4. Розробіть діагностично - корекційну програму розвитку моральних якостей. Визначте критерії вихованості, ступені вихованості.

Діагностика: пасивні методи (спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності тощо); активні (анкетування, тестування, соціометричні виміри, опитування). У корекційній роботі психолог має підвижувати: 1. інтелектуальний рівень: єрудиція; культура мови; логіка мислення (доказовість, аргументація); самостійність. 2. Моральна позиція: а) милосердя: доброта і співчуття взагалі; доброта і співчуття до родини, близьких, друзів; б) відповідальність: обов’язок перед батьками і старшими; обов’язок стосовно суспільства; в) справедливість: рівність статей; виконання норм внутрішньошкільного життя; виконання закону; г) характер: щедрість до слабких, хворих, бідних; вміння прощати; чесність. Критерії вихованості – це теоретично розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості (колективу). Є загальні критерії для діагностики остаточних результатів – досягнутого рівня вихованості особистості і колективу – і окремі критерії для аналізу проміжних результатів, пов’язаних з виробленням окремих властивостей, рис і якостей. Перші відображають вимоги, зафіксовані у формулюванні мети, а другі – конкретні завдання виховного процесу. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов’язані з проявом результатів виховання в зовнішній формі – судженнях, оцінках, учинках, діях особистості і 2) пов’язані з явищами, прихованими від учителя, вихователя - мотивами, планами, орієнтаціями. Чотири ступені вихованості школярів: активна позиція, пасивна позитивна позиція, нестійка позиція, негативна позиція. Загальну оцінку вихованості учня виводять на основі оцінок окремих показників: поведінки в родині; поведінки в школі; ставлення до старшого; ставлення до однолітків; поведінки на вулиці й у громадських місцях; ставлення до самого себе.

БІЛЕТ № 12

1. Процес засвоєння знань і його психологічні компоненти.

Засвоїти знання по якому-небудь предмету - це означає засвоїти систему наукових понять: математичних, історичних, біологічних і так далі. Завдання школи - формувати теоретичне мислення і узагальнення. Про теоретичне узагальнення можна говорити у тому випадку, коли школяр на основі цілеспрямованого аналізу одного-єдиного явища, одного окремого випадку дістає можливість виділити істотні ознаки як основу, поняття. Слід максимально різноманітити наочний матеріал, варіювати несуттєві ознаки при інваріантності(тобто збереженні постійними) істотних. Треба порівнювати схожі поняття(наприклад, "рівні" і "подібні" трикутники, "круг" і "коло", "частини світу" і "сторони світу" та ін.). Порівняння дає можливість виділити загальні, постійні, стійкі ознаки групи предметів, які прийнято називати істотними. Комплекс цих істотних ознак - зміст поняття, а їх словесне формулювання - це визначення.

Психологічні компоненти засвоєння знань. У навчанні велику роль грає наявність(чи відсутність) уваги. Учень може успішно вчитися тільки за наявності уваги. Уважно слухаючи пояснення учителя на уроці, він краще сприймає, розуміє і запам'ятовує його зміст; акуратність, точність, безпомилковість виконання письмових робіт можливі тільки при зосередженій увазі. Головне завдання - постійно підтримувати розумову активність дітей, що вимагає напруги уваги. Якщо учні на уроці увесь час зайняті справою, що вимагає уваги, і учитель контролює і оцінює їх працю, то вони будуть активні і уважні упродовж усього уроку. Якщо ж думка школярів не діє, їм стає нудно, вони відволікаються, починають займатися сторонніми справами. Їх увага підтримується чіткою організацією усього уроку - логікою, темпом уроку, ущільненістю (кожну частку секунди на уроці учень повинен мати певне розумове навантаження) і так далі. Правильна організація сприйняття матеріалу багато в чому забезпечує його розуміння, осмислення, попереджає можливе подальше зазубрювання. Треба навчити школярів умінню виділяти основні, істотні положення учбового матеріалу. Учителеві самому вимагається продумати, як забезпечити процес розуміння матеріалу. Тут важливий облік його змісту(фактичний, теоретичний, конкретний, абстрактний матеріали), залежності від форми (кожна дисципліна, розділ, тема мають свій набір понять, і ознайомлення з ними повинне йти з урахуванням вікових особливостей учнів), від міри трудності(учитель заздалегідь повинен підрахувати, скільки може бути введене нових понять), від оснащення наочно-ілюстративними засобами(моделі, схеми, карти і ін.) і інших властивостей учбового матеріалу.