Екзаменаційний білет № 8

1. Алфавітні системи писемності ( фінікійське фонетичне письмо, грецьке письмо, латиниця).

Фінікійське фонетичне письмо

Відомо, що єгипетська культура, наука, писемність були домі­нуючими серед народів інших країн. Зокрема, фінікійське мистецт­во перебувало в залежності від єгипетського та грецького.

Фінікійці оцінили переваги, які принесла писемність єгиптя­нам. Запозичуючи й удосконалюючи їхні письмена, вони створили власну абетку фонетичного письма. Вона складалась з 22 приголос­них літер. Перші спроби створити суто фонетичний (вокалізований) алфавіт пов'язують із завойовниками Єгипту — гіксосами. Десь у середині XI11 ст. до н.е. вони й створили вперше згадане письмо. Ба­гато документів, пов'язаних з ранніми зразками фінікійського фо­нетичного письма, виявили в околицях стародавнього міста Бібл, з якого греки вивозили папірус. Звідси пішла грецька назва біблос і терміни біблія, бібліотека. Фінікійський алфавіт наведено нарис. 6.

Очевидно, що на фінікійському фонетичному алфавіті позна­чився вплив єгипетського письма. Від нього фінікійці запозичили звукову систему і форму літер, а греки від фінікійського — пряме накреслення ліній. За тисячолітню історію фінікійське письмо набу­ло великого розвитку. Фінікійське фонетичне письмо лягло в основу сучасних форм письма переважної більшості людства.

Грецьке письмо

Греки, запозичивши фінікійську писемність, внесли у фонетич­не письмо принципові зміни ще на початку І тисячоліття до н.е. Всі фонетичні системи того часу в своїй основі були переважно консо­нантними, тобто основні їхні знаки слугували для позначення приго­лосних звуків. Вперше остаточно саме греки почали позначати літе­рами голосні звуки в своєму письмі, які забезпечували точнішу пере­дачу на письмі звуків мови, тому грецький алфавіт відносимо до групи вокалізованих. Найдавніше грецьке вокалізоване письмо відносить­ся до VIIІ-VIІ ст. до н.е. (рис. 7-9).

Удавньофецькому, як і у фінікійському письмі, напрямок пись­ма був справа наліво. У процесі еволюції письма в Греції існував особ­ливий вид письма, що мав назву "бустрофедон", що означає в пере­кладі "хода волів на пашні". Це письмо позначалося особливим роз­ташуванням літер і напрямком читання (рис. 10).

Бустрофедонів спосіб проіснував недовго, греки почали знову писати лише зліва направо.

Найважливішим етапом наступної еволюції давньогрецького письма був його поділ на два основні види: східногрецький та захід -ногрецький. На основі східногрецького виник грецький класичний алфавіт з 24 літер, який витіснив усі регіональні форми і став націо­нальним шрифтом греків, незалежно від місця їхнього проживання.

На основі західногрецького письма виникло письмо латинсь­ких народів Італії негрецького походження, це переважно етруски — найдавніший народ Італії, які жили в І тисячолітті до н.е.

Пізніше було послаблення етрусків, завоювання і асиміляція їх римлянами.

Крім цих, загальноприйнятих досліджень і висновків про приорітет у винаході письменності, є інші дослідження.

Історик і дослідник письменності Я. Б.Шніцер у книзі" Илюст-рированная всеобщая история письменности", С.-Петербург, 1903 г. изд. А.Ф. Маркса, 264 с, доводить наступне:

Найдавніші пам'ятки писемності, про які дійшли до нас дос­товірні відомості сягають глибини віків, часів Мойсея і всі без винят­ку належать євреям. Напис моабітського царя Меши на камені, знай­деному на схід від Мертвого моря в 1869 р., де жили моабіти* (древні євреї), зберіг нам літери, якими користувались євреї за 900 років до н.е. ітаким чином є самим древнім пам'ятником алфавітного письма (рис. 11).

