10.5.1. Емоції

Під час формування і прояви складних форм взаємодії організму з навко­лишньою дійсністю, особливо тих, які забезпечуються набутими механізма­ми мозку, у ЦНС мимовільно можуть виникати складні форми взаємодії нейрогенних структур, що виявляються у вигляді емоцій. До емоцій нале­жать усі афективні стани організму, за яких виявляється ефект негативних та позитивних переживань: від тривоги і страху - до любові і щастя.

Мотивації також нерідко мають емоційне забарвлення. Хоча й існує тісний зв'язок між мотиваціями та емоціями, але це різні функціональні стани організму, виникнення яких визначається окремими нейронними структурами мозку. Емоції можуть супроводжувати інстинкти. Однак частіше емоції виникають під час формування та організації набутих форм поведінкових реакцій - умовних рефлексів і мислення.

Найхарактернішою рисою емоційного стану є його винятковість щодо інших станів і реакцій, яка полягає в інтегральності: емоції охоплюють весь організм, включаючи нервову систему, внутрішні органи, скелетні м'язи. І, що особливо важливо, емоції надають стану людини певного типу переживання.

Завдяки означеній функціональній особливості емоцій значно поліпшується пристосування до навколишніх умов, оскільки, навіть не визначаючи форму, тип, механізм та інші параметри чинників, організм може з рятівною швидкістю відреагувати на них за допомогою певного емоційного стану, звівши ніби до загального біологічного знаменника: ко­рисний для нього чи шкідливий даний вплив. У цьому полягає сигнальне значення емоцій для організму.

Необхідно підкреслити ще два основні функціональні призначення емоцій. З одного боку, вони забезпечують поліпшення мобілізації внутрішніх ресурсів організму (гормональних, нервових, слідів пам'яті, функцію внутрішніх органів, обміну речовин тощо) для адекватної відповіді на подразник. У такому разі емоції виконують регуляторну функцію, яка ви­ражається через формування активності, спрямованої на задоволення по­треби, що виникла, а також на посилення або припинення дії подразника. Незадоволені потреби організму супроводжуються емоціями, які мають неприємний характер, наприклад, страху, голоду, спраги тощо. Задоволення ж вихідної потреби (наприклад, насичення, уникнення покарання) супро­воджується позитивними, приємними емоційними переживаннями. Виник­

нення під час емоцій афективного стану у вигляді переживання має велике значення в організації адекватної поведінки організму, тому що створює внутрішнє мотиваційне спонукання до діяльності. З іншого боку, емоції мо­жуть бути одним із засобів спілкування суб'єктів між собою. Сигнальна роль, що виконується у такому разі (наприклад, під час люті в собаки шерсть "піднімається") є попередженням для інших представників як да­ного, так і іншого виду.

Класифікація емоцій

За психологічним забарвленням і біологічним значенням можна виділити два типи емоцій: позитивні і негативні. Негативні емоції спрямо­вані на формування такої поведінки, яка дає можливість змінити неспри­ятливий стан організму, зумовлений незадоволенням потреби або впли­вом шкідливого чинника; на уникнення дії шкідливого чинника або чинника, який викликає неприємні відчуття.

Позитивні емоції визначають такий стан організму, який характери­зується активною поведінкою, спрямованою на збереження або навіть по­силення цього стану. Однією з основних ознак позитивного емоційного стану є його закріплювальна дія, яка санкціонує корисний пристосуваль­ний результат даної дії. Виникнення позитивних емоцій пов'язане із задо­воленням потреби і характеризує успіх пошуку для досягнення мети та ве­де до припинення пошукової діяльності.

На відміну від позитивних, негативні емоції виявляються відразу після народження (наприклад, дитина корчить незадоволені гримаси і плаче, як­що відчуває біль чи голод).

У залежності від біологічної характеристики емоції поділяються на два види:

1. Гомеостатичні, які виявляються у вигляді занепокоєння, пошукової рухової активності, виникненні відчуття спраги, голоду тощо. Вони мають негативний характер.

2. Інстинктивні пов'язані зі статевим інстинктом, інстинктом самозбе- реження та іншими поведінковими реакціями. Емоції цього типу бу- вають як негативними, так і позитивними.

У людини і, частково, у стадних тварин емоції виникають також під час задоволення соціальних потреб. Ці більш складні емоції розвиваються на базі свідомості. Вони контролюють і гальмують усі емоційні прояви.

