58. Сукупний попит і сукупна пропозиція,їх урівноваження.

Суку́пний по́пит (англ. aggregate demand, AD) — обсяг виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроміжних потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту.

Сукупна пропозиція – це такий загальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва.

Сукупний попит – сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги.

Важливою властивістю, яка притаманна ринковій економіці, є постійне тяжіння до рівноваги. В узагальненому вигляді економічна рівновага є рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто СПо = СПр. Рівновага між ними породжує рівноважний ВВП і рівноважні ціни.

Короткострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює тій кількості, яку підприємці мають намір виробити.

Довгострокова рівновага означає, що кількість товару, яку покупці бажають придбати, дорівнює потенційним можливостям економіки. За цих умов будь-яке подальше збільшення сукупного попиту викликає лише зростання цін, а випуск реального ВВП залишається незмінним.

59.Класичний,кейнсіанський та неокласичні погляди на можливість досягнення макрорівноваги.

Класична модель макрорівноваги грунтується на кількох гіпотезах:

1)Рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів,

товарів, грошей та заощаджень(інвестицій).

2)Вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів.

3)На ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит

і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків

як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

Необхідною умовою для досягнення відповідності між доходами і витратами в економіці є баланс між заощадженнями та інвестиціями. Згідно з класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через коливання процентної ставки під впливом попиту і пропозиції на цьому ринку. Суб'єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як власники заощаджених грошей, з іншого - підприємці, які пред'являють попит на ці гроші з метою інвестування економіки.

Рівновага між величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається процентною ставкою.

Дж. Кейнс в книзі “Загальна теорія, зайнятості, відсотка та грошей” (1936) вперше піддав конструктивні критиці класичну теорію макроекономічного регулювання. На противагу класичної теорії ринкового саморегулювання та державне невтручання в економіку він запропонував альтернативну теорію, в основі якої лежить державне регулювання економіки. Прихильники кейнсіанської теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції.

Кейнсіанська теорія відкидає положення про те, що відсоткова ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Власники заощаджень та інвестори - це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення у інвестиції керуються неоднаковими мотивами:

*Відсоткова ставка

*Одержання доходів від заощаджень;

Досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем:

*з метою накопичення грошей для здійснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів;

* для створення резерву з метою здійснення непередбачених витрат;

*з метою нагромадження, щоб забезпечити майбутні потреби.

Кейнсіанці, на відміну від класиків, уявлення про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій вважають надмірно спрощеним. На їх думку, крім поточних заощаджень на гроші. ринку існують інші джерела інвестицій: готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, але й у готівка. формі на руках; кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити величину заощаджень.

Кейнсіанська теорія ставить під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і заробітної плати, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту.