Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОД Екзаменаційний білет шпори (Автосохраненный)...docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
14.09.2019
Размер:
120.94 Кб
Скачать

Екзаменаційний білет № 7

  1. Історична довідка розвитку писемності.

Уява людини про Слово Творця збереглася у багатьох народів Стародавніх віків, зокрема, найперших вавілонських записах, у пись­менах стародавнього Єгипту, країни Урарту тощо.

Пройшли тисячоліття, поки людина навчилася передавати свої слова, почуття і думки за допомогою умовних знаків, закріплювати їх у часі. Виникненню та розвитку писемності передувала дуже три­вала еволюція первісної людини.

З появою писемності в додаток до звукового спілкування люд­ство збагатилося ще й писемною мовою, яка виражена тепер літерами алфавіту. Отже, звукова мова сприймається на слух (акустично), пи­семна — зором (оптично). Фактично почався період документальної історії людства, стало можливим не тільки передавати інформацію на відстань, але й закріплювати її в часі.

Графічні образи, завдяки яким людина сприймає зміст написа­ного, пройшли дуже довгий, трагічний і тернистий шлях, удоскона­лювались багатьма народами світу.

Писемність є частиною загальної культури певного народу, ча­стиною історії світової писемності та світової культури.

Найважливішою умовою для розвитку писемності є її алфавіт. Слово "алфавіт" походить від назви двох перших давньогрецьких слів: альфа і бета. В Україні користуємося словом "азбука", яке похо­дить від двох перших літер слов'янського алфавіту: аз (а) і буки (б).

Знаки алфавіту, що графічно відрізняються один від одного в своїй найпростішій умовній схемі, є графемами.

Сучасний алфавіт давно втратив ілюстративну суть образних уявлень і став умовною графічною схемою.

Алфавіт, літери якого мають загальну закономірність форм і накреслення, називається шрифтом.

Як і кожний вид мистецтва, мистецтво шрифту відтворює сти­льові особливості епохи, в яку створено той чи інший шрифт.

Готичні шрифти ХІІ-ХІУ ст. і шрифти антиква ХУ-ХУ І ст. відтворюють одну систему латинського письма, але різною графіч­ною формою: в епоху середньовіччя — готичними шрифтами, в епоху Відродження – гуманістичним шрифтом антиква.

У 18 ст. в епоху утвердження класицизму і, зокрема, класичної антикви на єдиний з латинським шрифтом шлях стають і шрифти слов'янських народів, що у своїх формах походили від грецького і мали назву "кирилиця" та "глаголиця".

У XX ст. на основі стародавніх розроблено цілу сім'ю гротеско­вих шрифтів, які стали шрифтами століття, витіснивши багато інших.

Досвід свідчить, що без знання історії і теорії шрифту, без гли­бокого, вдумливого вивчення і практичного засвоєння шрифтового мистецтва неможливо уявити сучасного художника шрифту, здатно­го вільно працювати на високому професійному рівні.

Писемність, графічні образи, завдяки яким читач сприймає зміст написаного, довго і важко вдосконалювались багатьма народами, але сформувались вони в Єгипті і майже одночасово в Шумері в кінці ІУтис.дон.е.

Тобто спочатку було слово, але передавати свої слова, думки і почуття за допомогою умовних знаків, закріплювати їх у часі люди змогли через багато тисячоліть.

Виникненню і розвитку письма передувала еволюція первісної людини.

Ієрогліфічне письмо (священне письмо з грецької), що виникло в Єгипті, було привілеєю жреців. В ієрогліфах видимі предмети по­значалися відповідними зображеннями (рука, нога, рот, палець тощо) або символічними знаками (сонце, місяць, птахи, тварини) (рис. 1). Для дієслів вживали зображення близьких символів: ноги — ходити, вуха —слухати.

Пізніше виникла більш зручна скорописна форма ієрогліфічно­го письма — ієратичне письмо, яке мало силабічний, тобто складовий характер (рис. 2).

Виникнення ієратичного письма пов'язують із застосуванням папірусу як матеріалу для письма.

Письмо, першоджерелом якого є ієрогліфічне, якісно нове, із сферою його застосування у всіх аспектах суспільного життя. Згодом з'являється алфавіт, в якому, крім сотень відомих ієрогліфів, вияви­лось 24 справжні приголосні літери.

На кам'яних стінах єгипетських храмів уживаються поруч ієрог­ліфи різного значення: це знаки, які означають цілі слова, окремі склади або справжні літери.

У VII ст. до н.е. в північному Єгипті виробилась друга скоропис­на форма єгипетського письма—демотична (термін увів Геродот), яка, в свою чергу, перетворюється на абетково-фонетичне, але без голосних звуків письмо (рис 3).

