БІЛЕТ № 1

1. Діяльність та особистість. Поняття провідної діяльності та психічних новоутворень у розвитку людини.

Діяльність – це активність людини, сукупність дій об’єднаних загальною метою, які виконують певні соціальні функції. Діяльність особистості – це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Людська діяльність за сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, у процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини характеризується сві­домістю і цілеспрямованістю. Особистість як суб'єкт діяльності, за­довольняючи свої потреби, взаємодіє із середовищем, ставить перед со­бою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову активність у досягненні поставленої мети. Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плану­ванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдоско­налення. В процесі життя людина оволодіває діями та різними видами діяльності. Послідовність оволодіння діями відбувається у такому напрямку: 1. людина – людина 2. людина – предмет. У кожному віковому періоді відбувається оволодіння різними видами діяльності, серед яких є провідна діяльність.

Провідна діяльність – це така діяльність яка розвивається і формується в даному віці та характеризується 3 ознаками: в ній виникають і розвиваються нові психологічні процеси; нові психологічні властивості; нові види діяльності. Види діяльності за віком: від народження до 1 року безпосереднє емоційне спілкування з батьками і дорослими; від 1 до 3 предметно маніпуляційна діяльність; від 3 до 6 ігрова діяльність; 6-7 до 10-11 навчальна діяльність; від 10-11 до 15 інтимно-особистісне спілкування з однолітками; від 15 до 18 учбово-професійна діяльність; від 18 і до пенсії трудова діяльність.

2. Сутність процесу соціалізації особистості. Джерела, зміст, стадії та основні механізми процесу соціалізації.

Соціалізація особистості – це процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей необхідних для успішної життєдіяльності в даному суспільстві. У процесі соціалізації в людини формується соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається за умов стихійного впливу на особистість. Складний вплив одне на одного є джерелом розвитку і становлення індивіда. Основа соціально–психологічного розуміння соціалізації ґрунтується на характеристиці соціального-психологічного типу особистості. Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. Стадії соціалізації: 1. первинна або стадія адаптації від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід. 2. стадія індивідуалізації з’являється бажання виділити себе серед інших, критичне відношення до суспільних норм поведінки. 3. стадія інтеграції з’являється бажання знайти своє місце у суспільстві, інтеграція проходить добре, якщо якості особистості приймаються групою, суспільством. 4. трудова стадія охоплює весь період зрілості людини, весь період його трудової діяльності, коли людина не тільки засвоює соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середу через свою діяльність. 5. після трудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, вносящий сутевий вклад в відтворення соціального досвіду, але і відтворює його за рахунок активного впливу людини на середу через свою діяльність. Механізми: ідентифікація, в процесі розвитку людина починає ідентифікувати себе з іншими людьми, переймає їх погляди, життєвий досвід, поведінку (соціальну, статеву). Навіювання і наслідування це усвідомлене або не усвідомлене відтворення індивідом досвіду інших людей (рухи, манери, вчинки, дії), механізм наслідування природжений. Конформізм це поведінка людини, при якій вона усвідомлено розходиться з думками інших людей, але зовнішньо погоджується з ними.

БІЛЕТ № 2