17.Мануфактурний меркантилізм.

У 2 половині 16ст. система монетарного меркантелізму змінюється системою меркантелізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у 17ст. Представники – Т. Мен, А.Монкретьєн, А.Сєрра. виникла власна система меркантелізму ,для якої характерною є теорія торг.балансу. Пізні мерк. центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного. Їх завдання-скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції(промислової); завоювання ринків (також колоніальних); забезпечення активного торг. сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю ввезених. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, вивезення сировини оподатковуються високим митом (пошлина).Встановлення премій за експорт вітчизняних товарів.

18.Іван Посошков та його книга "Про бідність і багатство''.

Провідним ідеологом російського купецтва кінця XVII — початку XVIII ст. був Іван Посошков (1652—1726), відомий політичний і економічний діяч епохи Петра І, що поділяв принципи його реформаторської діяльності. Найважливіша праця вченого — "Книга про злиденність і багатство" — присвячена можливостям і необхідності примноження народного багатства, регламентації праці як промислових робітників, так і кріпосних селян, виважених відносин з природою. У системі поглядів І. Посошкова торгівля посідала перше місце, а виробництво й торгівля розглядались як єдиний народногосподарський комплекс. Щодо теорії грошей І. Посошков був номіналістом; він стверджував, що їх цінність визначається авторитетом царя.

 У книзі "Про бідність і багатство", крім проблеми торгівлі, промисловості, грошей та інших питань народного господарства, значне місце посідало і селянське питання. Залишаючись ідеологом купецтва, Посошков показав тяжке становище селянства в епоху Петра І. Він критикував нічим не обмежену експлуатацію селян поміщиками, намагався зрозуміти причини бідності селянства, знайти шляхи їх усунення. Не вимагаючи відкрито скасування кріпосного права, Посошков пропонує обмежити владу поміщиків певними рамками. Надзвичайно радикальною і прогресивною для свого часу була пропозиція визначити законом розмір селянських повинностей відповідно до кількості землі і посівів, значно знизити розмір податків, які стягалися із селян, установити обов´язкове навчання писемності селянських дітей. Заслуга Посошкова полягає в тому, що він зумів правильно, в рамках своєї епохи, зрозуміти основні завдання країни. Він одним із перших російських письменників-економістів дав розгорнуту і витончену систему економічних поглядів.

19.Історичні умови виникнення класичної політичної економії. Теорія У.Петті. Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантелізму, передовсім в Англії. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу вир-ва. На перший план виходить промисловий капітал.

За цих умов рекомендації меркантелістів не могли вирішити ек. проблем буржуазії. Промислова буржуазця потребувала обґрунтування головних засад кап. вир-ва, розробки нових ек. категорвй: зарплата, прибуток, рента. Буржуа намагалася звільнитись від жорсткого урядового регулювання ек. життя. Бурж революція сер.17ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій. Буржуазія приходить до влади, розвивається промисловість, успіхів було досягнемо у механіки та ін. Активізація теор. Досліджень у різних галузях знань сприяло розвитку ек. думки, було покладено початок формуванню політ. економії як науки. За цих умов і виникла класична політ. економія.

Класична політ. економія зародилась в Англії в кінці 17ст. та у Фр. на початку 18ст.,прийшовши на зміну меркантелізму. Теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу виробництва. Тим самим відбулася зміна в самому предметі політ. економія, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й закони ек.життя. Саме класична школа, зокрема праці А.Смітта перетворили політ. економію на повноцінну наукову дисципліну. Класики проголосили ідею природного порядку, дію об’єктивних ек. законів.

Класична школа проголосила принципи ек. свободи та лібералізму. Були противниками протекціонізму. Проблему цінності вони вирішували переважно з позиції трудової теорії.

Основні засади класичної теорії:

1)трудова теорія вартості

2)гедонізм (ек. індивідуалізм)

3)заперечення регулюючої ролі держави

4)космополітизм

5)заперечення будь-якого патерналізму та протекціонізму.

Виникнення класичної політичної економії в Англії. У.Петті.

Основоположником класичної політичної економії в Англії був Уільям Петті. Спочатку він виступив як меркантиліст, але потім звернувся до проблем оподаткування, визначення оптимального розміру податків. За основу цього визначення він приймає категорію вартості товару. Він вказує що на розміри вартості впливають два чинники: земля і праця. В осн. Вартості лежить праця яка використовує землю і завдяки якій формуються суспільні багатства. Але і земля є фактором вартості.

Він визначає, що зар.плата є ціною праці, отже ціною вкладу землі є рента. Все що залишається після реалізації товару є прибуток. Він визначає, що рента і прибуток за економічним змістом є одне і те саме. Це результат використання факторів виробництва. Тому рента повинна вираховуватись із реалізації вартості на основі такого розрахунку: три покоління землевласників живуть разом 21 рік, тому слід встановити ціну землі, яка дорівнює 21річній ренті і отже, визначати розмір ренти.

Зар.плату Петті визначав як ціну праці, що формується під впливом вартості засобів існування. Вона повинна бути мінімальною, щоб наймані робітники більше працювали. Чим менша зар.плата. тим більший прибуток капіталіста. Із прибутку капіталіст виплачує процент, податки, а інша частина є основою нагромадження та інвестицій. Зростання прибутків означає розширення виробництва, збільшення кількості зайнятих, зростання суми суспільних витрат, а звідси і зростання прибутків.

