3. Порядок розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна скарга розглядається колегіальним складом суду: у складі трьох або більшої непарної кількості суддів згідно зі ст. 4-6 ГПК України.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ст. 111-8 ГПК України передбачає, що касаційна скарга у випадках, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 107 ГПК України (рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду), розглядається протягом одного місяця, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 107 ГПК України (ухвали місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду), – протягом п’ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття касаційної скарги до провадження Вищим господарським судом України.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:

1) не застосував закон, який підлягав застосуванню;

2) застосував закон, який не підлягав застосуванню;

3) суд неправильно тлумачив закон.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі;

4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 4 ст. 17 ГПК України (якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду);

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Відповідно до ст. 111-13 ГПК України, ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК України і Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом». Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Таким чином, згідно з положенням ст. 111-13 ГПК України, ухвала місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду може бути оскаржена до касаційного суду тоді, коли це прямо передбачено відповідними статтями ГПК України, які регулюють порядок і підстави винесення ухвал. Таке оскарження передбачене у:

1) ст. 17 ГПК України для ухвал про передачу справи за підсудністю;

2) ст. 53 ГПК України для ухвал про відмову у відновленні пропущеного строку;

3) ст. 62 ГПК України для ухвал про відмову в прийнятті позовної заяви;

4) ст. 63 ГПК України для ухвал про повернення позовної заяви;

5) ст. 67 ГПК України для ухвал про забезпечення позову;

6) ст. 79 ГПК України для ухвал про зупинення провадження у справі;

7) ст. 80 ГПК України для ухвал про припинення провадження у справі;

8) ст. 81 ГПК України для ухвал про залишення позову без розгляду;

9) ст. 88 ГПК України для додаткових ухвал;

10) ст. 90 ГПК України для окремих ухвал;

11) ст. 113 ГПК України для ухвал про повернення заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами;

12) ст. 114 ГПК України для ухвал за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у разі зміни або скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін;

13) ст. 119 ГПК України для ухвал про відновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання;

14) ст. 121 ГПК України для ухвал про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання;

15) ст. 121-2 ГПК України для ухвал за результатами розгляду скарг на дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби з виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

У випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство, справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Касаційні скарги на постанови місцевого або апеляційного господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, передбачені ГПК України і Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом». Вказаним законом визначено, що можуть бути оскаржені постанови:

1) про відмову у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство;

2) про відновлення провадження у справі;

3) про скасування заходів із забезпечення грошових вимог кредиторів;

4) про включення грошових вимог кредиторів у реєстр;

5) про звільнення керівника санацією;

6) про затвердження звіту керівника санацією або про відмову у затвердженні вказаного звіту або продовження санації;

7) про продовження санації;

8) про затвердження або відмову в затвердженні мирової угоди, про визнання її недійсною.

Для уточнення правової позиції Вищого господарського суду України щодо можливості оскарження ухвал у справах про банкрутство, необхідно звернути увагу на рекомендацію Президії Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом».