103. Комунікативна компетентність: її характеристика.

Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніхресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації впевному колі ситуацій особистісного взаємодії. Компетентність вспілкуванні має безсумнівно інваріантні загальнолюдські характеристики і втеж час характеристики, історично і культурно обумовлені.

Розвиток компетентного спілкування в сучасних умовах передбачає рядпринципових напрямків його гармонізації. При цьому для практики розвиткукомунікативної компетентності, важливо обмежити такі види спілкування, якслужбово-ділове або рольова та інтимно-особистісний. Підстава для розрізненняє звичайно психологічна дистанція між партнерами, це я - тиконтакт. Тут інша людина набуває статусу ближнього, а спілкуваннястає довірчим в глибокому сенсі, оскільки йдеться про довірупартнеру себе, свого внутрішнього світу, а не тільки «зовнішніх» відомостей,наприклад, пов'язаних з спільно розв'язуваної типовий службовим завданням.

Компетентність у спілкуванні передбачає готовність і вміння будуватиконтакт на різній психологічної дистанції - і відстороненої і близькою. Труднощі часом можуть бути пов'язані з інерційністю позиції - володіннямякої-небудь однієї з них і її реалізацією повсюдно, незалежно відхарактеру партнера і своєрідності ситуації. У цілому компетентність у спілкуваннізвичайно пов'язана з опануванням не який-небудь однією позицією якнайкращою, а з адекватним залученням до їх спектру. Гнучкість в адекватнійзміні психологічних позицій - одна з суттєвих показниківкомпетентного спілкування.

Компетентність у всіх видах спілкування полягає у досягненні трьохрівнів адекватності партнерів - комунікативної, інтерактивної таперцептивної. Отже можна говорити про різні види компетентностіу спілкуванні. Особа повинна бути спрямована на знаходження багатоїрізноманітної палітри психологічних позицій, засобів, які допомагаютьповноті самовираження партнерів, всім гранях їх адекватності --перцептивної, комунікативної, інтерактивної.

Реалізація особистістю своєї суб'єктивності у спілкуванні пов'язана з наявністюу неї необхідного рівня комунікативної компетентності.

Комунікативна компетентність складається з здібностей:

1. Давати соціально-психологічний прогноз комунікативній ситуації, в якій належить спілкуватися;

2. Соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації;

3. Здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації .

Прогноз формується в процесі аналізу комунікативної ситуації нарівні комунікативних установок.

Комунікативна установка партнера - це своєрідна програмаповедінки особистості в процесі спілкування. Рівень установки можепрогнозувати в ході виявлення: предметно-тематичних інтересівпартнера, емоційно-оцінних відносин до різних подій, ставленнядо форми спілкування, включеності партнерів в систему комунікативноговзаємодії. Це визначається в ході вивчення частоти комунікативнихконтактів, типу темпераменту партнера, його предметно-практичнихпереваг, емоційних оцінок форм спілкування .

При такому підході до характеристики комунікативної компетентностідоцільно розглянути спілкування як системно-інтегрує процес,що має такі складові.

. Комунікативно-діагностичну (діагностика соціо-психологічні ситуації в умови майбутньої комунікативної діяльності, виявлення можливих соціальних, соціально-психологічних та інших суперечностей, з якими можливо доведеться зіткнутися особистості в спілкуванні)

. Комунікативно-програмуючу (підготовка програми спілкування, розробка текстів для спілкування, вибір стилю, позиції та дистанції спілкування

. Комунікативно-організаційну (організація уваги партнерів по спілкуванню, стимулювання їх комунікативної активності і т.д.)

. Комунікативно-виконавську (діагноз комунікативної ситуації, в якій розгортається спілкування особистості, прогноз розвитку цієї ситуації, який здійснюється за заздалегідь осмисленої індивідуальною програмою спілкування).

Кожна з цих складових потребує спеціального соціотехнологіческогоаналізу, однак рамки викладу концепції дають можливість зупинитисятільки на комунікативно-виконавської частини. Вона розглядається яккомунікативно-виконавську майстерність особистості.

Комунікативно-виконавську майстерність особистості проявляється як двавзаємопов'язаних і все ж таки щодо самостійних вміння знайтиадекватну темі спілкування комунікативну структуру, що відповідає ціліспілкування, і вміння реалізувати комунікативний задум безпосередньо вспілкуванні, тобто продемонструвати комунікативно-виконавську технікуспілкування . У комунікативно-виконавській майстерності особистостіпроявляються багато її навички і перш за все навики емоційно -психологічного саморегулювання як управління своєї психофізичноїорганікою, внаслідок чого особистість досягає адекватного комунікативно -виконавської діяльності емоційно-психологічного стану.

Емоційно-психологічна саморегуляція створює настрій на спілкування ввідповідних ситуаціях, емоційний настрій на ситуацію спілкування,означає насамперед переклад повсякденних емоцій людини в тональність,відповідну ситуації взаємодії .

У процесі емоційно-психологічної саморегуляції слід розрізнятитри фази: тривалий емоційний «зараження» проблемою, темою іматеріалами майбутньої ситуації спілкування; емоційно-психологічнуідентифікацію на стадії розробки моделі своєї поведінки і програмимайбутнього спілкування; оперативну емоційно-психологічну перебудовув обстановці спілкування.

Емоційно-психологічна саморегуляція набуває характеруцілісного і завершеного акту в єдності з перцептивних і експресивниминавичками, які також становлять необхідну частину комунікативно -виконавської майстерності. Вона виявляється в умінні гостро, активнореагувати на зміни обстановки спілкування, перебудувати спілкування з урахуваннямзміни емоційного настрою партнерів. Психологічне самопочуття,емоційний настрій особистості прямо залежать від змісту ірезультативності спілкування .

перцептивні навички особистості проявляються в умінні керувати своїмсприйняттям і організовувати його: вірно оцінювати соціально-психологічнийнастрій партнерів по спілкуванню; встановлювати необхідний контакт з першимвраженню прогнозувати «хід» спілкування. Вони дозволяють особистості вірнооцінювати емоційно-психологічні реакції партнерів по спілкуванню і навітьпрогнозувати ці реакції, уникаючи тих, які завадять досягти метиспілкування .

Експресивні навички комунікативно-виконавської діяльностіприйнято розглядати як систему умінь, що створюють єдність голосових,мімічних, візуальних і моторнофізіолого-психологічних процесів. Засвоєю суттю це навички самоврядування виразною сферою комунікативно -виконавської діяльності

Зв'язок емоційно-психологічної саморегуляції з виразністює органічний зв'язок внутрішнього і зовнішнього психологічного. Цепрагнення і забезпечує зовнішнє поводження, виразні діїособистості в спілкуванні в спілкуванні. Експресивні навички особистості проявляються яккультура мовних висловлювань, що відповідають нормам усного мовлення, жестів іпластики поз, емоційно-мімічної супроводу висловлювання, мовноготону і мовної гучності .

У різноманітних випадках спілкування інваріантними складовими виявляютьсятакі компоненти, як партнери-учасники, ситуація, завдання. Варіативністьзвичайно пов'язана зі зміною характеру самих складових - хто партнер,яка ситуація або завдання і своєрідність зв'язків між ними.