55. Поняття і види права спільної власності.

Право спільної власності - це право двох і більше осіб на один і той самий об'єкт (річ або сукупність речей). Ці речі як об'єкт права власності створюють єдине ціле. Тому право власності кожного учасника спільної власності поширюється на весь об'єкт, а не на його частину.

У разі поділу речі право спільної власності припиняється і визначається «реальна частка», тобто право на частину речі. Якщо ж співвласники визначають порядок користування спільною річчю без визначення реальних часток, то право спільної власності не припиняється, а кожний із них зберігає свою частку у праві на річ.

Спільне майно може належати сторонам на праві спільної часткової власності та на праві спільної сумісної власності.

Спільна часткова власність існує тоді, коли частка співвласників у праві власності на спільне майно (ідеальна частка) чітко визначена заздалегідь. Якщо закон або угода учасників спільної власності не передбачають інше, то до спільного майна застосовується правовий режим саме спільної часткової власності (ст. 355 ЦК).

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ст. 356 ЦК).

Підставами виникнення права спільної часткової власності можуть бути: 1) спільне створення двома або більше особами спільної речі або її переробка, крім випадків, передбачених законом (ст. 331, 332 ЦК); 2) одержання плодів від спільної речі або доходів від спільного майна, якщо ці плоди або доходи не поділені між учасниками спільної часткової власності (ст. 359 ЦК); 3) придбання декількома особами неподільної речі; 4) угода подружжя (колишнього подружжя) про визначення розміру часток у спільній сумісній власності або рішення суду про визначення розміру часток неподільної речі, що належать подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності; 5) шлюбний договір, який встановлює режим спільної часткової власності для того чи іншого майна; 6) відчуження власником частки в праві власності на річ; 7) спадкування двома або більше особами за умови, що успадковане майно не поділене між спадкоємцями.

Цей перелік не є вичерпним. Тому можливі й інші підстави виникнення права спільної часткової власності.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Підставами припинення права спільної часткової власності може бути: 1) відчуження частки одним із двох співвласників іншому; 2) відчуження часток всіма співвласниками одному з них; 3) перехід до одного з двох співвласників частки іншого в спадщину; 4) реалізація майна, що знаходиться в спільній частковій власності. При цьому отримана грошова сума розподіляється між співвласниками пропорційно розміру належних їм часток у праві спільної часткової власності.

Право спільної сумісної власності - це спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлене законом (ст. 368 ЦК).

Підставами виникнення права спільної сумісної власності є: 1) придбання майна подружжям під час шлюбу, якщо інше не передбачене законом або шлюбним договором 2) придбання майна внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо інше не встановлене письмовою угодою між ними; 3) придбання майна особами, що ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; 4) придбання квартири або будинку, переданих з державного житлового фонду за допомогою приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача в їхню спільну сумісну власність 5) домовленість учасників цивільних відносин щодо встановлення між ними права спільної сумісної власності на придбане майно.

Співвласники здійснюють право спільної сумісної власності разом, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження майном, що є в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника (ст. 369 ЦК).