Коли Єгипет утратив незалежність, письмо, мова і культура по­чали швидко занепадати, потрапивши під грецький і латинський вплив. Від III ст. н.е. письмо, мова, культура Єгипту були повністю забуті, витіснені грецькою і латинською мовами, які базувались на грецькій абетці коптською писемністю.

Розшифрувати, прочитати, скласти граматику давньоєгипетсь­кої мови пощастило французькому вченому Ж.Ф. Щампольйону (1790-1832рр.) лише в XIXстолітті.

Ключем до розкриття таємниці ієрогліфів стала білінгва (дво­мовний напис), висічений на відомому розетському камені, щотепер зберігається в Британському музеї в Лондоні.

Іншим осередком найдавнішої цивілізації була територія Месо­потамії, яку в ІУтис. до н.е. заселили народи, що прийшли зі сходу, звані шумерами, вони ж стали творцями писемності, культури, на­уки. Шумери виробили свою власну систему письма, яка пошири­лась на великій території, саме їх вважають винахідниками клинчас­того письма (рис. 4).

Клинопис, як свідчить назва, складався з клинів, розташованих у різних напрямках. "Писалися" ці пам'ятки на м'якій глині вдавлю­ванням металевою, дерев'яною або з іншого матеріалу тригранною паличкою. Отже, вибір клинястої форми писемних знаків не довіль­ний акт писця, а зумовлений матеріалом, на якому писали, та фор­мою знаряддя для письма: трикутна паличка надавала письму клиня-стого характеру.

1 Найдавніші пам'ятки клинопису на глині відносять до кінця ІУтис.дон.е.

Клинопис під загальною назвою шумеро-вавілонсько-асірійського клинопису був поширений у країнах Передньої Азії серед п'ят­надцяти народів Месопотамії, Ірану та ін. Клинописом користувався народ держави Урарту у IX-VI ст. до н.е. на території сучасної Вірменії.

Китайське письмо. Китайські ієрогліфи утворились внаслідок розвитку первісно­го китайського піктографічного письма. На території повіту Хенянь, де була наприкінці епохи Шань-Інь столиця династії Шан, знайдено кілька десятків написів, датованих 1400-1000рр. до н.е., накресле­них на кістках жертовних тварин і черепаших панцирах (рис. 5).

Виконані досить розвиненими, стилізованими знаками, вони розповідають про знаменні події, називають імена визначних людей. Найдавнішою пам'яткою китайського письма є написи, зроблені на десятьох кам 'яних барабанах біля головної брами пекінського храму Конфуція (1100 р. до н.е.).

Китайськими писемними пам'ятками були також вузькі дере­в'яні або бамбукові планки з ієрогліфічними текстами, виконані різцем або природними барвниками — тушшю або чорним лаком, які скріплювались мотузкою в кілька паралельних рядків. Така "книж­ка" мала назву "це".

З VIII ст. до н.е. матеріалом для книжок у Китаї був шовк, що, в свою чергу, зумовило перехід до волосяного пензля, писали на ньому тушшю. Легку і еластичну книжку звивали у сувої, і називалась вона "цзюань" (сувій). Більш досконалим матеріалом для книжок був папір, який в 105р. приготував Цай Лунь зі старих рибальських сіток. Ранні зразки паперу були виготовлені з коконів шовкопряда.

Китайці пишуть зверху вниз вертикальними стовпчиками справа наліво, проте буває і горизонтальне письмо.

Сучасне письмо Китаю, яке увібрало в себе історичні традиції письма Ван Сі-джі (321 -379рр.), використовується дотепер.

  1. Методика вивчення теми " Особливості українського національного дизайну".

ВСТУП. ДИЗАЙН ЯК ВИД ПРОЕКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК, ПЕРСПЕКТИВИ(5год) 10 клас

Характеризує етапи розвитку матеріальної культури в Україні,за кордоном. Наводить приклади об’єктів праці ремісників, дизайнерських розробок, промислових зразків. Показує на карті художньо-промислові центри в Україні та за кордоном. Розпізнає особливості українського національного дизайну за традиційними матеріалами, формою, кольором, знаками-символами. Аналізує сучасні дизайн-проекти. Виконує порівняльний аналіз: вироби широкого побутового вжитку різних років виготовлення, різних фірм – вітчизняних і зарубіжних. Ознайомлюється з матеріалами виставок-презентацій. Оволодіває навичками відбору, систематизації інформації на паперових, електронних носіях.

  1. Штучне освітлення в приміщенні, його види та нормування.

Світло, у вузькому значенні - електромагнітні хвилі в інтервалі частот, що сприймаються людським оком (4,0*1014—7,5*1014 Гц). Довжина хвиль від 760 нм (червоний) до 380 нм (фіолетовий). У широкому значенні - оптичне випромінювання.

