Безумовний подразник

• це подраз­ник, що спричинює здійснення безумов­ного рефлексу.

Наприклад, запалювання яскравого світла викликає звуження зіни­ці, дія електричного струму змушує собаку відсмикувати лапу.

Умовний подразник

— це будь-який індиферентний подразник, який після кількаразового поєднання з безумовним набуває сигнального значення.

Так, звук дзвоника, що повторюється, залишає тва­рину байдужою до нього. Проте якщо звук дзвоника поєднати з годуванням тварини (безумовний подразник), то після кількох повторень обох подразників дзвоник стає умовним подразником, що попереджує тварину про подавання їжі й зумовлює появу в неї слиновиділення.

Умовні рефлекси забезпечують більш тонке пристосування орга­нізму внаслідок того, що після подання умовного подразника (сиг­налу) організм має час для підготовки до зустрічі з безумовним подразником.

Біологічне значення умовних рефлексів полягає в їхній випереджальній дії.

Умовні рефлекси - це набуті, динамічні, відносно непостійні реакції, які виникають на будь-який подразник з будь-якого рецепторного поля (на основі "життєвого досвіду"), замикаються на рівні кори головного мозку.

Умовні рефлекси виникають на базі безумовних рефлексів. Умовні рефлекси виникають залежно від певних зовнішніх умов. При зміні умов одні умовні рефлекси можуть бути замінені на інші, більш відповідні даному навколишньому середовищу. У різній обстановці один і той самий умовний зовніш­ній подразник може викликати протилежні реакції.

За часом дії умовного і безумовного подразників розрізняють на:

• наявні,

• слідові умовні рефлекси.

Серед наявних умов­них рефлексів виділяють:

• збіжні, коли підкріплення дається не пізніше 1—3 с після початку дії умовного сигналу;

• відставлені, коли підкріплення даєть­ся через 5 — 30 с,

• з а п і з н ю в а л ь н і , коли підкріплення застосовується напри­кінці дуже тривалої (1—3 хв) дії умовно­го подразника.

Наявні умовні рефлекси можуть бути простими і складними (комплексними).

Слідові умовні рефлекси утворюються тоді, коли підкріплювальний подразник діє після закінчення дії умовного сигналу, тоб­то в цьому разі підкріплення поєднується із залишковими (слідовими) процесами збудження після припинення дії умов­ного подразника. Особли­вим різновидом слідових умовних реф­лексів є умовні рефлекси на час, які утво­рюються за умови регулярного повто­рення безумовного подразника через певні проміжки часу.

При тривалості по­над 180 с збудження в центральній нервовій системі згасає і утво­рення умовних рефлексів стає неможливим.

За характером подраз­ника (за видом збуджених рецепторів) розрізняють умовні рефлекси:

А.екстеро- (зорові, слухові, смакові, тактильні тощо),

Б. інтерорецептивні або вісцерорецептивні (наприклад, роздування шлунку).

За ефекторною ознакою умовні рефлекси бувають:

А. вегетативні (харчові, серцево-судинні),

Б. соматорухові (інструментальні).

До соматорухових належать захис­ні умовні рефлекси, харчодобувні, складні поведінкові реакції.

За характером умовного подразника (за відношенням умовного подразника до безумовного) умовні рефлекси поділяють на:

А. натуральні (на дію природних ознак безумовного подразника - виділення слини на запах їжі),

Б. штучні (будь-який агент - індиферентний подразник зовнішнього або внут­рішнього середовища).

Натуральні умовні рефлекси вироблялись у тварин в еволюційному плані, й тому вони утворюються швидше та стійкіші за штучні.

За способом утворення виділяють умовні рефлекси:

А. класичні,

Б. інструментальні та

В. наслідувальні (імітаційні);

За біологіч­ним знаком відповідної реакції - позитивні й негативні;

за біологічним значенням - оборонні, статеві, травні, локомоторні тощо;

За складністю умовного подразника роз­різняють умовні рефлекси:

А. прості (один подразник),

Б. складні (комп­лекс подразників, які діють або одночасно, або послідовно у виг­ляді ланцюга).

За сту­пенем складності - першого, другого, третього і т. д. порядків.

Якщо один або кілька умовних подраз­ників підкріплюється безумовним рефлек­сом, то такі пристосовні реакції називають умовно-безумовними, або умовними реф­лексами І порядку. Класичний умовний рефлекс 1-го типу спо­стерігається тоді, коли сторонній подразник (наприклад, світло лампочки) у разі кількох поєднань з годуванням тварини запускає таку ж реакцію, як і сама їжа (виділення слини, шлункового соку тощо).

Якщо підкріпленням для умовного подразника є вироблений раніше міцний умовний рефлекс, то такі пристосовні реакції називають умовно-умовними, або умовними рефлексами II порядку.

У ссавців на конкретні сигнальні подразники виробляються умовні рефлекси 3 — 4 по­рядків, у антропоїдів — 7 —8, у людини — 2 — 20 порядків.

У реальному житті умовні рефлекси утворюються, як правило, не на одне, а на кілька подразнень.

Так, якщо умовним сиг­налом стає комбінація кількох подраз­нень, що застосовуються одночасно, утво­рюється умовний рефлекс на одночасний комплекс подразнень.

Якщо сигналом є ком­бінація подразнень, які починають діяти почергово, з інтервалами, а потім діють без­перервно, утворюється умовний рефлекс на послідовний комплекс подразнень.

Якщо між закінченням дії попереднього і початком дії наступного подразника є певний інтервал часу, а підкріплення збіга­ється з дією лише останнього подразника, то утворюється умовний рефлекс на лан­цюг подразнень, або ланцюговий умовний рефлекс.

Крім того, у людини утворюються чис­ленні умовно-умовні рефлекси, які не по­требують безумовного підкріплення. Най­частіше вони виробляються на основі до­вільних рухових реакцій, які здійсню­ються за активної участі другої сигналь­ної системи, наприклад, утворення різно­манітних рухових навичок.

Умовні рефлекси вищого порядку являють собою інструмента­льні (оперантні) рефлекси. У цьому разі утворюється тимчасовий зв'язок між кірковою ділянкою умовного подразника і моторною корою (тією її ділянкою, що забезпечує здійснення пошукової ру­хової реакції організму). У такому випадку організм має право вибо­ру: зустрітися з даним подразником або уникнути його. Ці рефлекси забезпечують найбільш гнучке пристосування до умов зовнішнього середовища, що швидко змінюються.

Усі наші робочі рухи, ходьба - це результат інструментальних рефлексів (методика "спроб і по­милок"); навчання грунтується на принципі "заохочення і нагороди та покарання" - раніше відома методика "батога та пряника".

Імітаційні рефлекси (окремий випадок оперантних рефлексів) - це вроджене прагнення (потреба) наслідувати оточенню.

На основі оперантних і класичних умовних рефлексів грунтується когнітивне навчання - вивчення законів зв'язку між окремими ком­понентами середовища і формування його цілісного образу. Фор­мується елементарна розумова діяльність.

Сюди відносять також інсайт-навчання (від англійського - проникність, розуміння, інтуіція). На основі пізнаних законів та їх порівняння з попередніми найбільш адекватно вирішується певне завдання. Нарешті виникає ймовірнісне прогнозування, яке має різні форми.

Відносна непостійність умовних рефлексів полягає в збе­реженні таких складних інструментальних рефлексів, як гра на скрип­ці, їзда на велосипеді. Тобто вони набувають автоматичного, сте­реотипного характеру. При втраті біологічної значущості відбувається "ламання стереотипу" внаслідок його дина­мічності.

Для дослідження вищої нервової діяльності використовують:

А. вив­чення вільної поведінки організму,

Б. електростимуляцію різних ділянок головного мозку,

В. фармакологічні методи,

Г. клініко-анатомічні,

Д. умов­но-рефлекторні та

Є. кібернетичні методи.

У людини можна використо­вувати методику "словесно-мовної" інструкції. Окремим її випадком є "коректурна методика".