102). Еволюція зірок

Зоря починає своє існування, як холодна, розріджена туманність міжзоряного газу. Потім ця туманність стискається, внаслідок тяжіння, і поступово набуває форму кулі. Під час стискання енергія гравітації переходить в тепло. Коли температура в центрі досягає близько 10 мільйонів К, починаються термоядерні реакції, і стиснення припиняється, бо від цих реакцій утворюється тиск,який перешкоджає подальшому стисненню зорі. Коли в перед зорі починаються термоядерні реакції, вона стає повноцінною зіркою. Тоді в зорі водень перетворюється на гелій. В такому стані зоря перебуває найбільш тривалу частину свого існування. На діаграмі Герцшпрунга-Рассела вона розташована на головній послідовності. Коли водень в ядрі закінчується (у масивних зір це відбувається швидше), його горіння продовжується на периферії ядра. Червоний гігант Коли водень закінчується, припиняються термоядерні реакції, зменшується температура та, відповідно, тиск у ядрі. Гідростатична рівновага порушується і відбувається стискання ядра. Це призводить до зростання його густини та температури, і коли температура досягає приблизно 100 мільйонів К, знову починаються термоядерні реакції, але вже за участі гелію. В цей період структура зорі змінюється. Її світність зростає, зовнішні шари розширюються, а температура поверхні зменшується. Зоря стає червоним гігантом. Подальша доля зорі залежить від її розміру. Деякі зорі можуть синтезувати гелій тільки в деяких активних центрах, що робить їх нестабільними і утворює сильний зоряний вітерПісля таких зір планетарна туманність не утворюється, а зоря просто випаровується в космічний простір і стає навіть меншою, ніж коричневий карликЗорі, з масою менше, ніж 0,5 від сонячної не можуть синтезувати гелій після водню. Після припинення термоядерних реакцій, вони поступово остигаючи, будуть ще слабко випромінювати в інфрачервоному і мікрохвильовому спектрі.Старі зорі середньої ваги

103.Космічні промені

Космічними променями називають стабільні високоенергетичні мікрочастинки (протони, α-частинки та ін.) з енергією від десятків мегаелектрон-вольтів до еВ і більше. На шляху до поверхні Землі космічні промені повинні пройти товстий (≈ г/см2) шар речовини –

атмосферу, у якій зазнають низки складних перетворень. Унаслідок цього на поверхню Землі потрапляє випромінювання, яке за складом не має нічого спільного з тим, що існує в космічному просторі. Це випромінювання часто називають вторинним космічним випромінюванням. Термін первинне космічне випромінювання будемо використовувати для високоенергетичних мікрочастинок, що походять з космічного простору. В околі Землі первинне космічне випромінювання складається з галактичного космічного випромінювання, яке генерується у відстанених від Землі об’єктах, і сонячного випромінювання. Надалі під первинним космічним випромінюванням будемо розуміти галактичне випромінювання.

Якщо ж врахувати викривлювальну дію магнітних полів Землі та міжпланетного простору, то в місці Сонячної системи первинне космічне випромінювання є ізотропним за напрямом і постійним у часі. Інтенсивність його становить 2–4 частинки/см2⋅с. Просторова і часова ізотропія є, очевидно, наслідком довготривалого “блукання” частинок, у процесі якого стирається будь-яке просторове і часове виділення джерел космічних частинок щодо

Землі. Важлива характеристика космічних променів – розподіл за енергіями частинок, що є в його складі. Звичайно енергетичний розподіл космічних частинок характеризують кількістю І( ≥ W) частинок з енергією, що більша від деякої заданої енергії W. Важлива особливість енергетичного спектра космічного випромінювання – у ньому нема частинок з енергією

W < 1 МеВ/кулон. Цю особливість спектра називають високоширотним обмеженням і пояснюють, швидше за все, впливом магнітних полів Сонячної системи.