2.2 Матеріальне забезпечення дитячих будинків

Відтворення мережі дитячих будинків, що була повністю зруйнована під час окупації, було підкріплено відповідною законодавчою базою. Перший крок у цьому напрямку був зроблений постановою РНК СРСР від 23 січня 1942 р. “Про влаштування дітей, що залишилися без батьків”. Раднарком назвав опікування долею дітей, які залишилися без батьків, найважливішою державною справою і зобов'язав вирішити цю проблему виконкоми місцевих рад депутатів трудящих.

Особлива увага приділялася дітям-сиротам, батьки яких загинули за Батьківщину в ході Великої Вітчизняної війни. 27 березня 1943 р.[17] Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову “Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях або замучені і розстріляні фашистськими загарбниками»[18]. У ній передбачалося до 1 квітня 1943 р. розробити детальний план організації спеціальних дитячих будинків у районах, звільнених від німецько-фашистської окупації. У цих спецдитбудинках норми харчування були вищими, а асортимент продуктів – розмаїтішим, ніж в інших дитячих виховних установах.

Але найбільш значущим у створенні законодавчої бази для роботи дитячих сирітських установ стала постанова РНК СРСР від 1 вересня 1943 р. “Про поліпшення роботи дитячих будинків”[19]. У ній була підкреслена необхідність посилення контролю за своєчасністю влаштування дітей-сиріт у дитячі будинки; обговорені питання забезпечення дитбудинків продовольством й інвентарем; введене обов'язкове медико-санітарне обслуговування вихованців; поставлені завдання укомплектування дитбудинків кваліфікованими кадрами.

Роботу доводилося починати практично з нуля. Довоєнна мережа сирітських установ регіону в роки окупації була знищена. Так, у Ворошиловградській області з 23 дитячих будинків, у яких до війни проживало більше 3000 дітей, не вціліло жодного. Було розграбовано все їхнє майно, бібліотеки, шкільне обладнання. У Сталінській області з 42 дитячих будинків (на 5000 місць) приміщення 31 (на 3280 місць) були повністю зруйновані. Інші дитбудинки виявилися ушкоджені частково. [20]

Ворошиловградський облВНО почав цю роботу з квітня 1943р., і до 1.11.1943 р. організував 8 дитячих будинків загального типу . У них до початку квітня 1944 р. проживало 744 чоловік.[21] Крім того, створювалися спеціальні дитбудинки для дітей воїнів Червоної Армії і партизан. На 5.04.1944р. у 8 спеціальних дитячих будинках Ворошиловградської області виховувалося 1050 чоловік.[22] У Сталінській області перші рішення про створення мережі дитячих установ для сиріт прийняті були всього через місяць після вигнання німецько-фашистських загарбників. 14.10.1943 р. бюро Сталінського обкому КП(б)У та облвиконком ухвалили відкрити в населених пунктах області найближчим часом 25 дитячих будинків із загальною кількістю місць на 2 тис. дітей. Намічений план перевиконали: до 1.12.1943р. в області працювало вже 28 дитячих будинків з охопленням 2158 чоловік. [23]

Нерідко ініціатива створення дитячих будинків виходила не "зверху" – від місцевих Рад і органів народної освіти, а "знизу" – від трудових колективів і військових підрозділів. Вони організовували збір коштів на будівництво дитбудинків і передавали їх місцевим органам управління. Першими з такою пропозицією в Сталінський обком КП(б)У звернулися жінки з Казахстану. У телеграмі вони повідомляли: “Жінки вугільної Караганди й області вирішили створити в Донбасі на власні кошти дитячий будинок для дітей, батьки яких загинули в боротьбі проти гітлерівців. Для будівництва й облаштування дитячого будинку ми зібрали 1 млн.150 тис.карб. Просимо Вас на наші скромні кошти побудувати дитбудинок імені жінок Караганди”[24]. На ці кошти був побудований спецдитбудинок на 150 місць у Харцизькому районі.

У Сталінській області був організований і перший в Україні міжколгоспний спеціальний дитячий будинок. У ньому знайшли притулок 37 дітей, батьки яких загинули від рук фашистських загарбників. У 1945 р. була також здійснена реевакуація в Україну 51 дитячого будинку (5108 дітей) зі східних областей і республік Радянського Союзу. З них 6 установ (744 вихованці) поповнили мережу дитбудинків Ворошиловградської і Сталінської області.

Після звільнення Донбасу від фашистської окупації перед місцевими органами влади постало завдання не тільки знайти і відновити приміщення для дитячих будинків, але й укомплектувати їх усім необхідним для нормального життя вихованців. Дитячі будинки відчували потребу у регулярному постачанні паливом і продовольством. Вони також мали потребу в меблях, постільній білизні, підручниках, одязі, взутті.