Другим пам'ятником древньо-єврейського письма після моа-бітського каменю є так званий „силаамський напис" знайдений в Єрусалимі в 1860 р. Цей напис висвітлює події проведення Сило-амського каналу при царюванні іудейського царя Єзекії в VIIІ ст. до н.е. (рис. 12).

До речі, у древнеєврейському письмі є цікава особливість, яка зовсім відсутня в фінікійському письмі, це — крапки для розділу одного слова від іншого. Цей знак (розділові крапки) могли з'яви­тись лише впродовж дуже великого історичного періоду в розвитку письма. Якщо цей, знак існує вже в таких архаїчних пам'ятках, як Моабітський камінь та „силоамський напис", то це свідчить про те, що в ті часи, до яких належать ці пам'ятки, алфавітне письмо дійсно стояло у євреїв на високому рівні історичного розвитку.

Здається ймовірним, що греки приписали фінікіям винахід ал­фавіту лише на той факт (основі), що від них вони вперше дізнались про існування алфавітної системи, і в них вони вперше навчились фіксувати свої думки за допомогою літер.

Фінікійці як торговий люд, котрі відвідували майже всі відомі на той час країни, дійсно могли занести семітський алфавіт в Європу і, таким чином, стати піонерами поширення алфавіту, а не його вина­ходу.

Вчені припускають думку про те, що алфавітне письмо було відо­ме євреям набагато раніше Моісея і було створене єврейськими жер­цями під безпосереднім впливом єгипетських ієрогліфів під небом Єгипту на базі його ієрогліфічної системи і звідси був перенесений на ханаанську землю, де вдосконалювався, і разом із фінікійським то­варом поширився світом.

Другим пам'ятником древньо-єврейського письма після моа-бітського каменю є так званий „силаамський напис" знайдений в Єрусалимі в 1860 р. Цей напис висвітлює події проведення Сило-амського каналу при царюванні іудейського царя Єзекії в VIIІ ст. до н.е. (рис.12).

До речі, удревнеєврейському письмі є цікава особливість, яка зовсім відсутня в фінікійському письмі, це — крапки для розділу одного слова від іншого. Цей знак (розділові крапки) могли з'яви­тись лише впродовж дуже великого історичного періоду в розвитку письма. Якщо цей, знак існує вже в таких архаїчних пам'ятках, як Моабітський камінь та „силоамський напис", то це свідчить про те, що в ті часи, до яких належать ці пам'ятки, алфавітне письмо дійсно стояло у євреїв на високому рівні історичного розвитку.

Здається ймовірним, що греки приписали фінікіям винахід ал­фавіту лише на той факт (основі), що від них вони вперше дізнались про існування алфавітної системи, і в них вони вперше навчились фіксувати своїдумки за допомогою літер.

Фінікійці як торговий люд, котрі відвідували майже всі відомі на той час країн и, дійсно могли занести семітський алфавіт в Європу і, таким чином, стати піонерами поширення алфавіту, а не його вина­ходу.

Вчені припускають думку проте, що алфавітне письмо було відо­ме євреям набагато раніше Моісея і було створене єврейськими жер­цями під безпосереднім впливом єгипетських ієрогліфів під небом Єгипту на базі його ієрогліфічної системи і звідси був перенесений на ханаанську землю, де вдосконалювався, і разом із фінікійським то­варом поширився світом.

Латиниця

Латинський алфавіт — еволюція історичного розвитку на італійській основі грецького письма в римське.

Латинці (жителі Риму і його околиць) запозичили етруський алфавіт, який склався на основі грецького. Закінчений вигляд ла­тинський алфавіт мав лише в І ст. н.е., він складався з 21 знака (рис. 13 а, б).Одним з найважливіших удосконалень, епохальним зламом у розвитку писемності було розмежування в написанні літер: заголов-кових прописних і рядкових, стало два основні типи латинського письма, а саме: маюскульне (від лат. та.іи8си1и8 — великий) — це таке письмо, літери якого перебувають у межах двох паралельних ліній, і не мають виносних елементів угору або вниз. Це прописні заголов­кові літери урочистих текстів. Маюскульне письмо не мало інтер­валів між словами, геометрична складність форм ускладнювала їхнє написання та прочитання.

