчення «живої етики» о.Реріха.
- •10 Вчення про три світи та дві натури г.Сковороди.
- •11 Головне питання гносеології. Гностицизм і агностицизм.
- •12 Головні функції філософії.
- •13 Гуманізм і реформація, їх суть і філософська спрямованість
- •15 Діалектика як вчення про зміни і розвиток
- •16 Духовно-академічна філософія в Україні хіх –хх ст.
- •17 Елейська школа: представники, основні ідеї
- •18 Емпіризм ф.Бекона.
- •19 Зміст «антропологічного принципу» у філософії л.Фейєрбаха.
- •20 І.Кант як засновник німецької класичної філософії.
- •21 Ідеалізм Платона та його протистояння матеріалізму
- •22 Ідеї розробки «наукової філософії» у європейській філософії хіх ст
- •24 Конфуціанство як основний напрямок філософії Стародавнього Китаю
- •25 Концепція культури та історії о.Шпенглера
- •26 Людські виміри проблеми буття
- •28 Монадологія г.Лейбніца
- •30 Основні напрямки розвитку філософії Стародавньої Індії.
- •31 Основні положення даосизму.
- •32 Основні поняття гносеології.
- •33 Піфагорійська школа: представники, основні ідеї.
- •34 Принцип активізму філософії і.Г.Фіхте.
- •35 Природа філософських проблем, їх зв'язок з фундаментальними питаннями людського буття.
- •36 Природні виміри людини та її символічний світ.
- •37 Проблема буття в античній філософії
- •38 Проблема істини у філософії
- •39 Проблеми буття в історико-філософському окресленні
- •41 Р.Декарт та його філософська система.
- •43 Світоглядні ідеї Лесі Українки
- •44 Сенсуалізм Дж.Локка.
- •45 Скептизм п.Бейля та д.Юма
- •46 Соціальна філософія м.Драгоманова
- •47 Соціально-економічний та культурний зміст епохи Відродження
- •48 Становлення та розвиток діалектики в античній філософії
- •49 Структура діалектики та її зміст
- •50 Структура пізнавального процесу.
- •51 Сучасна наука про рівні та форми буття.
- •54 Теорія пізнання т.Г.Гоббса
- •55 Типологія людини
- •56 Філософія в Києво-Могилянській академії
- •57 Філософія г.Сковороди
- •58 Філософія Гегеля
- •59 Філософія п.Юркевича.
- •60 Філософія Сократа
- •61 Філософська антропологія
- •62 Філософська сутність вчення джайнізму
- •63 Філософське обґрунтування індуїзму
- •64 Філософський зміст буддизму
- •65 Філософський структуралізм к.Леві-Стросс
- •66 Філософські ідеї Кирило-Мифодіївського товариства
- •67 Філософські ідеї ф.Шеллінга
- •68 Філософські погляди Епікура
- •69 Філософські погляди м.Костомарова.
- •70 Філософські погляди п.Куліша
- •72 Фрідріх Ніцше та «філософія життя»
41 Р.Декарт та його філософська система.
Рене Декарт – автор дедуктивного методу пізнання і засновник раціоналізму. В історії Нової філософії перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості і матерії, душі й тіла. З одного боку, субстанція, як начало, є об’єктивним, вічним матеріальним тілом, котре для свого існування не потребує причини. Це – протяжна субстанція, реальне тіло. З іншого боку, філософ допускав нематеріальну, ідеальну, “мислячу субстанцію”, котра існує незалежно, сама по собі. Декарт визнавав два незалежних начала – матеріальне і ідеальне. В цьому і полягає його дуалізм. Людину він розглядав як механічне поєднання цих 2 субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт ввів третю субстанцію-Бога, яка зумовлювала єдність попередніх двох і можливість пізнання навколишнього світу.
Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно існують в розумі.
Декарт сформулював чотири основні правила наукової дедукції:
Перше правило – визначення принципів, начал. Друге правило – аналітичне вивчення природних явищ. Третє правило – мислити необхідно логічно, по порядку. Четверте правило – досягнення повноти знань, послідовність і ретельність дедуктивного виведення, докладний огляд всіх ланок.
43 Світоглядні ідеї Лесі Українки
Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної украінської поетеси Лесі Українки (19-20 ст.). Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Великке світоглядне значення має поезія Лесі Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивиати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства.
Створила напрям «філософія переживання».
Під переживанням Леся Українка розуміла необхідність стійко сприймати драматизм людського існування й усвідомлювати його перехідний характер.
В основі цих філософських роздумів лежали ідеї послідовного матеріалізму, діалектики, впевненість у пізнавальних можливостях людини, реалістична естетика та історичний оптимізм.
Показовими були антропологічні ідеї Лесі Українки. Вона вважала, що сутність людини можна зрозуміти лише через її особисті соціальні якості, серед яких найвище значення має гідність .
Першим кроком до подолання «рабського духу» поетеса вважала необхідність змінити умови й обставини соціального життя, що його породжують. Леся Українка закликала людей до пробудження від страшного «сну», боротьби проти поневолення людей і національного приниження тощо.
Етичні та естетичні погляди Лесі Українки були орієнтовані на щонайбільше врахування людського характеру.
Особливою характеристикою філософської позиції Лесі Українки було її непримиренне ставлення до релігії та церкви. Поетеса стояла на позиціях войовничого атеїзму, який давав їй підстави говорити про те, що релігію вигадали люди, які не могли пояснити незрозумілі явища природи.