Механізм формування емоцій

Поява емоцій у процесі еволюції - це важливе надбання, яке полегшує формування комплексу нейронних взаємодій для організації складних форм поведінки, починаючи з інстинктивної поведінки, формування умовних рефлексів і аж до розумової діяльності.

Умоції як суб'єктивна оцінка навколишньої дійсності виявляються найбільш яскраво тоді, коли людина потрапляє у незвичайну для неї ситу­ацію і їй необхідно прийняти адекватне рішення для реалізації конкретно­го поведінкового акту. Причина виникнення емоцій полягає саме в но­визні, незвичайності або раптовості події. Емоції можуть іноді виникати і тоді, коли організм потрапляє у звичну для нього ситуацію, але до цього він заздалегідь не підготовлений.

Найважливішим приводом для виникнення емоцій є як недостатність, так і надлишок інформації про задоволення потреби (у їжі, воді, рятуванні від шкідливого подразнення тощо). Дефіцит інформації породжує лють, страх, горе, підкреслену емоційність мови в дорослих і підвищує загальну емоційність у дітей. Недостатність інформації, а в зв'язку з цим й емоційне збудження, веде до пошуку додаткової інформації "для організації нової діяльності". Надлишок інформації часто спричиняє виникнення різних позитивних емоцій. Однак надмірне інформаційне перевантаження також може призвести до появи негативних емоцій.

Нейронна основа емоцій

Морфологічним субстратом утворення і прояву емоцій є великі відділи мозку, які розташовані на межі нового мозку та стовбура і належать до структур лімбічної системи.

Найважливішою структурно-функціональною особливістю лімбічної системи є наявність численних замкнутих нейронних ланцюгів, які забез­печують реверберацію (тривалу циркуляцію) збудження усередині окре­мих її утворів. Прикладом такого ланцюга є мале та велике лімбічне коло Пейпеца: процес збудження, який виникає у гіпокампі, поширюється далі до склепіння і мамілярних тіл, пізніше - до передніх ядер гіпоталамуса, а потім до поясної звивини і знову до гіпокампа. Тривала реверберація збуд­ження сприяє: а) формуванню власне емоцій; б) їх участі у механізмах, які забезпечують пам'ять. Емоційне збудження значно полегшує процеси як запам'ятовування, так і пригадування (у цьому процесі провідну роль відіграє гіпокамп).

Елементи лімбічної системи утворюють численні зв'язки (аферентні та еферентні) з багатьма структурами кори і підкірки. Завдяки цим зв'язкам і забезпечується інтегративна функція емоцій, тобто об'єднання багатьох структур мозку для формування поведінки в конкретних умовах середови­ща. Через ці зв'язки підключаються і периферійні органи.

Найбільш виражені зв'язки між лімбічною системою і гіпоталамусом, через який до виникнення емоцій задіюються автономна нервова система і гормональні механізми. Так, емоції страху і гніву супроводжуються підвищеним надходженням адреналіну в кров, збудженням нервової сис­теми, яка відіграє позитивну роль у підготовці організму до активної діяльності. У нормі позитивні емоції помірної інтенсивності пов'язані пе­реважно з парасимпатичними проявами. Негативні емоції, особливо больо­ві відчуття, пов'язані переважно із симпатичним відділом автономної нер­вової системи. Вони включають більшою мірою симпатоадреналову і мен­шою мірою - вагоінсулінову системи. Однак під час значного емоційного збудження низхідні гіпоталамічні впливи не обмежуються лише одним із відділів автономної нервової системи, внаслідок чого на тлі емоцій яскра­во виражені як симпатичні, так і парасимпатичні реакції. Через означені механізми до виявлення емоцій залучаються внутрішні органи, які зміню­ють свої функції, а відповідно і метаболізм. Важливо, що обмін речовин змінюється не лише у внутрішніх органах і скелетних м'язах, але також і в ЦНС.

Лімбічна система здійснює широкі зв'язки з новою корою, особливо зі скроневою і лобовою ділянками, за рахунок яких лобові ділянки нової ко­ри регулюють діяльність самої лімбічної системи. Саме завдяки цим зв'яз­кам є можливість свідомого керування виникненням або проявом емоцій. Провідна роль у формуванні емоцій належить правій півкулі, де зароджу­ються негативні афекти. Кора лівої півкулі бере участь у наданні емоціям позитивного забарвлення.

