3. Економічна думка стародавнього Єгипту та Месопотамії

Уже у стародавньому світі робляться спроби виявити внутрішні джерела ек. розвитку, визнати способи використання знань про її закономірності, сформулювати правила економічної поведінки з метою зміцнення могутності держави. Відображення проблем ек. розвитку знаходимо в першоджерелах: наукових працях древніх мислителів, збірках законів, документах господарської звітності, релігійних трактатах, літературних пам’ятках.

Особливості ек. думки: 1) Не відокремилась в окрему самостійну галузь знань

2) Ек. ідеї формулювались у контексті комплексу людей

3) Ек.ідеї виражали цивілізаційні ознаки і особливості

4) Носили держ.-нормативний характер

5) Переслідували інтереси правлячих класів

6) Були догматичними, ортодоксальними

7) Притаманне символізм

Ек. думка стародавнього сходу була представлена працями стародавнього Єгипту, Китаю, Індії.

Епоха Стародавнього Єгипту. У їх ідеях знайшли відображення питання організації та управління держ. господарством, їх уявлення про власність, рабство, товарно-грошові відносини.

Про ек. думку стародавн Єгипту можна довідатись з творів держ. чиновників. До нашої доби дійшли “Повчання гераклеопольського царя своєму синові Мерікара”, “Проречення Іпусера”, “Пророцтво Неферті”, ”Повчання Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі”, різні адміністр.-господарські та юр. документи.

Жаркий клімат у поєднанні з долинами родючих грунтів дозволяв отри­мувати з землі значний додатковий продукт навіть з урахуван­ням низького рівня техніки землеробства. Основою виробництва додаткового продукту була висока продуктивність землеробства завдяки родючості долинних земель, але господарське викори­стання яких було можливим лише за умови створення зрошуваль­ної системи (будівництва мережі каналів, дамб, гребель). Спору­джувати й експлуатувати таку систему було не під силу окремій сім'ї чи громаді. Для цього були потрібні об'єднання зусиль усього населення річкової долини і злагоджені дії усіх номів (общин) для того, щоб підтримувати систему в порядку та по­стійно розширювати. З найдавніших часів спочатку номи, а потім державна влада виконували цю об'єднавчу функцію. Держава об'єдну­вала господарські дії сільських спільнот для будівництва зрошу-иальних систем, і це перетворювало вже сформовану общинну трудову повинність індивідів спільно здійснювати господарську діяльність у державну трудову повинність.

Месопотамія На відміну від стар. Єгипту, тут порівняно швидко розвивалися приватна власність та товарно-грошові відносини, посилювалося соц. розшарування сус-ва. Держава намогалася за допомогою законодавства регулювати ек. діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою ек. думки 18 ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі.

Економічною основою цієї першої цивілізації було високо­продуктивне сільське господарство, рівень продуктивності якого визначався природною родючістю ґрунтів і технологією ірига­ційного землеробства. Ця технологія вимагала організаційних зу­силь зі зрошування землі (спорудження гребель, системи сполу­чених каналів, колодязів та іп.), а це, в свою чергу, потребувало багаточисельної і дисциплінованої робочої сили, кваліфікованого управління та нагляду. У ролі керівників, ініціаторів і координа­торів колективних дій виступали жерці та воїни. Цивілізація шумерів була цивілізацією міст. З одного боку, різ­ниця між шумерським містом і селом була невелика, оскільки значну частину його населення становили селяни, Але технології, пов'язані з поданням води, від яких залежало існування людей, вимагали організованих зусиль міського населення. Замість об­робітку невеликих ділянок силами однієї сільської родини, як на­певно робили жителі сіл епохи неоліту, шумери переділили зро­шувані землі на великі лани, що належали богові та якими від його імені розпоряджалися жерці. Місто створювалося на базі однієї або кількох таких храмових громад. Населення шумерських міст, яке займалося землеробством, об'єднувалося в робочі бригади в кількасот, а може, і в кілька ти­сяч осіб. Користуючись найпростішими ручними знаряддями, ці бригади споруджували та обслуговували великомасштабні ірига­ційні системи, необхідні для використання можливостей річки в повному обсязі.

4. Думка Старод. Індії оповита релігійною оболонкою. Ек. проблеми окремо не досліджувалися, а розглядалися лише у зв’язку зі спробами вирішення соц-них та політ. завдань. Книжки: ”закони Ману”, ”Артхашастра” (присвячено користі-артхі). Трактат про мистецтво політики та управління державою, зведення правил адресованих царям та правителям, якими вони мають керуватися у своїй держ. діяльності. У ньому подано відомості про ек-ку, адміністрацію, соц. та юр. інститути, зовнішню та внутр. політ. держави.

Думка Старод Китаю розвивалася у рамках філософських та полвт. учень. Основними суспільними думками були: конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм. Провідним напрямом було конфуціанство, яке справляло великий вплив на соц.-ек. та політ. розвиток протягом майже 2 тис. його вчення захищало архаїчні стосунки, вічний порядок, сувору соц. ієрархію, управління на засаді дотримання ритуалів, розглядало регламентацію патриархально-родинних відносин, як запоруку стабільності державного ладу.

Конфуцієм було запропоновано соц-ек.програму для правителів. Правитель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося: справедливий розподіл богацтва, зменшення податків, залучення народу до громадських робіт-тоді буде гармонія у держ., мир між верхами та низами, що усуне небезпеку повалення правителя.

У трактаті “Гуань-Цзи” йдеться про те, що держ. повинна управляти усіма ек. відносинами: товарно-грошовими цінами і ринком. Велике місце відводилось проблемі упорядкування і податкам, за допомогою яких здійснювалось регулювання ек відносин.

Конфуціанство на перший план висувалися ідеї соці­ального порядку, заснованого на беззаперечному підкоренні вла­ді, що асоціювалася зі старшинством та мудрістю. Конфуціанство прагнуло міцного, незмінного соціального порядку. Щоб уникну­ти соціальних конфліктів, .конфуціанці закликали правителів не підривати селян від сільськогосподарських робіт, дбати про поліп­шення народного добробуту, зменшувати податки та ін.На відміну від конфуціанців, котрі розглядали здебільшого морально-етичні питання, представники легізму велику увагу приділяли питанням організації державного управління, яке, на їхню думку, мало грунтуватися не на традиціях і ритуалах, а на досконалому законодавстві.