4. Значення методології в теоретичних наукових ослідженнях

Методоло́гія науки (від метод і грец. λόγος — вчення) — термін, що в залежності від контексту може сприйматися в різних значеннях: або як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці, або як вчення про методи пізнання й перетворення дійсності. Розробка проблем методології науки виникає в зв'язку з необхідністю усвідомлення наукою своєї власної природи, принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні.

Особливого значення проблеми методології науки набувають у зв'язку з сучасним бурхливим розвитком науки, з тенденцією до вищого рівня узагальнення, коли стає дедалі складніше простежити безпосередній зв'язок між емпіричними фактами та їхнім теоретичним осмисленням. Виникає необхідність осмислити як метод дослідження, так і основоположення та закономірності розвитку теорій, що відображається в прагненні до створення метатеорій (особливо в логіці й математиці).

5. Мистецтво та наука. Науково-логічне та образне пізнання світу

Мистецтво та окремі його аспекти є предметом наукового дослідження. Наука, що вивчає мистецтво загалом та пов'язані з ним явища - мистецтвознавство. Галузь філософії, що займається вивченням мистецтва - естетика. Феноменами, пов'язаними з мистецтвом, займаються й інші суспільні та гуманітарні науки, такі як культурологія, соціологія, психологія, поетика і семіотика.

Вперше до системного вивчення мистецтва звернувся Арістотель (384-322 до н. е. ) В своїй праці «Поетика». В інших працях Аристотель також поклав початок систематизації наукового знання і наукового методу.

У наші дні особливу роль у вивченні мистецтва грає семіотика. Ця наука, що з'явилася в кінці XIX століття, розглядає широкий спектр проблем з точки зору комунікації та знакових систем. Юрій Лотман (1922-1993), радянський культуролог і семиотик, у своїх роботах запропонував семіотичний підхід до культури і описав комунікаційну модель для вивчення художнього тексту. При такому підході мистецтво розглядається як мова, тобто комунікаційна система, яка користується знаками, впорядкованими особливим чином[14].

Існує гіпотеза, що мистецтво виникло раніше від науки, і довгий час вбирало її в себе. І мистецтво і наука є знаковими системами[15] пізнання людиною природи і самого себе і для цього використовують експерименти, аналіз та синтез.

Відмінності мистецтва від науки:

Наука і техніка має більший вплив на речі, а мистецтво - на психологію;

Наука домагається об'єктивності, автори ж творінь мистецтва вкладають у них себе, свої почуття;

Науковий метод строго раціональний, в мистецтві ж завжди є місце інтуїтивності і непослідовності;

Кожен твір мистецтва є єдиним і закінченим, кожен наукова праця - лише ланка в ланцюзі попередників і послідовників;

Дані відмінності вірні лише при поверхневому розгляді їх сутності. Кожен пункт є собою окремою темою для дискусії.

8. Художній образ. Специфіка словесного образу

Художній образ — особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. За великим рахунком, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненно. Що спільного у долі талановитої дівчини і житті чайки? А саме цей художній образ використовує А. Чехов у своїй безсмертній драмі. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності.

Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуття. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів. В художньому творі образ виступає на перший план і через нього пізнається значення, думка, ідея.

Література істотно відрізняється від інших видів мистецтва, що мають безпосередньо предметно-чуттєву форму. Специфіка її художніх образів і форм полягає в тому, що вони створюються не з якого-небудь матеріального об'єкту - фарби, каменю, глини, дерева, як в живописі, скульптурі і архітектурі, - і не з дії - рухи тіла, звучання струни, як в танці і музиці, а із слів. Слова, маючи матеріальне втілення(безпосередньо - в звуках і опосередковано - у буквах, графічних знаках), дійсно осягнулися не в чуттєвому сприйнятті, а в інтелектуальному розумінні.

Таким чином, предметно-чуттєва сторона літературної форми(певні звукові комплекси, ритм вірша і прози) набуває реального значення лише у взаємодії з власне духовними пластами художньої мови. Духовність, наскрізь проникаюча літературу, дозволяє їй розгорнути свої універсальні, в порівнянні з іншими видами мистецтва, можливості.