Прояв емоцій

Прояви емоцій пов'язані з цілим комплексом рухових, автономних та ендокринних компонентів. У людини емоційні стани впливають на позу тіла і ходьбу, міміку й жести, підвищення тонусу м'язів та рухи очей. Емоції можуть викликати мимовільне скрикування, збільшувати частоту дихання та серцевих скорочень, зміну пульсу, артеріального тиску, елект­ричної активності мозку, температури шкіри, потовиділення, секреторних і моторних процесів травоного тракту. У крові і сечі зростає вміст катехо-ламінів, пептидів, цукру. Реєстрація означених автономних реакцій як компоненту емоцій є об'єктивним критерієм їх прояву, навіть якщо люди­на в стані приховати їх зовнішні ознаки. На цьому і грунтується принцип дії "детектора брехні".

Виразність (інтенсивність прояву) емоцій зумовлена як вродженими та набутими особливостями ЦНС, так і зовнішніми причинами. Інтен­сивність прояву емоцій у конкретній ситуації може змінюватися. Часто самі емоції (точніше, їх прояв) можуть бути основою розвитку пато­логічних станів. Добре відомо, що необхідність у постійному гальмуванні прояву емоцій може призвести, наприклад, до інфаркту міокарда. Це зу­мовлено тим, що мобілізація автономної нервової системи та адаптогенних гормонів може викликати спазм коронарних судин.

Виділяють 4 стадії прояву негативних емоцій: СН-І (стан напруги) -стан уваги, мобілізації органів і систем, які забезпечують вирішення дано­го завдання. СН-І виникає під час вирішення нетипового для організму завдання. Якщо вихід із такої ситуації не знайдено, то напруга зростає, що призводить до появи стенічних негативних емоцій (гнів, обурення) і гра­ничної напруги органів та систем (СН-ІІ). СН-ІП - астенічні негативні емоції, виникають за неспроможності організму справитися із завданням у разі максимальної мобілізації усіх сил (жах, туга). Якщо безвихідність по­ложення зберігається, то може настати IV стадія. СН-ІУ - невроз, який яв­ляє собою розлади регуляторних механізмів.

Таким чином, емоційні стани є реальним фізіологічним чинником, який необхідний для організації форм складної діяльності і поведінки лю­дини. Вони - невід'ємна частину широкого спектру пристосувальних ре­акцій організму.

ЕМОЦІЇ

Реалізація мотивацій у цілеспрямова­них актах поведінки, як правило, супро­воджується відповідними емоційними ре­акціями.

Емоції (франц. етоілоп, лат. етоуе-ге — збуджувати, хвилювати) — це одна з форм відображення мозком об'єктив­ної дійсності, коли домінує суб'єктив­ний характер психічного процесу.

Ми не знаємо, па що схожі емоційні переживання іншої людини, хоча можемо припустити, що вони такі самі, як і паші власні. Ще складнішою є проблема емоційних пере­живань тварин. Можна вважати, що схожі на нас тварини, зокрема примати, здатні па такі самі емоційні реакції, як люди, а тварини, па пас не схожі, наприклад черепа­хи, якщо й здатні па якісь емоції, то лише на такі, що дуже відрізняються від люд­ських.

Природа емоцій. Єдиної точки зору па походження емоцій немає. Так, центральна теорія емоцій У. Кепнопа постулює наяв­ність спеціальних емоціогенних структур мозку (центрів), пов'язаних із позитивни­ми та негативними переживаннями. Експе­риментально доведено, що стимуляція різ­них структур лімбічпої системи мозку й гіпоталамуса викликає у тварин і лю­дини емоційні реакції. Нині ця теорія є найбільш обґрунтованою нейрофізіоло­гічними, біохімічними і фармакологічними даними.

У переважній більшості випадків збу­дження емоціогенних центрів залучає до реакції також структури мозку, пов'язані з регуляцією вісцеральних процесів. Стан цих процесів змінюється, що виявляє, в свою чергу, модулюючий вилив на емо­ційний етап організму. Існують також дані про вилив периферичних стимулів па емо­ційну сферу.

Інформаційна теорія емоцій П. В. Си-моиова стверджує, що емоція — це відо­браження мозком сили потреби і ймо­вірності її задоволення в певний момент. Оцінка ймовірності задоволення потреби здійснюється на підставі природженого і раніше набутого досвіду, причому прогно­зування ймовірності досягнення мети у лю­дини може здійснюватися як па свідомому, так і несвідомому рівнях.