Мінускульне (від лат. тіпизсиїш — маленький) — поширилося переважно в період раннього середньовіччя, характеризується наяв­ністю чотирьох паралельних направляючих ліній: середньої пари ліній, вякі вписуються корпус літериі двох зовнішніхліній, що ви­значають межі виносних верхніх та нижніх елементів. Це рядкові літе­ри.

Відомо, що в текстах на камені, у кодексах, у сувоях письмо існу­вало в двох варіантах: капітальне квадратне (саріїаііз §иасіга1а), або красиве (е1е§ап§) (рис. 14), і капітальне рустичне (саріїаііз гшііка), або "селянське" більше просте (рис. 15).

Капітальне квадратне письмо — письмо, літери якого разом із засічками вписуються в квадрат, вони ставляться вільно, відстаней між словами немає, рядки розміщені на відстані, рівній висоті рядка, кут письма — 25-30; знаряддя письма — калам або очеретяне перо, пташині чи бронзові пера.

Капітальне рустичне письмо — письмо, літери якого видовже­них пропорцій (5:3), дуже тонкі вертикалі та насичені (жирні) гори­зонтальні штрихи. Це пояснюється великим кутом нахилу пера — не менше 60°.

Письмо суцільне, відстаней між словами нема, пізніше між сло­вами іноді ставиться крапка, відстань між рядками дорівнює поло­вині висоти літери.

Унціальне письмо - ушляхетнена каліграфічна форма римсько­го курсиву (рис. 16,17). Вирізняється округлістю форм.

Каліграфічний варіант унціалу має помітні виносні елементи літер. Пропорції літер близькі до квадрата, деякі літери по ширині більші ніж по висоті. Вертикальні та округлі штрихи виведені жирно. Відстань між рядками не менше висоти рядка. Письмо суцільне, кут письма незначний, або рівний 0°. Письмо раннього середньовіччя вирізняється великим розмаїттям. Центрами письма стають монас­тирські скрипторії (майстерні письма). Основним видом письма цього періоду є розвиток мінускульного письма, яке було привілеєм мо-нахів-скрипторів, які надавали особливого значення красивому пись­му. Каліграфічні варіанти набули великого розмаїття. Унціал набув більш мінускульного характеру.

На початку VIII ст. мінускул через кілька проміжних форм (рис. 18) стає закінченою формою витонченого шляхетного письма — каролінгського мінускула (рис. 19). Каролінгський мінускул з книж­кового письма перетворюється в досконале світське письмо.

Велике значення для інтелектуальної централізації Європи мала діяльність короля Каролінгської імперії (франкської держави) Кар-ла Великого (768-814 рр.) до культурного центру якого прибували вчені та митці з багатьох країн.З території каролінгської імперії (теперішньої Франції) цей шрифт потрапляє у Рим, Іспанію, Англію. На кінецьXI ст. він запо­лонив майже всю західну Європу. Створення каролінгського мінус­кула стало значним етапом у розвитку Європейської писемності.

У порівнянні з унціалом каролінгський мінускул більш доско­налий пластичністю, пропорційністю, вишуканістю. Літери стали більш прямими, кут письма збільшився до 15°. Виносні елементи, як правило, не менше висоти літери, відстань між рядками не менша двох виносних елементів. Написання цього шрифту було можливе спеціально загостреним пташиним пером, яке давало плавне надав­лювання, плавний перехід від тонкого до товстого штриха.

200 років було потрібно для створення маюскульного варіанту Каролінгського мінускула (рис. 20).

Каролінгський мінускул — був найбільш досконалим і раціо­нальним письмом з усіх видів латинського середньовічного письма.

