103. Протокольна мова та вимоги до неї.

Виключно велика роль письмової розмови в кримінальному, громадянському, адміністративному судовиконаннях, при виконанні різних нотаріальних дій, які пов’язані з оформленням і підписанням договірних відносин, при складанні процесуальних документів, в яких виражається позиція їх автора, аналізуються докази, викладається мотив прийнятих рішень, їх правове пояснення.

У зв’язку з існуючою чіткою регламентацією складання процесуальних документів можна зустріти термін «протокольна мова» (протокольний стиль викладення). Під цим терміном розуміють не тільки сукупність спеціальних юридичних термінів і понять, але і певні розмовні обороти, стилістичні правила складання процесуальних документів, їх обов’язкові реквізити. До протокольного стилю викладення вимагають певні правила: використання однозначних термінів, які виключають їх просте тлумачення; використання точних і скорочених формулювань, певних фразеологічних оборотів, визначень; коротке зрозуміле викладення матеріалу.

Слідчим постійно потрібно вдаватися до різних розмовних форм, оцінювати особливості розмовної поведінки інших осіб. Перш за все до чужої розмови слід ставитися як до джерела інформації, а точніше, як до джерела доказів по справі. Однак інформація, яка повідомляється може знайти силу доказів тільки в тому випадку, якщо розмова свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинувача проходить у визначеному процесуальному режимі, то вона отримала форму показань. В інших випадках розмова згаданих осіб може розглядатися лише в якості звичайних висловів. Процесуальне оформлення висловів у вигляді показань направлено на те, щоб підвищити їх достовірність, пробудити свідків та інших осіб більш відповідально відноситися до своїх слів.

Розмова (усна або письмова) може також зацікавити слідчого, суддю і як об’єкт ідентифікації суб’єкта по її особливостям (звук, почерк, інші ознаки).

Як справедливо відмічається, розмова учасників спілкування зі слідчим часто буває стилістично не організована, як правило, має надлишкову інформацію. По своїй формі вона близька до звичайної розмовної мови, часто віддалена від літературної норми, має велику кількість інформації, яка йде по нерозмовним (невербальним) каналам (міміка, жести і т. ін.).

Значний вплив на якість, повноту розмови має стан емоційної напруги, в якому перебуває людина, викликана в слідчі органи або, яка знаходиться в залі судового засідання. Тому мова таких людей буває експресивною. Більшість фраз, слів залишаються незавершеними, супроводжуються різними коректуваннями, пошуковими словами такими як: «це…», «ну…», «такий…» та ін.. Закінчення голосних в словах розтягуються.

Часто в розмові таких осіб зустрічається перестановка слів в реченні, з’являються формально-структурні порушення фраз, збільшується кількість «пауз нерішучості». Мова порушується глибокими подихами, частим диханням.

Відмічено, що «за рахунок збільшення кількості пошукових пауз в усних висловах в стані емоційної напруги зменшується середня довжина відрізка розмови, яка говориться без пауз нерішучості, а також збільшується індекс нерішучості – відношення часу пауз в висловах до часу «чистої» розмови». Зменшується словниковий запас. Розмова стає більш стереотипною. Збільшується використання слів зі значенням семантичної безвиході, таких як, «завжди», «нічого», «ніколи», «все» та ін., які передають категорично позитивний або негативний зміст. Частіше використовується посилюючі частки, по-іншому розставляються наголоси, що призводить до феномену так званої поверхпідкресленої актуалізації.

Особи, з якими приходиться спілкуватися слідчим, часто відчувають значні труднощі в оперативному підборі слів для адекватного вираження своїх думок, за рахунок чого і з’являються «слова-паразити», які не несуть будь-якого змістовного навантаження, наприклад: «бачте», «як сказати», «знаєте», «ось». Змінюється граматичний зміст речення, частіше використовуються дієслова, а не прикметники, що роблять розмову більш динамічною. Дуже поширені помилки в узгодженні членів речення, які не помітні тому, хто розмовляє. Фрази стають скороченими, з’являється так званий телеграфний стиль мови, що створює додаткові труднощі для розуміння того, хто розмовляє і протоколювання його свідчень (пояснень).

Крім того, в мовній поведінці допитуваних осіб нерідко спостерігається підсвідоме прагнення в своїх відповідях повторювати слова, фразеологічні конструкції, які використовуються слідчим (суддею). Таке явище небезпечне тим, що воно в значній мірі руйнує сенс і зміст показань. Наприклад, слова «бешкетував», «здійснював бешкетні дії», сказані слідчим, наповнені абсолютно чітким кримінально-правовим змістом. Але цього зазвичай не спостерігається в розмові свідків, які далекі від правильного розуміння юридичного змісту подібної термінології. Застосовуючи ті ж самі слова, свідок може назвати любі дії обвинуваченого, які носять насильницький характер, бешкетними. Тому, задаючи запитання допитуваному, слід підбирати нейтральні в змістовому відношенні вираження, які б не мали руйнуючої дії на його розмову.

Аналогічну руйнуючу дію на мову допитуваного має його необдумане прагнення думати так само, як думає і мислить в голос слідчий, - явище, яке отримало назву вербальної ригідності . Тому абсолютно пояснені рекомендації слідчого ставити уточнюючі запитання, застосовуючи передачу змісту сказаного з використанням інших мовленевих оборотів, слів у вигляді так званих перифраз.

Описані вище явища слід розглядати в якості об’єктивно існуючих комунікативних бар’єрів, оскільки партнери по спілкуванню мають різні погляди, освіту, відношення до предмету розмови та ін..