Екзаменаційний білет № 4

1. Формування об’єктів ландшафтного дизайну в регулярному стилі.

Регулярний або формальний стиль з'явився у Франції в епоху Відродження. Типовим об'єктом виконаним в регулярному стилі вважається Версальський парк. Озеленення цього стилю тягне правильне розташування композицій по відношенню до центральної осі. Використовується геометричні форми компонентів ландшафтного дизайну. Рослини висаджують відштовхуючись від форми геометричних фігур: квадрата, прямокутника, кола, трикутника. Також практикується посадка за шаховою схемою. Та й висаджені декоративні рослини стрижуть, формують, надаючи їм форму кулі, еліпсоїда, піраміди, конуса, куба. Декоративні водойми теж споруджують правильної симетричної форми. Зазвичай вона прямокутна або кругла. Доріжки і все мощення - прямі без вигинів з чіткими вираженими краями.

Головним елементом класичного регулярного стилю є партер. Це горизонтальна композиція на великому, відкритому просторі. Існує розділ партеру на квітковий, газонні і ажурний. Слово походить з французької мови «par» і «terre», що дослівно означає по землі. Тобто композицію на землі можуть робити використовуючи основним елементом газон (партерний газон - практично ідеально рівний, дуже добре доглянутий, надмірно щільний). Другим видом партеру є квіткова композиція. Можуть використовуватися як однорічні квіти, так і багаторічні почвопокривні рослини. Мереживний партер робиться у вигляді різнокольорових візерунків, використовується при цьому різного виду матеріали, але найчастіше мармурова крихта.

У регулярному стилі однорічні рослини використовують досить просто. З них висаджують довгі одне або двоколірні клумби. Або висаджують бордюр на стику доріжок і газону. Використовують петунії, віолу, чорнобривці, бальзамін, бегонію. Часто у французькому стилі використовують рослини в діжках, симетрично розставлені по саду.

При створенні формального стилю широко використовуються живоплоти. Вони ретельно і регулярно стрижуться. Живі огорожі використовуються часто для створення закритої інтимної зони відпочинку. Для декорування цих садів часто використовуються ковані вироби, скульптури. Також підпірні стінки і терасування частий елемент регулярного стилю. У ландшафтному дизайні часто регулярний французький, формальний стиль використовується для оформлення парадної зоною будинку. У такому випадки озеленення інших зон можливо в іншому ландшафтному стилі.

2. Методика вивчення теми «Декоративно-прикладне мистецтво-основа сучасного етнографічного дизайну».

3. Природна вентиляція в приміщенні, її види та характеристика. Розрахунок природної вентиляції.

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної – розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію -- просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це особливо важливо в холодну пору року.

1. Пропорції та ритм у костюмі.

Композиція костюма - це об'єднання всіх його елементів в одне ціле, що виражає певну ідею, думку, образ. Елементами костюма є всі його складові: форма, матеріал і його властивості, колір, конструктивні та декоративні лінії.

У першу чергу людиною в костюмі сприймається: загальна форма одягу, колір і складові елементи форми, деталі й подробиці.

Додання композиції певних властивостей залежить від застосування певних засобів композиції, до яких відносяться: пропорції; ритм; симетрія-асиметрія; нюанс і контраст; ритм; колірне рішення.

Контраст - це різко виражена протилежність, протиставлення, яке може здійснюватися за формою, кольором, обсягу і фактурою матеріалу.

Нюанс – свого роду перехідна величина від контрасту до подоби. Нюанс виражається малопомітним зміною у формі елементів костюма, їх фактурі і колірній гамі.

Подоба – повторення в костюмі елемента, який зустрічається в різних варіаціях

Застосування перерахованих коштів дозволяє творцю костюма виразити свій задум, наповнити костюм художнім змістом і, таким чином, впливати на думки і почуття глядачів.

Закон ритму висловлює характер повторення або чергування частин цілого. Ритм завжди має на увазі рух.

Ритм може бути: активним, поривчастим, дробовим або плавним, спокійним,уповільненим. Ритм в костюмі можуть створювати елементи костюма: членування – лінії конструктивні або декоративні, колір - смужки, клітка, фурнітура - ґудзики і т. п.

За способом організації ритм в костюмі може бути: Горизонтальним – горизонтальні смужки; вертикальним; спіральним; діагональним; радіально-променевим.

2. Класифікація шрифтів, поняття гарнітури, методика вивчення.

Розділ- ГРАФІЧНИЙ ДИЗАЙН (50год) 10клас

3.3. Образно-асоціативні характеристики шрифтів. (10год)

Аналізує можливості утворення нових форм літер і шрифтів через системні видозміни літер. Порівнює і відтворює особливості і відмінності у побудові пропорційних різновидів гротескових шрифтів та шрифтів типу “антиква”. Називає основні елементи мікроструктури літер і їх термінологічні позначення. Оцінює сукупність якісних ознак, втілених у мікроструктурі літер, як системного ряду видозмін у формі графеми. Виносить судження щодо типового угрупування, до якого належить той чи інший шрифт і можливості його візуального урізноманітнення. Характеризує особливості і відмінності у побудові різновидів гротескових гарнітур, що утворюються за рахунок різних графічних форм і пропорційно-масштабних співвідношень між мікроелементами літер. Застосовує правила побудови шрифтів при унаочненні їх заданих образних характеристик та декоративних якостей.

3. Штучна вентиляція в приміщенні, її види та характеристика. Розрахунок систем штучної вентиляції.

Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.

Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).

Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.

За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.

На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.

Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.

Механічна (штучна) вентиляція

У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.

Аварійна вентиляція вмикається автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних речовин і має забезпечувати 8-12 кратний повітрообмін за годину.

Механічна робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою або комбінованою.

Щоб забезпечити нормальний повітрообмін необхідну кількість повітря визначають відповідно до наявних шкідливих чинників характерних для конкретного виробництва.

Необхідний повітрообмін (м /год) є основною величиною для визначення параметрів вентиляційної системи та вибору необхідного вентиляційного обладнання.

За принципом роботи вентилятори бувають осьові, відцентрові й діаметральні. Вентилятори виготовляються різних розмірів і кожному з них відповідає номер, який показує величину діаметра робочого колеса в дециметрах .

Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення відповідного мікроклімату у всьому об’ємі приміщення. Цей вид вентиляції має дві системи – припливну й витяжну, які одночасно подають у приміщення чисте повітря у нижню частину, а з верхньої зони видаляють забруднене.

Приймальні пристрої для забору зовнішнього повітря розміщують над покрівлею будівель, якщо відсутні викиди повітря, забрудненого шкідливими речовинами або якщо ці викиди відведені за межі аеродинамічної тіні, яку створює вітер, що набігає на будівлю.

Для приміщень в яких має бути надійний повітрообмін влаштовують припливно-витяжну загальнообмінну вентиляцію. Цей вид вентиляції облаштовують у приміщенні, де виділяється значна кількість шкідливих речовин і де витяжка має бути на 10% більшою ніж приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялися у сусідні приміщення.

Порядок розрахунку вентиляційної мережі є такий:

• вибирають конфігурацію мережі;

• визначають поперечні розміри повітроводів;

• розраховують опір мережі;

• за каталогом підбирають вентилятор і електродвигун

Основним завданням розрахунку вентиляційних систем є визначення кількості повітря (м3/год), необхідного для його надходження або вилучення з приміщення.

Повітрообмін визначають розрахунковим шляхом за конкретними даними про кількість шкідливих виділень (теплоти, вологи, пари, газу, пилу).

Розрахунки повітрообміну для проектування вентиляційних систем мають на меті забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану у робочій зоні виробничого приміщення.