Тому пізніше, відроджений гуманістами і дещо вдосконалений, він став основою відомих нам рядкових шрифтів антикви.

2. Методика вивчення теми " Композиція, як засіб гармонізації об’єктів дизайну".

2. ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ У ДИЗАЙН-ПРОЕКТАХ (50 год) 10 клас

2.4. Основи композиції та кольорознавства(5год)

2.4.1. Композиція як засіб гармонізації об’єктів дизайну. Роль і значення композицій у професійній діяльності дизайнера. Сфери застосування графічних композицій.

Формулює поняття композиції. Характеризує важливість знань, умінь та навичок з основ композиції у професійній діяльності дизайнера. Пояснює різницю між видами композицій в дизайні, застосвуючи порівняльний аналіз. Класифікує види композиції в дизайні. Називає візуальні носії композиції. Пояснює сфери застосування графічних композицій. Характеризує загальні і особливі вимоги до їх створення та застосування. Дотримується всіх вимог до створення графічних композицій. Розкриває поняття: статика, динаміка, симетрія, асиметрія та інші. Називає характерні особливості композиційних засобів виразності. Застосовує у власних зарисовках композиційні засоби виразності. Наводить приклади застосування законів композиції в дизайні, природі, життєдіяльності людини. Розкриває сутність законів композиції. Проявляє відчуття композиційної цілісності та виразності, а також асоціативно-образного мислення. Відображає об’ємно-просторову структуру образу у ескізному малюнку олівцем; графічних техніках в кольорі; в пошуковому макеті; в експозиційному макеті об’ємно просторовій композиції.

3. Шум в приміщенні, його вплив на організм людини. Основні характеристики шуму, норми звукового тиску. Захист від шуму.

Шкідливий та небезпечний вплив шуму на організм людини встановлено тепер з повною визначеністю. Ступінь такого впливу, в основному, залежить від рівня та характеру шуму, форми та тривалості впливу, а також індивідуальних особливостей людини. Численні дослідження підтвердили той факт, що шум належить до загально-фізіологічних подразників, які за певних обставин можуть впливати на більшість органів та систем організму людини. Так, за даними медиків дія шуму може спричинити нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобу, порушення обмінних процесів та функціонування органів слуху тощо.

Із загальної кількості захворювань, що перераховані вище, останнім часом значно зросла частка тих, які спричинені саме шумовим впливом. У зв’язку з цим, слід звернути увагу на той факт, що протягом багатовікової еволюції людина так і не набула здатності адаптуватись до дії шуму, як не було створено природного захисту для високочутливого та досконалого органу слуху людини від дії інтенсивного шуму.

Медики відзначають особливо несприятливу дію навіть незначних за рівнем шумів у години відпочинку і передовсім сну, коли найбільш повно повинні відновлюватись сили людини. Не зайве нагадати, що у зв’язку з вищезазначеним у нашій країні, як у багатьох інших, діє заборона щодо порушення тиші у житлових масивах з 22.00 до 6.00. Найбільш повно вивчено вплив шуму на слуховий апарат людини. У працівників «шумних» професій може виникнути професійне захворювання – туговухість, основним симптомом якого є поступова втрата слуху, перш за все в області високих частот з наступним поширенням на більш низькі частоти.

Крім безпосереднього впливу на орган слуху шум впливає на різні відділи головного мозку, змінюючи при цьому нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей, так званий, неспецифічний вплив шуму може виникнути навіть раніше ніж зміни в самому органі слуху. Характерними є скарги на підвищену втомлюваність, загальну слабкість, роздратованість, апатію, послаблення пам’яті, погану розумову діяльність і т. п.