Джерела світла - випромінювачі електромагнітної енергії в оптичній частині спектра. Розрізнюють джерела світла природні (Сонце, атмосферні електричні розряди) і штучні, що перетворюють будь-яку енергію в енергію оптичного випромінювання (лампи розжарювання, люмінесцентні лампи, газорозрядний лампи високого тиску і ін.).

Освітлювальні прилади - пристрої для освітлення, опромінення, світлової сигналізації і світлової проекції. Основні види світлових приладів: світильники, проектори, прожектори, сигнальні лампи, спеціальні лампи (напр., медичні) і т.д..

Основними вимогами до влаштування штучного освітлення є: створення необхідної та рівномірної освітленості згідно з нормами з врахуванням роду та точності виконуваних робіт; застосування освітлювальної арматури, котра відповідає призначенню, умовам навколишнього середовища та забезпечує захист від осліплюючої дії джерел світла; виконання електричної частини освітлювальних установок та електромереж для їх живлення таким чином, щоб була виключена можливість травматизму.

Джерела світла, що застосовуються для штучного освітлення, поділяються на дві групи – газорозрядні лампи та лампи розжарювання. Лампи розжарювання відносяться до джеррел світла теплового випромінювання. Видиме випромінювання отримується внаслідок нагрівання електричним струмом вольфрамової нитки. В газорозрядних лампах випромінювання оптичного діапазону спекру виникає внаслідок елекричного розряду в сере довищі інертних газів та парів металу, а також за рахунок явища люміносценсії, котре невидиме ультрафіолетове випромінювання перетворює у видиме світло.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла.

Чинники, що враховуються при нормуванні штучного освітлення:

  1. Характеристика зорової роботи;

  2. Мінімальний розмір об'єкта розрізнення з фоном;

  3. Розряд зорової роботи;

  4. Контраст об'єкта з фоном;

  5. Світлість фону (характеристика фону);

  6. Система освітлення;

  7. Тип джерела світла.

Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно з статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як робоча короткозорість, спазм акомодації.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20—40% (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення.

При надмірній яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

Основним нормативним документом, що регулює правила використання штучного і природного освітлення є СНиП ІІ-4-79 "Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования".

Акомодація - це здатність ока пристосовуватися до ясного бачення предметів, що розташовуються від нього на різних відстанях.

Адаптація зорова - здатність ока змінювати чутливість при зміні умов освітлення. Завдяки процесу адаптації зоровий аналізатор має здатність працювати в широкому діапазоні освітленості. Розрізняють світлову адаптацію (від малої яскравості до великої) і темнову (від великої до малої). Світлова адаптація при підвищенні яскравості у полі зору відбувається швидко - протягом 5-10 хв; темнова адаптація - пристосування ока до більш низьких яскравостей поля зору - розвивається повільніше (від 30 хвилин до 2 годин). Часті зміни рівнів яскравості призводять до зниження зорових функцій, розвитку стомлення внаслідок переадаптації ока. Зорове стомлення, викликане напруженою роботою та частою переадаптацією, призводить до зниження зорової і загальної працездатності.

Природний процес зниження видимості під час адаптації зору може стати причиною травмування людини, яка у цей період втрачає здатність візуального контролю свого перебування в небезпечній зоні як на виробництві, так і в процесі життєдіяльності. Для наближення часу адаптації до нуля необхідно, щоб первинна і вторинна яскравості відрізнялися не більш ніж у 3-5 разів [18, с. 58].

Знаючи час, необхідний на адаптацію можна розробити різні заходи безпеки (обладнання виходів з виробничого приміщення додатковими освітлювальними приладами та бар'єрами безпеки необхідної довжини).

Світильники, що гойдаються, значно погіршують візуальне сприйняття, змушуючи зір увесь час переадаптовуватися. З цієї ж причини неприпустиме використання в приміщеннях ламп без освітлювальної арматури.

Недостатня освітленість у побуті, навчальних аудиторіях та виробництві часто викликає розвиток зорового стомлення і може призвести до захворювання - короткозорості.

Таким чином, на безпеку життєдіяльності людини впливають умови освітлення. Виходячи з усього зазначеного, гігієнічне раціональне освітлення як на виробництві, так і в побуті має величезне позитивне значення. Оптимальні світлові умови впливають на активність людини та її працездатність [18, с. 46].

Нормування освітлення. Вибiр нормованих параметрiв, проектування та розрахунок освiтлення здiйснються згiдно СНіП II-4-79. Згiдно яким всi роботи розбиваються на 8 розрядів зорових робiт.

