49.Аграрна реформа на українських землях у хіх ст.

Селянська реформа в Закарпатті мала деякі особливості. Закон про скасування панщини було видано угорським сеймом 18 березня 1848 р. Від панщини звільнили не всіх селян. Становище селян-орендарів, двораків і наймитів поміщицьких маєтків не змінилося. Крім того, від селян було відрізано багато земель, у деяких місцевостях 70—80% селян одержали менше половини того наділу, що мали до реформи. Поміщики одержали компенсацію в 4,4 млн форинтів. Її сплачували селяни у формі додаткового податку. Отже, аграрна реформа 1848 р. в Західній Україні не тільки не знищила поміщицького землеволодіння, а й розширила його за рахунок сервітутних земель, які мали велике господарське значення для селян цього краю. Безземельні й малоземельні селяни землі не одержали. Поміщики втратили владу над селянами, але мали можливість їх закабалити, надаючи їм землю в оренду. Вони одержали компенсацію за втрачені феодальні повинності й тепер щорічно отримували платежі, сплату яких гарантував уряд. Селянська реформа 1848 р. мала грабіжницький характер. Усі селяни втратили сервітутні землі, багато селян отримали зменшені наділи орної землі. Вони мусили сплачувати величезний індемнізаційний борг.

Усе це гальмувало розвиток капіталізму в сільському господарстві Західної України і в економіці загалом. Але разом з цим реформа й полегшила дальший розвиток капіталізму.

У Східній Україні цю реформу було проведено в 1861 р.

Реформа торкалася трьох найголовніших питань: 1) особи селянина, 2) наділення селян землею і 3) викупної операції.

6 березня 1907р., П.А.Столипін виступив перед ІІ Державною Думою з викладенням урядової програми реформ.

За мету своїх перетворень Столипін ставив зміни в сфері економіки. Прем’єр був впевнений, і його виступи свідчать про це, що необхідно починати з аграрного сектора. І сам Столипін, і його опоненти підкреслювали головне завдання реформи - створити заможнє селянство, яке пронизане думкою про власність, а тому ніколи не потребує революції і виступатиме як опора уряду. Тут чітко простежуються політичні мотиви реформи: без селянства ніяка революція, особливо в Росії, неможлива. Крім політичного змісту , в реформу уряд закладав і економічний. Економічні аспекти реформ були засновані на тому, що без нормального аграрного фундаменту, без розвинутого сільського господарства, без задоволення потреб у дешевій робочій силі (за рахунок колишніх селян) промисловость Російської Імперії не набуде розквіту, і буде приреченана на відсталість від передових держав світу. Дійсно, згідно концепції Столипіна, модернізація країни потребувала деяких умов: Зробити селянство повноправними власниками, щоб «міцні та сильні» звільнившись від опіки общини, змогли обійти «убогих та нероб». Добитися посиленого зростання промисловості, підкріпленного розвитком внутрішнього ринку. Аграрна реформа включала в себе цілий ряд взаємопов’язаних проблем, всі їх рішення пронизувала червона нитка - наголос не на общину, а на єдиноособового власника. Безперечно, це був повний розрив з ідеологією реформи 1861 р., коли наголос був зроблений тільки на селянську общину як на головну опору монархії, і відповідно, державності в цілому.