Наближено дію шуму різних рівнів можна охарактеризувати наступним чином. Шум до 50 дБА, зазвичай, не викликає шкідливого впливу на людину в процесі групової діяльності. Шум з рівнем 50–60 дБАможе викликати психологічний вплив, і проявляється у погіршенні розумової діяльності, послабленні уваги, швидкості реакції, утруднення роботи з масивами інформації тощо. При рівні шуму 65–90 дБА можливий фізіологічний вплив: пульс учащається, тиск крові підвищується, судини звужуються, що погіршується постачання органів кров’ю, дія шуму з рівнем 90 дБА і вище може призвести до функціональних порушень в органах та системах організму людини: знижується слухова чутливість, погіршується діяльність шлунку та кишківника, з’являється відчуття нудоти, головний біль, шум у вухах. При рівні шуму 120 дБА та вище здійснюється механічним впливом на орган слуху, що проявляється у порушенні зв’язків між окремими частинами внутрішнього вуха, можливий навіть розрив барабанної перетинки.

Такі високі рівні шуму впливають не лише на органи слуху, а й на весь організм. Звукові хвилі, проникаючи через шкіру викликають механічні коливання тканини організму, внаслідок чого відбувається руйнування нервових клітин, розрив мілких судин, тощо.

Отже, шкідливі та небезпечні наслідки дії шуму проявляються тим більше, чим вищий рівень сили звуку та триваліша його дія.

Фізичні характеристики шуму. Для успішної боротьби з шумом необхідно знати його фізичні характеристики, закономірності виникнення та поширення. Шумом прийнято вважати звуки, які негативно впливають на організм людини, заважають його роботі та відпочинку. Тому шум часто називають несприятливим звуком. Зазвичай шум створюється при хаотичному чергуванні звуків різної частоти та інтенсивності. Звук, як фізичне явище, являє собою коливальний рух, що поширюється хвилеподібно у пружному середовищі (газоподібному рідинному чи твердому). Звук, а значить і шум, характеризується: швидкістю звуку с, м/с; частотою f , Гц; звуковим тиском р, Па; інтенсивністю I, Вт/м.

Швидкість звуку залежить від характеристики середовища, в якому поширюється звукова хвиля. В газоподібному середовищі швидкість звуку рівна:

де х – показник адіабати (х = 1,44); Р, р– тиск та густина газу (відповідно).

При нормальних атмосферних умовах (Т = 293 К та Р = 1034 гПа) швидкість звуку в повітрі дорівнює с = 344 м/с.

Частота звуку визначається кількістю коливань пружного середовища за одиницю часу і вимірюється в герцах (1 Гц – це одне коливання за секунду). За частотою звукові (акустичні) коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові, з частотою коливання менше ніж 20 Гц; звукові (сприймаються органом слуху людини) – від 20 до 20 000 Гц; ультразвукові – більше ніж 20 000 Гц. В свою чергу звуковий діапазон прийнято підрозділяти на низькочастотний – до 400 Гц,середньочастотний – 400-1000 Гц, високочастотний – більше 1000 Гц.

Звук, що поширюється у повітряному середовищі, називається повітряним звуком, а в твердих тілах – структурним. Повітряний простір, в якому поширюються звукові хвилі називається звуковим полем. У результаті коливань, що генеруються джерелом звуку, в повітрі виникає звуковий тиск, який накладається на атмосферний. Різницю між атмосферним тиском і значенням повного тиску в даній точці звукового поля прийнято вважати звуковим тискомр.

Поширення звукової хвилі супроводжується перенесенням звукової енергії. Середній потік звукової енергії в будь-якій точці середовища за одиницю часу, віднесений до одиниці поверхні перпендикулярної до напрямку поширення хвилі, називається інтенсивністю або силою звуку в даній точці і вимірюється в Вт/м. Співвідношення між інтенсивністю звуку та звуковим тиском р має наступний вигляд:

де ρ та с – відповідно густина та швидкість звуку в даному середовищі.

