3. Застосування ринкових інструментів у формальному плануванні

Перехід до ринкової економіки вимагає кардинального перегляду вимог до самої технології розробки планів. Ринковій економіці, як відо­мо, притаманний високий ступінь невизначеності. На українському ринку ця ситуація посилюється безупинно триваючими, найчастіше не­передбаченими змінами в економічній, політичній і соціальній сферах.

За цих умов методи планування повинні постійно вдосконалюва­тися відповідно до умов ринкового середовища, що змінюються, вони повинні забезпечувати безупинний процес пристосування і швидкої реакції на зміни кон’юнктури. З цією метою в практику планування потрібно рішуче впроваджувати ринкові інструменти планування. Водночас робити це треба не бездумно, сліпо копіюючи методи, опи­сані в нашій і зарубіжній літературі, а чітко співвідносячи їх з реаль­ними умовами роботи підприємств.

Із цих позицій теорії методи й інструменти, описані в літературі з точ­ки зору їх реалізації, при розробці планів можна розбити на дві групи.

Перша група - це теорії, методи, які дозволяють пізнати сутність ринкових відносин, складну взаємодію складових її елементів. Ці ме­тоди дають можливість зрозуміти, як ринок стихійно, поза за­лежністю від нашої свідомості, формує попит і пропозицію, ціни і т. п.

Це знання допомагає підприємцям приймати усвідомлені рішення в унікальних неповторюваних обставинах. Причому рішення прийма­ються переважно на інтуїтивному рівні, ніж на формальному, що піддається точним розрахункам.

Друга група - це теорії, методи, інструменти, які дозволяють вико­ристовувати їх у так званому формальному плануванні, базованому на досить точних розрахунках для прийняття управлінських рішень.

Тим часом в економічній літературі (у т. ч. і навчальній) не акцен­тується увага на цих розходженнях і вся гама наявних методів та інструментів рекомендується до безпосереднього формального пла­нування, для прийняття конкретних управлінських рішень.

Проведений аналіз ряду методів та інструментів, що рекоменду­ються до застосування в ринковій економіці, показав, що багато хто з них мають досить обмежений характер застосування, а їх викорис­тання без урахування цих обмежень може призвести до одержання перекрученої інформації і відповідно - прийняття помилкових уп­равлінських рішень.

«Сила впливу операційного важеля» і «запас надійності»

Важливим методом планування, що відслідковує залежність фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів виробництва, є операційний аналіз.

Ключові елементи операційного аналізу такі: операційний важіль, поріг рентабельності (точка беззбитковості) і запас фінансової міцності -(фінансової потужності) підприємства.

Почнемо з операційного важеля. «Дія операційного (виробничого, господарського) важеля виявляється в тому, що будь-яка зміна вируч­ки від реалізації завжди породжує більші зміни прибутку».

Тобто, якщо наприклад, виручка від реалізації зросте на 9%, то прибуток - приблизно на 40 %.

У практичних розрахунках для визначення впливу операційного важеля використовують так звану «силу впливу операційного важе­ля» (W), яку можна розрахувати за формулою:

W=M/П,

де М – валова маржа (маржинальний прибуток), остання визна­чається як різниця між виручкою від продажу і змінних витрат на обсяг продукції;

П – прибуток підприємства до оподаткування.

Щоб визначити, як зміна виручки від реалізації (в %) вплине на зміну прибутку (в %), пропонується наступний розрахунок:

П%=В%*W,

де П% – зміна (збільшення, зниження) прибутку (в %) залежно від зміни виручки від реалізації продукції;

В% – зміна (збільшення, зниження) виручки від реалізації про­дукції (в %).

Так, якщо виручка від реалізації (В) дорівнює 11000; сума змінних витрат – 9300, а прибуток – 200 тис. грн., то W = (11000 - 9300)/200 = 8,5 і при зростанні виручки від реалізації на 3% прибуток збільшить­ся на 3%*8,5 = 25,5%, а при зниженні виручки від реалізації на 10% прибуток знизиться на 10%* 8,5 = – 85%.

