10. Функція споживання. Середня та гранична схильність до споживання.

Споживання (С) – компонент сукупних витрат, які визначені для придбання товарів і послуг з метою задоволення потреб. Найважливішим чинником, що зумовлює рівень споживання, є рівень доходу після сплати податків. Зі зростанням доходу, зростає споживання, і навпаки. Тому узагальнено функція споживання буде мати такий вигляд: С_t = C (Y – T) = C (Y_d); за конспектом: C = C₀+c^’Y; Со – автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу („споживчий кошик” відповідної групи населення: малозабезпечених, з середнім рівнем доходу, високозабезпечених); с’ – гранична схильність до споживання; У – дохід від домашніх господарств. Ф-я споживання – графік або формула, що відображає зв’язок між сукупним споживанням та сукуп. доходам.

Розрізняють середню та граничну схильність до споживання. Середня схильність до споживання – частка сукупного споживання у сукупному доході. Позначається АРС, або с‾, і означає психологічну схильність людей купувати споживчі товари.

АРС = с‾ = споживання/дохід = С/Yd;

Іншими словами, середня схильність до споживан­ня визначається часткою споживання в доході після оподаткування.

Гранична схильність до споживання – частка приросту сукупного споживання у додатковій одиниці сукупного доходу. Позначаєть­ся МРС, або с', і визначається як відношення зміни у споживанні до тієї зміни доходу після оподаткування, яка її спричинила.

МРС = с' = зміна в споживанні/зміна в доході = ΔС/ ΔУ;

Не зважаючи на те, що із зростанням доходу буде зростати споживання, не весь приріст доходу буде спо­живатись. Як правило, ΔС<ΔУ. Отже, гранична схильність до споживання буде меншою за одиницю

(МРС <1, або с'<1). Це означає, що частину приросту доходу суб'єкти економіки споживають, а частину — заощаджують.

11. Функція заощадження. Середня та гранична схильність до заощадження.

Заощадження (S) — це складова сукуп. доходу, яка не витрачається на споживання.

Ф-я заощаджень – г-к або ф-ла, що відображає зв’язок між сукупними заощадженнями і сукупним доходом.

Схильність до заощаджень – психологічний чинник, який свідчить про прагнення людини заощаджувати.

Середня схильність до заощаджень – це частка сукупних заощаджень у сукупному доході. Позначається APS або s^- і визначається як відношення обсягу заощаджень до обсягу доходу, тобто:

APS = s^- = заощадження/дохід = S/Y_d;

Гранична схильність до заощаджень – частка приросту заощаджень у додатковій одиниці сукуп. доходу.

MPS = s^- = зміна обсягу заощаджень/зміна обсягу доходу = ΔS/ ΔY_d;

Y_d – обсяг доходу після сплати податків(Y – T).

12. Сутність мультиплікатора інвестицій. Парадокс ощадливості.

Мультиплікатор інвестицій – коефіцієнт, який показує зміну сукупного доходу від зміни автономних інвестицій.

Парадокс ощадливості – у кейнсіанській теорії процес при якому приріст заощаджень призводить до змен реального ВВП( має місце в умовах, коли приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій)

Інвестиції є найбільш динамічним чинником ВВП. Вони впливають на ВВП не пропорційно, а мультиплікативно. Це означає, що при зміні інвестицій на одну грош.одиницю ВВП змін.більше ніж на одиницю. Мультиплікативний вплив інвестицій на ВВП пояснюється тим, що будь-яка угода, яка пов’язана із початк.вкладанням інвестицій в економіку, породжує ланцюг вторин.угод з відповідними видатками і доходами. Так, якщо на етапі початк.угоди приріст інвестицій стан. , то це ств.початк.дохід в обсязі . Але ті екон.суб’єкти, які отримали цей дохід, на наступному етапі угод витратять його на споживання з певною граничною схильністю, тобто їх видатки стан. . виробники спож.товарів і послуг, які отримали дохід обсягом , у свою чергу витратять його на споживання в обсязі . Тобто:

Із наведеної формули видно, що більше початкового приросту доходу, який дорів.початк.приросту інвестицій. Відношення між , як наслідком, і , як причиною, є мультиплікатором інвестицій (m_i):

.

Рівень мультиплікатора залежить від рівня вилучень у формі заощаджень. Чим більша частка доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки, які перетворюються в меншу величину доходу. Це означає, що мультиплікатор перебуває в обернено пропорційній залежності від граничної схильності до заощаджень:

.

Наведена модель мультиплікатора стосується будь-яких ін’єкцій у сукупні видатки, якщо вилучення з доходу відб.лише у формі заощаджень. Це дає підстави заст..узагальнену категорію – мультиплікатор видатків (m_е), який визн.за аналогічною формулою:

.

Мультиплікатор видатків – коефіцієнт, який показує відношення між зміною реального ВВП і початковою зміною сукуп.видатків.