Виділяють два порогових значення звукового тиску та інтенсивності звуку. Мінімальні значення звукового тиску та інтенсивності звуку, які сприймаються органом слуху людини як звук називаються порогом чутності. При частоті звуку f = 1000 Гц, яка прийнята базовою в акустиці поріг чутності має наступне значення: р =2×10Н/м, І = 10Вт/м. Звуковий тиск (р₆ = 20 Н/м²) та інтенсивність звуку (І₆= 1 Вт/м: при яких починають виникати больові відчуття в органі слуху людини називаються порогом больового відчуття. Великий діапазон значень між порогами чутності та больового відчуття (за звуковим тиском – 10, а за інтенсивністю звуку – 10¹²) викликав чималі труднощі при їх практичному використані. Тому від абсолютних значені параметрів звуку р та І, перейшли до відносних значень – рівнів (L), застосувавши при цьому логарифмічну шкалу:

де І, р – відповідно інтенсивність звуку та звуковий тиск у даній точці; І₀, р₀ – інтенсивність звуку та звуковий тиск на порозі чутності.

В середині XIX століття німецький фізик Г.Т. Фехнер вивів закон сприйняття, згідно з яким величина відчування органів чуття людини, в тому числі й чутності пропорційна логарифму величини подразнення. Так що рівень звуку оцінюється за логарифмічною шкалою не випадково.

Одиниця рівня сили звуку – бел (Б), прийнята на честь фізика О.Г. Белла (1847-1922 pp.), який вважається винахідником телефону. Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня сили звуку на 0,1 Б, то на практиці, як одиниця рівня сили звуку, в основному, використовується децибел (дБ) – десята частина бела (Б).

Підставивши у формулу (3.3) замість І значення І₀ та І_б одержимо, що інтервал порогу чутності до порогу больового відчуття становить 120 дБ, що значно зручніше для практичного використання.

Нормовані значення шуму. При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види. Відповідно до ССБТ ГОСТ “Шум. Общиетребованиябезопасности” 12.1.0003-83 та ДСН 3.3.6.037-99 “Державні стандарти норм виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку” шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широкосмужні, з неперервним спектром шириною більш ніж одна октава, та вузькосмужні або тональні, у спектрі яких є виражені дискретні тони. За часовими характеристиками шуми можуть бути постійними, якщо їх рівень шуму протягом робочої зміни (8 годин) змінюється не більше ніж на 5 дБА та непостійними.

Нормування шуму за рівнем звуку в дБА засновано на вимірювані за шкалою А шумоміра, що імітує чутливість органа слуху до шуму різної гучності. Рівень звуку дБА використовується для орієнтовної оцінки постійного та непостійного шуму, окільки в цьому випадку є невідомим спектр шуму.

Параметрами непостійного шуму, які нормуються є еквівалентний рівень шуму (рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час) у дБА та максимальний рівень шуму – у дБА.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і на території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6.037-99

Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.

Для вимірювання шуму на робочих місцях і у виробничому приміщенні використовуються: шумомір ШМ-1, вимірювач шуму та вібрації ВШВ-003, акустична виварювальна апаратура фірми RFT (Німеччина) та «Брюль і К’єр» (Данія). Принцип вимірювання шуму полягає в наступному: мікрофон для акустичних вимірювань сприймає шум і перетворює механічні коливання в електричні, які підсилюються і, пройшовши коректувальні фільтри та випрямляч, регіструються індикаторним приладом чи осцилографом.

Заходи та засоби захисту від шуму. Заходи та засоби захисту від шуму поділяються на колективні та індивідуальні, причому останні застосовуються лише тоді, коли заходами та засобами колективного захисту не вдається знизити рівні шуму на робочих місцях до допустимих значень. Призначення засобів індивідуального захисту (313) від шуму – перекрити найбільш чутливі канали проникнення звуку в організм – вуха. Тим самим різко послаблюються рівні звуків, що діють на барабанну перетинку, а відтак – і коливання чутливих елементів внутрішнього вуха. Такі засоби дозволяють одночасно попередити розлад і всієї нервової системи від дії інтенсивного подразника, яким є шум.

До 313 від шуму належать навушники, протишумові вкладки, шумозаглушувальнішоломи).