Усі дитбудинки Донбасу у 1943 р. було включено в планове постачання. Однак у роки війни з продовольчим забезпеченням дитячих установ виникало чимало складнощів. Незважаючи на те, що всім районним торгуючим організаціям були розіслані накази уряду і розпорядження облторгвідділів про своєчасне постачання дитбудинків продуктами харчування, терміни постачань практично повсюдно не витримувалися. Сигнали, що надходили з місць, свідчили, що дитячі установи одержували продукти "з великими перебоями, не за нормами та нарядами, крім того, у дуже обмеженій кількості". Багато дитячих будинків Сталінської області – Слов'янський, Сніжнянський, Маріупольський, Красноармійський, Артемівський, Смолянинівський та ін. – регулярно недоодержували жири, м'ясо, рибу, яйця, молоко, кондитерські вироби. У Ворошиловградській області відзначалися випадки затримки постачань продовольства на півтора-два місяці (Рубіжанський, Старобельський дитбудинки), заміни висококалорійних продуктів на низькокалорійні. Це зовсім не забезпечувало навіть мінімальні потреби дітей.

Певну роль у поліпшенні постачання дитбудинків відіграли продовольчі подарунки, отримані з братніх республік. Їх направляли у звільнені від окупантів області із Середньої Азії та зі східних областей країни. Наприклад, у листопаді з Киргизії у Сталінську область надійшло 9286 кг рису, 5641 кг урюку, 6640 кг джему, 3984 кг печива, 8300 кг масла, 8500 кг ковбаси. Це надало можливість організувати 4-разове харчування дітей дошкільного віку та посилити харчування сиріт-школярів, що дуже підтримало зголоднілих вихованців.

Продуктові посилки в дитбудинки надходили також від військових частин. Дитячим будинкам також передавали продовольство, отримане як репарації. Так, наприклад, 8 травня 1945 р. розпорядженням Раднаркому УРСР Наркомату освіти було передано 3 вагони репараційних продуктів харчування. Нарком освіти УРСР П.Тичина наказав розподілити їх між дитячими будинками для посилення харчування вихованців.

До вирішення проблем матеріального постачання дитбудинків місцева влада вирішила залучити також трудові колективи – була відновлена довоєнна практика шефства. Так, Ворошиловградський облвиконком 15.08.1944р. прийняв рішення: "Зобов’язати голів виконкомів міськрад... та райрад організувати шефство колгоспів, підприємств та організацій над спеціальними дитячими будинками і дитбудинками загального типу".

Для того, щоб у майбутньому дитячі будинки могли розраховувати не тільки на "милість" державних постачань, дарунки та шефську допомогу, вирішено було організувати при них підсобні господарства. Передбачалося, що за рахунок їх продукції вихованці дитбудинків зможуть частково покривати потреби в овочах, фруктах, м'ясі та молоці. Тому рішення про створення продовольчої бази при дитячих будинках Ворошиловградський і Сталінський обкоми партії прийняли вже в 1943 р.: " Виходячи з умов і можливостей кожного дитячого будинку організувати виведення кролів, відгодівлю свиней, створення птахофермі... Домогтися виділення і закріплення земельної ділянки за кожним дитбудинком (від 0,5 до 3 га)". Підсобні господарства обіцяли згодом стати додатковим джерелом продовольства для вихованців дитячих будинків - але не раніше, ніж через рік.

І справді, у 1945 р. деякі дитбудинки регіону одержали непогану добавку до продовольчого кошика. Приміром, Маріупольський спецдитбудинок ім. Крупської за рахунок підсобного господарства зміг не тільки повністю забезпечити свої потреби в окремих видах овочів, але навіть продав частину вирощеного своїм працівникам. Процес відновлення мережі дитбудинків Донбасу відразу ж наштовхнувся на ще одну дуже суттєву проблему: недостачу кадрів. Спочатку складності з укомплектуванням дитбудинків педагогічними працівниками й керівними кадрами виникали через те, що на місцях часом просто не могли знайти людей відповідної кваліфікації. Репресії 30-х років та війна значно скоротили чисельність педагогічних робітників. Кадрові призначення часто проводилися поспішно, щоб закрити вакансію. Це призвело до того, що в перші роки досліджуваного періоду на посади вихователів і навіть завучів та директорів дитячих будинків нерідко зараховувалися особи, які не мали педагогічної освіти й відповідного досвіду, а часом і зовсім ніколи не працювали з дітьми.

З 1944 р. почалася робота з підготовки і перепідготовки педкадрів через мережу курсів. У результаті до вересня 1945 р. в Сталінській області для системи народної освіти таким чином було підготовлено 990 фахівців. Але навіть після цього у дитбудинках залишилося працювати багато випадкових людей.

Таким чином, у роки Великої Вітчизняної війни керуючі органи Донбасу зробили чимало кроків створення розгалуженої та ефективно працюючої мережі дитячих будинків. Однак на цьому шляху вони зіштовхнулися з багатьма проблемами, які потребували тривалої та послідовної роботи над їхнім вирішенням.

Розділ 3. Боротьба з безпритульністю