11 Зовнішня диференціація теорії і практиці освіти.

Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об'єднуються в групи для окремого навчання. У педагогічній літературі є два терміни: ''зовнішня диференціація'' і ''внутрішня диференціація''. Терміном ''зовнішня диференціація'' позначають таку організацію навчального процесу, за якої для задоволення різнобічних інтересів, здібностей і нахилів учнів створюються спеціальні диференційовані класи, школи. Термін ''внутрішня диференціація'' застосовують до такої організації навчального процесу, за якої розвиток індивідуальності здійснюється в умовах роботи вчителів у звичайних класах.

Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами:

1) шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів);

2) шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров'я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров'ї, класи вирівнювання).

Диференціація розпочинається здебільшого на старшому ступені середньої загальноосвітньої школи та у 8-9 класах спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів, колегіумів. Виділяють такі профілі диференціації: науковий (філологічний, фізико-математичний, біолого-технічний, біолого-хімічний, історико-суспільствознавчий та інші); прикладний (агрохімічний, сільськогосподарський, хіміко-технічний, економічний, фізико-технічний та інші), художньо-естетичний (музичний, образотворчий, вокальний, акторський, хореографічний та інші); спортивний (за видами спорту).

Головною ознакою диференціації в цих навчальних закладах є програми. Міністерство освіти і науки України розробило і запропонувало педагогам близько 60 варіантів навчальних програм для диференціації навчання.

Зовнішня диференціація — це така організація навчально-виховного процесу, при якій врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється у спеціально організованих класах, групах, школах. Тобто комплектування цих шкіл, класів, груп учнями здійснюється на основі певних критеріїв. Такими критеріями є задатки, нахили, здібності, майбутній професійний інтерес. Нині зовнішня диференціація проявляється у широкій мережі гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл, класів з поглибленим вивченням предметів, профільних класів, класів з випереджальним розвитком, класів вирівнювання, класів за рівнем знань, факультативів, курсів за вибором. Це без сумніву, — позитивні моменти в житті сучасної школи.

19. Принципи, що стосуються діяльності вчителя і методики його викладання.

Діяльність вчителя складається з планування, організації, стимулювання, біжучого контролю, регулювання, аналізу результатів.

Планування – це складання календарно-тематичних і поурочних планів.

Організація процесу навчання складається з 2 етапів: підготовчого і виконавчого. На підготовчому етапі вчитель підбирає ТЗН, наочність, проводить досліди, пише план.

Організація діяльності вчителя – це постановка завдань уроку, створення сприятливих умов, коротку інструкції, своєчасна допомога учням.

Стимулююча функція полягає в тому, що він забезпечує потребу у вивчені теми, розкриває її значення, продумує прийоми стимулювання пізнавальної активності учнів, підвищує активність учнів.

Біжучий контроль, регулювання і стимулювання навчального процесу здійснюється шляхом спостереження, вправ, індивідуальних співбесід. Він дозволяє виявити типові недоліки, утруднення в учнів, попередити прогалини в знаннях.

Аналіз результатів – завершальний цикл викладання. Тут важливо виявити недоліки, прогалини і ліквідувати їх.

Щоб здійснювати процес викладання, учителю необхідно знати мету школи, місце «свого» предмета в її реалізації, знати учнів, уміти управляти процесом навчання.

Для кращого сприймання певного матеріалу вчитель має звернути увагу на попередній досвід учнів, зосередити їхню увагу на пізнанні об’єкта. Також матеріал повинен бути зрозумілим для учнів, чітким, зрозумілим, логічним, включаючи певні факти, дані досліджень. Після подання матеріалу вчитель узагальнює матеріал виділяючи загальні суттєві риси предметів і явищ, що вивчаються. Закріплення іде в кінці, після повторного осмислення з метою запам’ятовування.

Ефективність навчання залежить від мотивації. Знаючи мотиви учнів, учитель може ліквідувати недоліки. Необхідно поглиблювати мотив обов’язку, відповідальності учнів за навчання, освіченість, весь час підкреслювати значення навчання, бути вимогливим до учнів, застосовувати заохочення.