Засоби колективного захисту від шуму поділяються за такими напрямками:зменшення шуму в самому джерелі;зменшення шуму на шляху його поширення;організаційно-технічні заходи;лікувально-профілактичні заходи.

Зменшення шуму у самому джерелі – найбільш радикальний засіб боротьби з шумом, що створюється устаткуванням. Досвід показує, що ефективність заходів щодо зниження шуму устаткування, що вже працює, досить невисока, тому необхідно прагнути до максимального зниження шуму в джерелі ще на стадії проектування устаткування.

Організаційно-технічні засоби захисту від шуму передбачають: застосування малошумних технологічних процесів та устаткування, оснащення шумного устаткування засобами дистанційного керування, дотримання правил технічної експлуатації, проведення планово-попереджувальних оглядів та ремонтів.

До заходів лікувально-профілактичного характеру належать попередній та періодичні медогляди, використання раціональних режимів праці та відпочинку для працівників шумних дільниць та цехів, допуск до «шумних» робіт з 18 років тощо.

Засоби та заходи колективного захисту, що зменшують шум на шляху його поширення підрозділяються на архітектурно-планувальні та акустичні.

Засоби та заходи колективного захисту,що зменшують шум на шляху його поширення:

1. Архітектурно-планувальні:раціональне розміщення будівель та споруд на території підприємства, організації, установи;раціональне розміщення технологічного устаткування;раціональне розміщення робочих місць;раціональне акустичне розміщення зон і режиму руху транспортних засобів та потоків;створення шумозахисних зон.

2. Акустичні:засоби звукоізоляції;засоби звукопоглинання;засоби віброізоляції;засоби демпферування;глушники шуму.

Архітектурно-планувальні заходи щодо захисту від дозволяють зменшити вплив виробничих шумів на працівників не шумних виробництв та мешканців житлових масивів, що розташовані поруч з підприємством.

Для зменшення шкідливого впливу виробничого шуму, послаблення передавання його в сусідні приміщення застосовують звуко- і віброізоляцію, звуко- і вібропоглинання та глушники шуму.

Звукоізоляція є ефективним засобом зменшення рівня шуму на шляху його поширення, що реалізується шляхом встановлення звукоізоляційних перешкод (перегородок, кабін, кожухів, екранів). Принцип звукоізоляції базується на тому, що більша частина звукової енергії, яка потрапляє на перешкоду, відбивається і лише незначна її частина проникає через неї.

В тих випадках, коли неможливо ізолювати шумне устаткування чи його вузли, захист працівника від дії шуму здійснюють шляхом встановлення звукоізольованої кабіни з пультом керування та оглядовими вікнами.

Метод акустичного екранування застосовується в тих випадках, коли інші методи малоефективні або недоцільні з техніко-економічної точки зору. Акустичний екран встановлюється між джерелом шуму та робочим місцем і являє собою певну перешкоду на шляху поширення прямого шуму, за якою виникає, так звана, звукова тінь. Найбільш поширеними для виготовлення екранів є сталеві чи алюмінієві листи товщиною 1-3 мм, які покриваються зі сторони джерела шуму звукопоглинальним матеріалом.

У виробничих приміщеннях проводять акустичне оброблення всіх або частини стін та стелі шумних приміщень за допомогою звукопоглинального облицювання та підвішують до стелі штучні звукопоглиначі. Для ефективного звукопоглинання матеріал повинен мати пористу структуру, причому необхідно щоб пори були відкриті зі сторони звукової хвилі і мали якнайбільше з’єднань між собою.

Звукопоглиначі можуть мати різну форму (куля, куб, ромб, піраміда) і виготовляються з перфорованих листів твердого картону, пластмаси чи металу, які зі середини покриті звукопоглинальним матеріалом.

1. Головні закони композиції творів графічного дизайну.

2. Методика вивчення теми " Комп’ютерна графіка ".

3. Іонізуючі випромінювання (ІВ) в приміщенні, їх джерела. Специфічна дія ІВ на організм людини. Класифікація, нормування ІВ та захист від них.