Більшість дослідників вважають, що тер­міном "емоція" позначають два різні, хоча й взаємопов'язані між собою процеси. Го­ловним є суб'єктивний стан, що виникає під час емоції, — емоційне переживання. Одночасно з'являються вісцеральні й со­матичні зміни, сунутій цьому суб'єктивному станові, які позначаються як емоційне ви­раження.

Емоційне переживання виникає внас­лідок збудження емоціогенних структур лімбічної системи і зумовлене певними иейрохімічними механізмами. Проте зв'яз­ку між конкретним емоційним станом і рівнем якогось медіатору пе виявлено.

Емоційне вираження відбивається насамперед па вегетативному рівні, коли змінюється частота скорочень серця і ди­хання, виникають розлади травлення, поси­люється потовиділення тощо. Виникають також соматичні реакції: міміка, дрижання від страху, підстрибування від радості то­що. У тварин емоційне збудження також характеризується чіткими видоспецифіч-пими соматичними реакціями.

Структурна організація і регуляція емоцій змінюється залежно від рівня ево­люційного розвитку тварини. Так, у кролів поведінкові реакції забезпечуються насам­перед лімбічною системою мозку, і тому у них емоційні реакції виникають безпосе­редньо, без прямого регулювального впливу структур пової кори, тоді як у котів і собак емоційні реакції здійснюються за участю кори великого мозку і можуть певною мі­рою контролюватись нею.

У людини виникнення позитивних і не­гативних емоцій пов'язане з активізацією спеціальних емоціогенних структур лім­бічної системи великого мозку, а регуля­ція емоційного етапу відбувається иа рівні кори лобових і скроневих часток великого мозку. Ось чому патологія кори лобової частки великого мозку виявляється у лю­дини або розгальмовуванням нижчих емо­цій і потягів, або емоційною тупістю.

Стосовно емоцій виявлено функціональ­ну міжпівкульну асиметрію: більш емо-ціогенііою є права півкуля порівняно з лівою; проте позитивні емоції пов'язані переважно з лівою, а негативні — з пра­вою півкулею великого мозку. Досить інформативним тестом емоційної асиметрії мозку є почуття гумору. Вважають, що розуміння гумору можливе завдяки вико­нанню двох операцій: 1) виділення неспо­діваного в оповіданні і 2) порівняння цьо­го несподіваного зі змістом тексту.

У хворих з ураженнями правої півкулі великого мозку (лівопівкульних) збері­гається здатність виділяти несподіване, але порушується можливість його порівняння зі змістом тексту. Ось чому гумор таких людей стає безладним, і коли їм пропону­ють вибрати пайсмішпіший варіант із сю­жетних малюнків, вони неспроможні це зробити, оскільки всі малюнки видаються їм однаково смішними. Гумор хворих з ураженнями лівої півкулі (правопівкуль-них) схожий на гумор здорових осіб.

У разі конфлікту між потребами і мож­ливостями їх задоволення виникає стан напруження — емоційний стрес, який мобілізує захисні сили організму иа подо­лання цього конфлікту. Створення кон­фліктних ситуацій внаслідок зіткнення різносирямоваиих мотивацій (наприклад, харчової і захисної) або вирішення склад­ного завдання (топкої диференціації) було використано І. П. Павловим та його співро­бітниками для вироблення експеримен­тальних неврозів, тобто функціональних порушень вищої нервової діяльності.

Одже, аналізуючи весь матеріал сьогоднішньої лекції можна дійти висновків :

1) вегетативна нервова система виникла на ранніх стадіях розвитку нервової системи і відповідає за функції, які властиві як рослинним так і тваринним організмам ,

2) вона має центральну і периферичну частини (центральна розташована в спинному і головному мозку , а периферична представлена вузлами , превузловими і післявузловими волокнами та сплетеннями ),

3) ВНС за принципом антагонізму ділиться на 2 частини -симпатичну і парасимпатичну , які разом здійснюють подвійну іннервацію внутрішніх органів , впливають на судини , залози тощо,

4) ВНС має тісний зв'язок з анімальною нервовою системою , разом з якою регулює діяльність організму в цілому .

А тепер для того , щоб з`ясувати , наскільки добре ви засвоїли матеріал лекції проведемо невелике тестування .