Як і меркантилісти він вважав, що зростання кількості грошей у країні сприяє її збагаченню. Але не дивлячись на те, що обґрунтував категорію вартості, гроші з вартістю не пов’язував. Не розглядав гроші як форму виробничого капіталу.

Процент називає грошовою рентою. Петті вважає, що процент залежить від розміру ренти та кількості грошей у обігу. Уряд не повинен регулювати процент з метою забезпечення сталих інвестиційних процесів. Широко застосовує статистичний метод.

Петті був перший, хто в осн. сусп. розвитку поклав вартість як самоврегульовуючу силу.

20.П. де Буагільбер та його економічні погляди.Класична школа у Франції була започаткована Буагільбером. Основні праці “Міркування про природу багатства грошей і податків”, “Дослідження про рідкість грошей “. Виступає з різкою критикою меркантилізму. Джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво. Проголошує необхідність реформування податкової системи, виступає проти регулювання державою цін на зерно і його експорту. Буагільбер проголосив основні постулати, які стосуються напрямків економ. політ. держави. Він вважає, що економічне зростання країни залежить від розвитку с/г, тому держ. повинна створити умови для вільної дії природних законів: свобода переслідування індивідуального економічного інтересу; свобода ціноутворення; вільна конкуренція; не втручання держави в прив. економ. діяльність.

Відносини між державою і приватною особою мають зводитись до фіксованих податків, тому Буагільбер звертається до проблеми визначення їх розмірів. Вартість яка є основою розподілу визначається як витрати праці. Витрати праці він пропонував вимірювати робочим часом, що витрачений на виробництво певного товару. Але розрізняє індивідуальний і суспільний робочий час. Вартість забезпечує еквівалентний обмін. Буагільбер прив’язував вартість до горшей. В своїй теорії вартості він розрізняє “істинну” вартість в основі якої лежить кількість витраченої праці та ринкову вартість, яка відхиляється від істинної вартості внаслідок руху грошей, що опосередковують обмін. Буагільбер пропонує замінити металеві гроші на паперові, що на його думку дасть можливість повернутися до справедливого обміну.

21.Школа фізіократів. Ф. Кене. Фізіократи – це франц. економісти другої половини 18 стол. Їх вчення виникає як опозиція меркантилізму. Вони вважають його нерозумним і неприродним.

Навідміну від меркантилізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створ. не у сфері обігу, а в землеробстві і тільки землеробська праця є продуктивною. Тим самим дослідження “джерела багатства “ фізіократи переносять із сфери обігу у сферу вир-ва. Це було важливим кроком уперед в аналізі економ. відносин. Однак наукова обмеженість фізіократів полягала в тому що продуктивною сферою вир-ва вважалося лише землеробство.

Засновником і основним представником фізіократизму був Ф. Кене. Основний його твір це “Економічна таблиця”. Суспільство Кене розглядав як живий організм, якому притаманні два стани: здоровий і хворобливий. Коли сусп. знаходиться в здоровому стані для нього характерною є рівновага. Саме стан рівноваги Кене досліджував в “Економічній таблиці”(екон.процеси і явища розглядав як природні). Основою його ек. вч-ня і фізіократів вцілому є вчення про “чистий продукт” - це надлишок знову створеної вартості товарів над витратами вир-ва. Однак на думку фізіократів чистий продукт створюється лише у землеробстві. Промисловість фізіократи розглядали як “безплідну” сферу, в якій не створ. чистий продукт. Така відмінність обох галузей обумовл. тим, що у с/г порівнчно з промислов. працює земля, природа. Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу, він виділяв в ньому первісні аванси та щорічні аванси у витрати виробництва щорічні входять повністю, а первісні аванси по частинам.Таким чином Кене підійшов до розуміння поділу капіталу з точки зору його відтворення, хар-ра обороту але узагальнених понять основного і оборотного капіталу він не дав. В “Економ таблиці” була зроблена спроба проаналізувати вир-во, як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного йому суспільства, виділивши такі основні класи, “продуктивний клас”, “клас власників”, “безплідний клас”. Визначивши класову структуру сусп-ва та речовий клас землер. капіталу Кене проаналізував можливості простого відтворення у національному масштабі, економічні зв’язки між названими класами сусп-ва. До Кене відтворення ніким не досліджувалось.

22.А.Тюрго та його твір "Роздуми про створення і розподіл багатства". Послідовником фізіократизму був А.Тюрго. Головна його праця “Роздуми про створення й розподіл багатств”. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. У Тбрго “чистий продукт”-це результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Цінність у нього зв’язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність – “вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань”. Ціна в нього залежить від попиту і пропозиції. Одним із елементів “оцінки”, тобто ціни, є рідкісність речі. Капітал – “нагромаджена цінність”. Нагромадження багатства капіталісти здійснили за рахунок власної ощадливості. Прибуток у Тюрго – це самостійний вид доходу. Прибуток промислового капіталіста й торговця розглядає як “заробітну плату за працю, турботи, ризик”. Процент він трактує як “ціну втрат”, яких зазнає певний час кредитор. Процент – це частина “чистого прибутку”.