Фізіологія емоцій

Емоції - це суб'єктивні переживання, які виникають при різних поведінкових реакціях організму, супроводжуються певними соматич­ними і вегетативними компонентами та їх оцінкою.

Або

емоції - це об'єктивний нервовий компонент з яскраво вираженими психічними реакціями, які суб'єктивно відчуваються.

Емоції формуються на базі певних потреб організму. Стимулом їх виникнення є мотиваційне збудження.

Усі емоції поділяються на:

• позитивні і негативні,

• нижчі (первинні), або біологічні та вищі (вторинні), або соціальні.,

• первин­ні ( безумовно-рефлекторні, пов'язані з гомеостазом) та вторинні (індивідуальні, оцінкові, імовірнісні).

Емоції - це система внутрішнього заохочення і покарання.

Біологічне значення емоцій полягає в полегшенні формування комплексу нейронних взаємодій для вироблення складних форм по­ведінки.

Усі емоції формуються внаслідок діяльності спеціалізованих "емоціогенних" нервових центрів. Ці центри становлять "нервовий апа­рат" емоцій. До цих утворень відносять гіпоталамус, мигдалеподібне ядро і лімбічну кору. Ці структури тісно взаємопов'язані й утворюють "емоційне коло" ("коло Пейпеца").

У цьому колі емоційне збудження може тривалий час циркулювати.

Лімбічна система тісно пов'язана з лобними, скроневими та тім'яними частинами кори головного мозку. До того ж кожний емоціогенний центр забезпечує, крім об'єктивного, соматичні й вегетативні компоненти.

Вегетативні компоненти емоцій забезпечуються симпато-адреналовою ("ерготропною") і/або пара­симпатичною ("трофотропною") регуляторними системами. Це зміни в системі дихання і кровообігу.

Соматичними компонентами емоцій є міміка і пантоміміка, тремтіння, сміх, крик.

Емоції виникають при виникненні стану напруження в організ­мі. Звідси в основі виникнення емоцій завжди лежить дефіцит часу, інформації або ресурсів (енергії), потрібних для досягнення тієї або іншої мети.

Це спричиняє виникнення в організмі стану напружен­ня, який характеризується чотирма ступенями.

Перший ступінь нап­руження виникає, коли для досягнення поставленої мети необхідна мобілізація фізичних і психічних ресурсів організму. Досягнення ме­ти викликає позитивні емоції і тренує організм. У цьому разі розви­вається еустрес.

При другому ступені напруження спостерігається максимальна мобілізація всього організму для досягнення поставле­ної мети. Цей стан супроводжується розвитком стенічної негативної емоції організму. Це стан гніву.

Якщо перед організмом стоїть зав­дання, що потребує більше ресурсів, ніж є в наявності навіть при мак­симальній мобілізації (вичерпання ресурсів), то можливі два варіан­ти:

1) організм відмовляється від мети;

2) за великої значимості мети організм її досягає, жертвуючи чимось. Як відмова від мети, так і її досягнення внаслідок виниклих порушень організму викликають ас­тенічну реакцію (третій ступінь напруження).

У разі неможливості відмовитися від значної мети і неможливості її досягнути навіть ціною певних жертв розвивається патологічний стан - невроз (чет­вертий ступінь напруження). Невроз виникає також при надлишку інформації, нестачі часу для її сприйняття і переробки та при наяв­ності високої мотивації до її сприйняття.

До найпоширеніших і сучасних теорій належать:

1. "Потребно-інформаційна теорія" П. В. Симонова. В її основі ле­жить принцип неузгодження між існуючою і необхідною інформацією для досягнення поставленої мети.

2. Біологічна теорія П. К. Анохіна грунтується на потребах і мо­тиваціях організму та імовірності їх задоволення. Виникнення пот­реби вже викликає негативну емоцію, задоволення - позитивну, не­задоволення - знову негативну.

3. Теорія Рапапорта - зовнішній об'єкт є ініціатором несвідомого про­цесу, який мобілізує інстинктивну нервову енергію. Вона розряджається через емоційні процеси. Якщо енергія не знаходить відкритих вільних шляхів виявлення, то вона розряджається через канали, незв'язані з довільними змінами.

4. Теорія Клейна (концепція імперативного передбачення) - вперше зазнаний ефект може інстинктивно виникнути раніше сенсорного "задово­лення", "незадоволення". Зв'язок між афектом і сенсорним задоволенням асоціюється з позитивними та негативними цінностями й записується в когнітивній структурі, активація якої навіть через тривалий час формує від­чуття переживань.

5. Теорія Хорта - бажання (мотивацій). Стержневе мотиваційне явище трактується як свідоме, передсвідоме і несвідоме. Порівнюється те, що сприймається, із тим, що генерується, та оцінкові міркування, які стосують­ся і першого, і другого. Помірний ступінь неузгодження збуджує помірне за­доволення й інтерес; виразний (несподіваний) - переляк, незадоволення. Гіпотеза передбачає у людей вроджені задані відмінності в швидкості пози­тивних і негативних емоцій.

6. Теорія У. Кеннона ("центральна") - емоції внаслідок взаємодії кори та таламуса.Таламічна - стимуляція різних структур таламуса - емоційні реакції. Лімбічна - стимуляція різних структур лімбічної системи - емоційні реакції.Важливу роль у формуванні емоцій відіграють нейромедіатори та нейропептиди. Вважається, що катехоламіни спричиняють позитивні емоції, ацетилхолін - негативні, серотонін є гальмівним медіатором у обох видів емоцій.

Фізіологічне значення емоцій пов'язано з їх функціями:

а) відображувально-оцінковою (підсвідома оцінка інформації);

б) підкріплювальною (закріплює поведінкові реакції з позитивними емоціями);

в) перемикальною (створення - перемикання - умов з отриманням максимально позитивних емоцій;

г) компенсаторною (мобілізація всіх систем організму для досягнення мотивацій).