10

Тема 9. Планування собівартості продукції в умовах ринкових відносин

1. Класифікація витрат на виробництво. Види собівартості продукції

Для здійснення господарської діяльності підприємство повинне вкладати кошти у виробничі фактори. Виробничі фактори включа­ють: робочу силу, матеріальні засоби виробництва (машини, устатку­вання, сировина, матеріали і т. д.), а також надання послуг.

Коли підприємство отримує засіб виробництва, ціна покупки скла­дає видатки підприємства. Момент видатків, сума яких реєструється в бухгалтерській документації підприємства, як правило, співпадає з постачанням даного засобу виробництва. Якщо відбувається виплата грошей із каси, із банківських і інших рахунків підприємства, це на­зивається платежем. Платежі можуть здійснюватися в момент прид­бання засобів виробництва, однак про нього ж іде мова і в момент ви­дачі заробітної плати, оплати постаченої партії сировини, видачі коштів на відрядження і т. д.

У випадку використання того чи іншого виробничого фактора мо­ва йде про виробничі витрати.

Виробничі витрати - грошовий вираз використання виробни­чих факторів, внаслідок якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Таким чином, терміни видатки, платежі та витрати, що найчастіше вживаються як синоніми, у плануванні діяльності підприємства мають окреме значення.

Щоб мати уявлення про витрати за даний період часу, необхідно зробити розрахунок того, яка частина придбаних виробничих фак­торів використана протягом даного періоду.

У вітчизняній економіці, коли мова йде про витрати виробництва, ча­сто вживається термін собівартість продукції. У зарубіжній економічній літературі замість собівартості продукції звичайно вживається термін валові витрати, під якими розуміється сума постійних і змінних витрат.

Витрати, що утворюють собівартість промислової продукції, за своїм характером не є однорідними і групуються за їх економічним змістом (по первинних елементах витрат) і за характером виникнен­ня і призначення (по статтях витрат).

Групування витрат за економічним змістом використовується при складанні кошторису витрат на виробництво.

Витрати по економічних елементах групуються по таких простих елементах витрат:

1. Матеріальні видатки.

2. Видатки на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи.

4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів.

5. Інші видатки.

Це групування є загальним для всієї промисловості і використо­вується при розробці калькуляцій окремих виробів.

Типовим в Україні є таке групування витрат по статтях:

1. Сировина і матеріали.

2. Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

3. Паливо й енергія на технологічні цілі.

4. Поворотні відходи (вираховуються).

5. Основна заробітна плата.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати, пов’язані з підготовкою й освоєнням виробництва про­дукції.

9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань пря­мого призначення та інші спеціальні витрати.

10. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

11. Загальновиробничі (загальноцехові) витрати.

12. Загальногосподарські (загальнозаводські) витрати.

13. Втрати від браку.

14. Побічна продукція (вираховується).

15. Інші виробничі витрати.

16. Позавиробничі (комерційні) витрати.

Калькуляційні статті видатків поділяються на прості, що склада­ються з одного економічного елемента (сировина, матеріали, основна зарплата виробничих робітників, відрахування на соціальне страху­вання і т. д.) і комплексні (видатки на утримання та експлуатацію ус­таткування, цехові видатки, загальнозаводські видатки і т. д.).

За способом віднесення витрат на собівартість продукції при її каль­кулюванні вони групуються на прямі, безпосередньо пов’язані з виго­товленням продукції та віднесені на її окремі види або замовлення, і непрямі, пов’язані з роботою цеху і підприємства в цілому. Ці витрати відносяться на собівартість продукції в порядку розподілу (тобто не­прямим способом) за якою-небудь заздалегідь встановленою ознакою.

За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на:

• пропорційні (умовно-змінні), до яких відносяться витрати, що зна­ходяться в прямій залежності від зміни обсягу виробництва (сиро­вина, основні матеріали, основна і додаткова зарплата виробничих робітників на нормованих роботах, відрахування на соцстрах по цій групі робітників, паливо й електроенергія для технологічних цілей та ін.);

• непропорційні (умовно-постійні), до яких відносяться витрати, аб­солютна величина яких безпосередньо не залежить від зміни обсягу виробництва (допоміжні матеріали, видатки на обслуговування ви­робництва, паливо на опалення, електроенергія на освітлення, амортизація основних фондів, зарплата з нарахуваннями уп­равлінського апарата й ін.).

Залежно від можливостей керівників функціональних підрозділів впливати на величину витрат вони поділяються на регульовані і нерегульовані витрати. Витрати вважаються регульованими тоді, коли їх величину встановлює керівник функціонального підрозділу і їх рівень значною мірою піддається впливу менеджера. Нерегульовані - це витрати, які не підлягають впливу на даному рівні уп­равлінського контролю.

Усі змінні витрати, такі як прямі матеріали, пряма праця і змінні накладні видатки, звичайно розглядаються як регульовані керівни­ком функціонального підрозділу. З іншого боку, постійні витрати, такі як видатки на амортизацію заводського устаткування, не можуть бу­ти регульованими керівником функціонального підрозділу, тому що він не має повноваження щодо закупівлі устаткування.

За послідовністю формування витрат на підприємстві розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість. Цехова собівартість включає усі витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість включає всі витрати підприємства на виробництво продукції, тобто цехову собівартість і загальнозаводські видатки. Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі (збутові) видатки.

Наведена вище класифікація витрат і видів собівартості про­дукції - неповна. Так, у країнах ринкової економіки в зв’язку з вико­ристанням у плануванні й обліку системи «директ-костінг» розроб­ляється і використовується в практичних розрахунках класифікація постійних і умовно-постійних витрат із позицій місця їх виникнення, центрів відповідальності, їх залежності від зміни обсягів вироб­ництва і т. д. Ці питання будуть коротко розглянуті в спеціальному розділі теми «Постійні та умовно-постійні витрати і планування їх використання».