3. Екзистенційно-гуманістичний напрямок психотерапії: генезис неврозу, механізм та техніки інтервенції.

Екзистенційно -гуманістичний напрямок психотерапії включає: екзистенцій ну психотерапію, йоготерапію Франка, Клієнт центровану психотерапію К. Роджерса, Гештальт-терапія Ф. Перлза. Екзистенціальний напрямок у психології виник в Європі в першій половині ХХ століття на стику двох тенденцій: з одного боку це незадоволеність багатьох психологів і терапевтів детерміністськими поглядами і установкою на об'єктивний, науковий аналіз людини, з іншого боку це потужний розвиток екзистенціальної філософії, яка проявляла великий інтерес до психології і психіатрії. У результаті в психології з'явилася нова течія – екзистенціальна. У ЕГП терапевт виявляє особливий екзистенціальний слух, що дозволяє йому за фасадом заявлених проблем і скарг пацієнта вловити ці приховані екзистенційні проблеми і заклики. У цьому й полягає сенс життєзмінюючої терапії: пацієнт і терапевт спільними зусиллями намагаються допомогти зрозуміти спосіб, яким він відповідав на екзистенційні питання свого життя, і переглянути деякі з відповідей таким чином, щоб зробити життя пацієнта більш автентичним і більше повноцінним. Екзистенційно-гуманістична стратегія психотерапевтичної діяльності – інтеграція адекватного цілісного «Я» і розширення просторів буття за допомогою основного методу: самоусвідомлення та особистісного зросту. Розглянемо генезис нервозу на прикладі гештальттерапії: Ф. Перлз розглядав особистісне зростання як процес розширення зон самосприйняття, що сприяє саморегуляції і координує рівновагу між внутрішнім світом і середою. Він виділяв три зони уявлення:1. Внутрішню явища і процеси, що відбуваються в нашому тілі. 2. Зовнішню зовнішні події, які відбиваються свідомістю. 3. Середню фантазії, вірування, відношення. При неврозі переважає тенденція до зосередження на середній зоні за рахунок виключення з свідомості двох перших. Така зайва схильність до фантазування, інтерпретації порушує природний ритм процесу свідомості, змушує клієнта зосереджуватися на минулому і майбутньому в збиток теперішньому часу, оскільки завершити гештальт (задовольнити потребу) можна тільки в момент «тут і зараз». Техніки: «Великий пес і щеня», «Диссоціїований діалог», «Навпаки», «У мене є таємниця»

4. Розробіть методи психокорекції осіб з девіантними проявами (на прикладі вправ).

Алгоритм групової роботи може бути таким: 1 „Усвідомлення”: розширення інформації про власну особистість і проблему; 2 „Переоцінка власної особистості”: оцінка того, що дитина відчуває і думає про свою поведінку і себе самого; 3 „Переоцінка оточення”: оцінка того, як негативна поведінка впливає на оточення; 4 „Групова підтримка” відкритість, довіра і співчуття групи при обговоренні проблеми поведінки; 5 „Катарсис”: відчуття і вираження власного ставлення до проблеми; 6 „Закріплення”: пошук, вибір і приймання рішення діяти, формування впевненості і здатності змінити поведінку; 7 „Пошук альтернативи”: обговорення можливих замін поведінки; 8 „Контроль за стимулами”: уникнення або протистояння стимулам, які провокують девіантну поведінку; 9 „Підкріплення”: самопідтримка і підкріплення з боку оточуючих позитивних змін поведінки; 10 „Соціалізація”: розширення можливостей соціального життя у зв’язку з відходом від агресивної поведінки. Особливе місце в корекційній роботі слід приділяти навчанню підлітків навичкам позитивного спілкування, взаємодії з іншими членами соціуму, вмінню вирішувати конфлікти, слухати та розуміти інших, дотримуючись соціальних норм і правил. При корекційній роботі з підлітками, які мають девіантну поведінку рекомендується використовувати наступні методи: Інформування. Переконання. Емоційне зараження. Допомога у відреагуванні неконструктивних емоцій. Релаксації. Домашнє завдання. Рольове програвання. Аналіз ситуацій. Трансформація особистої історії. Наповнення значенням "буденних життєвих подій".