Наведені тут розрахунки впливу сили дії операційного важеля абсолютно вірні, але не завжди, а лише при двох обмеженнях:

перше: підприємство випускає (реалізує) лише один вид (наймену­вання) виробів;

друге: у випадку, якщо випускається декілька виробів, то зростання (чи збільшення виручки) від реалізації повинне відбуватися точно пропорційно частці кожного виробу в цій виручці, тобто якщо підприємство випускає три вироби (А, В і С), то зниження виручки на 10% означає, що по кожному з цих виробів виручка від реалізації знизиться точно на 10%, в іншому випадку розра­хунок по формулі дасть перекручену інформацію.

Це відбувається тому, що маржинальний прибуток по виробах (а са­ме він і формує прибуток по підприємству) не однаковий по різних ви­робах і у випадку структурних зрушень (виручка від виробів із більшим маржинальним прибутком зросте з більшим ступенем, ніж по виробах із меншим маржинальним прибутком) збільшення прибутку може зро­сти в більшому ступені, ніж при розрахунку по формулі.

Зрозуміло, що ці дві умови (обмеження) можуть бути дотримані тільки як рідкісні винятки. Небагато підприємств, які випускають один вид продукції. До того ж для таких підприємств необхідності в розра­хунку сили впливу операційного важеля розглянутим методом немає. Зростання чи зменшення прибутку за рахунок збільшення (зміни) ви­ручки від реалізації в цьому випадку можна визначити набагато простіше, множенням валової маржі (маржинального прибутку) на одиницю продукції на натуральну кількість збільшення (зменшення) цього виробу. Що ж стосується другого обмеження, то виконання його з позицій ринкової економіки не має сенсу. Звичайно, з урахуванням ринкової кон’юнктури ситуація може скластися так, що по одних виро­бах обсяг і виручка зростатимуть, а по інших - знижуватимуться, а визначити конкретну величину можна як добуток маржинального прибутку на одиницю на кількісну зміну по кожній позиції.

Водночас ми зовсім не пропонуємо відмовитися від показника «си­ла впливу операційного важеля». Цей показник дійсно характеризує ступінь чутливості (а значить і ризику) маржинального прибутку (і прибутку) до зміни фізичного обсягу продукції. Але використовувати його як показник, за допомогою якого ми можемо досить точно кількісно оцінити цей вплив, на наш погляд, некоректно.

Показник «сила впливу операційного важеля» (W) звичайно роз­раховується так:

де В_пост – постійні витрати по підприємству;

М – маржинальний прибуток по підприємству;

П – прибуток по підприємству.

Після перетворення цю формулу можна подати в такому вигляді:

Якщо у формулі «сила операційного важеля» виражається як відношення маржинального прибутку до прибутку, то у формулі друга її складова частина є відношення постійних витрат до прибутку. У цій формулі чіткіше видно ті фактори, які визначають «силу впливу операційного важеля».

В аналізі можна використовувати також і показник, зворотний по­казнику «сила впливу операційного важеля». Це - так званий показ­ник «запас надійності» (3_н). Звичайно його пропонують розраховува­ти за формулою:

де РП – обсяг продажу (виручки від реалізації) у цілому по підприємству;

Б_об – безприбутковий оборот (в Є. С. Стоянової - «поріг рента­бельності»).

Вираз у чисельнику (РП – Б_об) – це є так званий «запас фінансо­вої міцності».

Нами пропонується інший математичний вираз «запасу надійності»:

«Запас надійності» дорівнюватиме одиниці, якщо всі витрати тільки змінні. Однак такого практично бути не може. Чим менший цей показник, тим нижчий запас надійності. Нульове значення «запасу надійності» означає, що величина постійних витрат дорівнює маржинальному прибутку, а балансовий прибуток - нулю. Цей показник мо­же бути і негативною величиною, що означає, що величина постійних витрат більше величини маржинального прибутку - тобто маржинальний прибуток, що інакше називають «величиною покриття», не «по­криває» постійних витрат і в результаті є не прибуток, а збиток.

Оскільки «запас надійності» - показник, зворотний показнику «сила впливу операційного важеля», то останній можна виразити формулою:

W=1/З_н.

Це дозволяє, використовуючи формулу, розрахувати «силу впливу операційного важеля», не маючи інформації про величину прибутку в цілому по підприємству.

Отже, маючи інформацію лише про виторг, маржинальний прибу­ток і постійні витрати, оперуючи складовими формул, ми можемо контролювати ці «ключові індикатори виробництва», а от­же управляти фінансовим станом підприємства.