1. Писемність Київської Русі.

2. Методика вивчення теми " Образно- асоціативні характеристики шрифтів".

3. Електромагнітні випромінювання (ЕМВ) в приміщенні, їх вплив на організм людини. Джерела ЕМВ. Нормування ЕМВ та захист від них.

1. Композиційні основи побудови інтер’єру.

2. Методика вивчення теми «Знакові зображення та закономірності їх утворення».

3. Інфрачервоне випромінювання (ІЧВ) в приміщенні, його вплив на організм людини. Нормування ІЧВ та захист від нього.

1. Поняття про архітектуру. Стилі архітектури.

2. Методика вивчення теми « Основні закони композиції».

3. Основні причини електротравматизму та особливості дії електричного струму на організм людини.

1. Витоки ландшафтного дизайну.

2. Методика вивчення теми «Плакат як об’єкт графічного дизайну».

3. Основні чинники, що впливають на ступінь ураження людини електричним струмом. Їх характеристика.

1. Стилі в інтер’єрі ( Стародавня Греція, колоніальний, ренесанс, маньєризм, бароко, модерн, готика, східний та індійський стилі).

2. Методика вивчення теми « Види проектної графіки».

3. Ізоляція струмопровідних частин, її види, призначення та контроль. Використання малих напруг.

1. Симетрія та асиметрія творів графічного дизайну.

2. Методика вивчення теми « Роль кольору та світла в композиції інтер’єру».

3. Захисне заземлення, його призначення та виконання. Принципова схема захисного заземлення. Контроль опору захисного заземлення.

1. Загальні поняття графічного дизайну: знак, символ, емблема, фірмовий знак.

2. Методика вивчення теми «Проектування об’єктів дизайну середовища».

3. Захисне занулення, його призначення. Принципові електричні схеми захисного занулення в одно- і трифазовій мережах.

1. Графічні прийоми зображення об’єктів ландшафтного дизайну.

2. Методика вивчення теми «Інтер’єр як внутрішній простір».

3. Горіння, його види. Умови, необхідні для горіння. Різновидності горіння.

1. Декоративне мистецтво в художньому оформленні інтер’єрів та екстер’єрів.

2. Методика вивчення теми «Біоніка та промисловий дизайн».

3. Пожежо- та вибухонебезпечність газів та рідин.

1. Формування об’єктів ландшафтного дизайну в пейзажному стилі.

2. Методика вивчення теми «Композиційні засоби виразності».

3. Евакуація людей з будівель та приміщень на випадок пожежі.

1. Специфіка формування малого саду як основного об’єкту ландшафтного дизайну.

2. Методика вивчення теми «Шрифт, як складова образно-знакової системи».

3. Вогнегасні речовини, їх класифікація, призначення та робота з ними

1. Вимоги до товарних знаків.

2. Методика вивчення теми «Види та рівні прфесійної діяльності у промисловому дизайні».

3. Пінні вогнегасники, їх класифікація, призначення будова та робота з ними.

1. Проектування колекції одягу: типи колекції, етапи розробки, особливості проектування різних типів, структура колекції.

2. Методика вивчення теми « Друкована реклама і різновиди друкованих засобів інформації».

3. Вуглекислотні вогнегасники, їх призначення, будова та робота з ними.

1. Водні пристрої та геопластика, як елементи ландшафтного дизайну.

2. Методика вивчення теми «Формотворення у промисловому дизайні».

3. Порошкові вогнегасники, їх призначення, будова та робота з ними.

1. Флорадизайн інтер’єру.

2. Методика вивчення теми «Види композиції в дизайні».

3. Сигналізація, оповіщення та зв'язок на випадок пожежі.

1. Головні закономірності композиції знаків-індексів (фірмові товарні знаки).

2. Методика вивчення теми «Засоби візуалізації композиції».

3. Безпека праці в приміщеннях швейного виробництва.