11. Елементи цивільного правовідношення.

Цивільні правовідносини складаються з 3 елементів:

Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин, які мають цивільну правосуб’єктність. Правосуб'єктність : правоздатність та дієздатність, інколи додатково виокремлюють деліктоздатність. Суб’єктами ЦП є ф.о. та ю.о., учасниками також можуть бути Держава Україна, АРК, іноземні держави, територіальні громади тощо.

Суб’єкти правовідносин, які мають суб’єктивні права – управомочені особи; які мають суб’єктивні обов’язки – зобов’язані особи. Суб’єктний склад може змінюватися шляхом правонаступництва (перехід прав і обов’язків від однієї особи до іншої). Розрізняють 2 види правонаступництва: універсальне (перехід усіх прав та обов’язків, за виключенням тих, які за своєю природою не допускають цього) та сингулярне (перехід окремих прав або обовязків).

Об’єкти – матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких учасники вступають у цивільні правовідносини. До об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо.

Зміст цивільних правовідносин, який включає в себе суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки.

Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Структуру складають 3 правомочності:

1. повноваження на власні дії – можливість самостійного вчинення суб'єктом фактичних та юридично значимих діянь.

2. повноваження вимоги – можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків.

3. повноваження на захист – можливість самостійно чи опосередковано через юрисдикційні органи застосувати стосовно до зобов’язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перепон у здійсненні регулятивного суб’єктивного права чи відновлення його до попереднього стану.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:

1. активний (позитивний) обов'язок – спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію по передачі майна, виконанню робіт чи наданню послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією.

2. пасивний (негативний) обов'язок – спонукання суб'єкта до утримання від вчинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам породжує обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдана шкода).

12. Правоздатність фізичної особи. Заборона на заняття певними видами діяльності.

Цивільна правоздатність – це здатність ф.о. мати цивільні права та цивільні обов’язки. Виникає у ф.о. в момент народження (законодавство України не встановлює мінімального строку, який має прожити новонарод­жений, а пов´язує його правоздатність з моментом його народження), однак, у випадках, що прямо передбачені у законі, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини: заборона переривати вагітність після 22 тижнів; право на одержання відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (ст. 1200 ЦК); охорона інтересів зачатої дитини як спадкоємця (ст. 1222 ЦК). Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов’язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин (Людина вважається померлою з того моменту, коли встановлено смерть її мозку).

Слід зауважити, що ЦК України дещо відійшов від розуміння правоздатності як статичного явища. Так, ч. З ст. 25 ЦК пере­дбачає, що у встановлених законом випадках, здатність фізич­ної особи мати окремі права та обов´язки може пов´язуватися з досягненням нею відповідного віку. Таким чином, правоздат­ність - це така правова категорія, яка розвивається динамічно´. Наприклад, фізична особа, якій виповнилось 14 років, має право вільно обирати місце проживання.

Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб’єктивним цивільним правом. Однак від інших суб’єктивних цивільних прав вона відрізняється:

1) специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння. І лише реалізувавши правоздатність особа може набути відповідних суб’єктивних цивільних прав та обов’язків;

2) специфічним обсягом, який полягає у тому, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Перелік цивільних прав та обов’язків, які може мати фізична особа є доволі широким, куди включаються усі особисті немайнові та майнові права і обов’язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами. Проте в окремих випадках вона може бути обмежена законом. Обмеження цивільної правоздатності іншими способами є незаконним. Правочини, які обмежують цивільну правоздатність особи є нікчемними;

3) специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які вона в змозі задовольнити свої інтереси та досягти мети;

4) наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачі іншій особі.