1.2 Джерела дослідження
Джерела відтворення мережі та діяльності дитячих будинків, а також життя дітей-сиріт у Донбасі протягом 1943-1955 років можливе лише за умов наявності джерельної бази. Тема наукового дослідження зумовила вибір джерел не тільки тих, що давно вже опубліковані, а й тих, що вводяться уперше. Джерела умовно можна поділити на декілька груп за походженням:
Законодавчі акти та нормативні документи
Статистичні матеріали
Періодична печать
Археографічні збірки
Спомини та мемуари
Архівні документи
Довідкові та енциклопедичні видання
Після закінчення війни було видано велику кількість документів, які зумовили створення мережі дитячих будинків різних типів, визначили контингент вихованців та умови їхнього перебування у виховних закладах. Серед них є постанови РНК СРСР «Про дитячі будинки при промислових підприємствах» (20 вересня 1945 року), Ради Міністрів СРСР про заходи із покращення роботи дитячих будинків (від 25 лютого 1948 року)[7] та Ради Міністрів УРСР «Про заходи з ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності» (10 березня 1948 року), «Про заходи щодо поліпшення роботи дитячих будинків» (19 березня 1948 року).[8]
Також наукова праця містить джерела особистого походження. В архівах зберігаються головним чином документи, відібрані згідно з державним підходом, які мали місце у радянську добу. Тому вони висвітлюють лише деякі сторони діяльності дитячих будинків та умов існування їхніх вихованців, характеризують офіційний погляд на явище.
Значно більші інформаційні можливості щодо дослідження проблеми містять такі джерела особистого походження як матеріали інтерв’ю, спогади й усні історії. Багато цікавих подробиць про життя вихованців дитячих будинків містять їхні власні спогади. Такі історії практично не публікувалися, оскільки вітчизняна історична наука цікавилася біографіями видатних осіб. Тому такі спогади можна зрідка зустріти лише в інтерв’ю окремих людей, наприклад, як було вже вище сказано, інтерв’ю з Юрієм Шухевичем (сином командувача УПА). Але зараз таку інформацію дуже важко роздобути ще й через те, що дітей, які жили під час війни залишилося зовсім мало. Однак саме вони могли б більш детально розповісти про минулу епоху. Саме тому перед дослідниками стоїть завдання розшукати носіїв інформації та створити джерела особистого походження – так звані усні історії. В багатьох країнах Західної Європи існують спеціальні інститути, які по частинках збирають «відгуки минулого». Вітчизняні історики в останні роки також звернули увагу на такий вид джерел, тому що усні історії становлять безсумнівний інтерес для дослідника. Вони допомагають доповнити вже відому інформацію, або змусити подивитися на проблему зовсім інакше. Вони дають зрозуміти дослідникові, як саме люди оцінювали події.
Таким чином джерельна база достатньо різноманітна. Хоча й у цій роботі небагато статистичних даних, проте цифри можуть бути неточними, а інколи, відповідно до державних інтересів, могли бути фальсифіковані, проте робота містить матеріали зі споминів очевидців та періодичних видань.
Розділ 2. Перебування у дитячих будинках