8. Зобов′язання на користь третьої особи.

Зобов′язання на користь третьої особи – це самостійний вид договірних зобов′язань ( ст.511 ЦКУ). Такі, зобов′язання слід відрізняти від зобов′язань, що виконуються третіми особами. У такому випадку кредитор переадресовує виконання зобов′язань третій особі і боржник повинен виконати його не кредитору, а третій особі. Але на відміну від зобов′язань на користь третьої особи, в таких зобов′язаннях треті особи не набувають прав вимоги до боржника.

Зобов'язання на користь третьої особи не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Під третьою особою у зобов'язанні слід розуміти учасника цивільних правовідносин, який не є стороною (боржником або кредитором) у зобов'язанні. Треті особи беруть участь у регресних зобов'язаннях, у зобов'язаннях на користь третьої особи, у зобов'язаннях, які виконуються замість боржника іншою особою тощо.

Зобов'язання як цивільно-правовий зв'язок між кредитором та боржником не може створювати обов'язку для третьої особи.

9. Поняття та принципи виконання зобов’язань.

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання.

За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'язання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямовані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по виконанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язання.

Принципи, яким повинне відповідати виконання зобов'язання у кожному окремому випадку, — це загальні правила виконання зобов'язань. До них відносяться належне виконання, неприпустимість односторонньої відмови від виконання і реальне виконання. У літературі також називають принцип економічності виконання, принцип ділової співпраці та взаємодопомоги учасників. Належне виконання зобов'язання — це виконання зобов'язання, обумовленого в договорі, акті цивільного законодавства чи відповідними звичаями способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особою. Належне ви­конання у всіх випадках звільняє боржника від його обов'язків і припиняє зобов'язання. Важливим принципом виконання договірних зобов'язань є принцип реального виконання, через яке стягнення штрафних санкцій не звільняє боржника від виконання обов'язків в натурі. Цей принцип дає можливість витребувати від несправного боржника необхідну продукцію і товари, результати робіт і послуг, а не їхній грошовий еквівалент. Загальновизнано, що за своєю юридичною природою дії з виконання зобов'язання є різновидом правочинів, оскільки представляють собою правомірні, вольові дії, що спрямовані на припинення зобов'язання (у частині 3 ст. 206 ЦК застосовується поняття правочину на виконання договору, що є новелою). Тому виконання зобов'язання повинно відповідати правилам про форму правочинів.