Розряд зорових робiт залежить вiд мiнiмального розмiру об'єкта розглядання. Першi п'ять мають підрозряди (а, б, в, г), якi визначаються фоном та контрастнiстю об'єкта з фоном.

Штучне освітлення розділяють на робоче, аварійне, охоронне та чергове. Аварійне освітлення поділяється на освітлення безпеки та евакуаційне. При необхідності частина світильників робочого або аварійного освітлення може використовуватись для чергового освітлення.

Для загального штучного освітлення приміщень слід використовувати як правило розрядні джерела світла, надаючи перевагу освітлювальним приладам з найбільшою віддачею світла та строком служби.

Для штучного освiтлення нормується абсолютне значення рiвня освiтленостi на робочих поверхнях у виробничих примiщеннях, також залежно вiд розряду зорових робiт, фону, контрасту об'єкта з фоном та системи освiтлення. Так для обчислювальних центрiв величина штучної освiтлення при виконаннi робiт високої зорової точностi (розряд III, підрозряд "г") при одному загальному освiтленнi повинна бути не нижче 200 лк.

При визначеннi норми освiтленостi необхiдно враховувати ряд умов, викликаючих необхiднiсть пiдвищення або зниження рiвня освiтленостi. Норми освiтленостi слiд пiдвищувати, наприклад, при виконаннi робiт I-IV розряду, якщо напружена зорова робота виконується на протязі всього робочого дня. В деяких випадках норму освiтленостi слiд знижувати, наприклад, у примiщеннях де виконуються роботи малої та середньої точностi, при короткочасному перебуваннi людей.

Основні вимоги до виробничого освітлення. При визначенні вимог до виробничого освітлення виходять з основних властивостей зору, а це передбачає створення таких умов, що виключають стомлення зору і виникнення причин виробничого травматизму та сприяють підвищенню продуктивності праці. Ці вимоги відбивають як кількісні, так і якісні характеристики світлової обстановки. Таким чином, основна задача освітлення на виробництві - створення найсприятливіших умов праці щодо зору. Це завдання можна вирішити тільки при наявності освітлювальної системи, яка відповідає вимогам, що враховуються чинними нормами проектування і правилами експлуатації освітлення у виробничих приміщеннях і на відкритих просторах.:

• освітленість на робочому місці має відповідати санітарно-гігієнічним нормам;

• має бути досить рівномірним розподіл яскравості-на робочій поверхні, а також у межах оточуючого простору, яскравість не може відрізнятися більш ніж у 3-5 разів;

• у полі зору не має бути прямої і відбитої блискучості (підвищена яскравість світлових поверхонь, що викликає засліплення);

• значення освітленості (чи світлового потоку) має бути постійною в часі (порушується при коливанні напруги в мережі, пульсації світлового потоку, затемненні світлових отворів тощо);

• слід вибирати оптимальну спрямованість світлового потоку і необхідний спектральний склад світла;

• всі елементи освітлювальних установок мають бути довговічними, електро- і пожежобезпечними;

• освітлювальна установка має бути зручною, простою та надійною в експлуатації, відповідати вимогам естетики.

• на робочих місцях не повинно бути різких тіней, їх наявність створює нерівномірний розподіл яскравості, змінює розміри та форму об'єктів розпізнавання, викликає втому очей.

Вибираючи джерела світла, слід керуватися наступними рекомендаціями:

• надавати перевагу газорозрядним лампам як енергетично більш економічним та таким, котрі мають більший термін експлуатації;

• для зменшення початкових видатків на освітлювальні установки та витрат на їх експлуатацію слід використовувати типи найбільшої потужності, але без погіршення якості освітлення;

• типи світильників повинні відповідати умовам навколишнього середовища;

• для електроосвітлення місць проведення зовнішніх робіт слід застосовувати лампи розжарювання, газорозрядні, а також ксенонові, а для робіт, котрі виконуються всередині будівлі – світильники з лампами рожарювання.

В приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо небезпечних висота влаштування світильників над підлогою повинна бути не менше 2,5 м; для розміщення на меншій висоті застосовуються світильники, конструкція котрих виключає доступ до лампи без спеціальних пристроїв, або слід встановити світильники на напругу, що не перевищує 12 В.

Встановлюючи прилади загального освітлення поза межами приміщення на висоті менше 3 м і в приміщеннях з підвищеною небезпекою на висоті менше 2,5 м, їх огоророджують від випадкового дотику або застосовують напругу до 42 В. Дозволяється застосовувати переносні електролампи лише заводського виготовлення, оскільки їх конструкція виключає можливість дотику до струмопровідних частин.

На робочих місцях не повинно бути різких тіней, їх наявність створює нерівномірний розподіл яскравості, змінює розміри та форму об'єктів розпізнавання, викликає втому очей.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.