3. Зовнішньоекономічна діяльність регіональних апк

Перехід до ринкової економіки зумовлює значну структурну перебудову всіх галузей агропромислового комплексу. Одним із основних факторів, що безпосередньо впли­ває на цей процес і від якого залежить стабільна та ритмічна робота і окремих підприємств, і всього господарства комплексу, є економічні зв'язки між суб'єктами господарської діяльності, то­му що в умовах ринку досить динамічно змінюються характер, товарна номенклатура й територіальна спрямованість еко­номічних відносин.

Оскільки регіон є політико-адміністративною частиною країни або їх сукупність у вигляді природно-економічних райо­нів, то регіональний АПК — це цілісна територіальна частина АПК країни, яка функціонує у межах її політико-адміністративних одиниць чи природно-економічних районів і виконує певну роль

117

й

■....:. ..'...■■:..''",.■'■...'"■■.. "':4-:v. :'."^''г :; ■

у територіальному поділі праці з виробництва агропромисло продукції згідно з можливостями й ефективністю його розвитку, величиною і особливостями місцевих природних та економічних умов. У типології регіональних АПК України основна увага приділяється регіональним АПК обласного рангу, яким прита­манні такі основні критерії, як: рівень територіального зосеред­ження виробництв інтегральних АПК в області; масштаби місцевого споживання продукції обласного АПК і рівень забез­печеності нею населення області; ступінь участі обласного АПК у територіальному поділі праці та її характер, (вивіз і ввіз агро­промислової продукції); рівень забруднення природного середови­ща тощо. Обласний АПК економічно зв'язаний з іншими регіонами держави й сам бере участь у її зовнішньоекономічній діяльності Завдяки територіальній компактності і господарській мобільності він здатний швидко реагувати на нові потреби рин­ку, змінюючи напрямки збуту своєї продукції (особливо у пере­робних галузях), а також через пошук альтернативних джерел матеріально-технічного постачання.

Реформування економічних зв'язків агропромислового комп­лексу і, особливо, право підприємств безпосередньо займатися зовнішньоекономічною діяльністю сприяє технічному й техно­логічному переоснащенню сільського господарства, переробних і обслуговуючих галузей, стримує падіння виробництва, що веде до повнішого забезпечення власними продуктами харчування і сировиною, зменшення Витрачання валюти на їх імпорт, дає можливість надлишки продукції відправляти на зовнішні ринки. Найважливішим завданням економіки України є стабілізація з подальшим нарощуванням обсягів виробництва продовольчої продукції, що нерозривно пов'язане з ростом добробуту населен­ня. Суттєвим фактором виконання цього завдання, досягнення належного стану в АПК республіки є забезпечення науково-технічного розвитку галузей продовольчої групи такими темпа­ми, які відповідали б передовій світовій практиці; надання пріоритетності зовнішньоекономічній діяльності; розширення взаємовигідних міжнародних зв'язків. Це стосується насамперед сільського господарства і переробної харчової промисловості як основних структуроформуючих ланок АПК. З цими сферами комплексу, рівнем їх розвитку, зростанням обсягів виробництва тісно пов'язані питання забезпечення населення республіки про­дуктами харчування й формування експортного продовольчого потенціалу. Останній має винятково важливе значення у

118

зміцненні економіки України як самостійної держави, у подо­ланні її економічної залежності від інших держав і обумовлює необхідність пошуку і розробки напрямків суттєвого поліпшення •и користання власних ресурсів та потенційних резервів продоволь­ства. Розширення і зміцнення експортно-імпортної діяльності, аміцнення експортного потенціалу АПК сприяє технічному і тех­нологічному переоснащенню його підгалузей, стримує скорочен­ий обсягів виробництва продукції, знижує залежність продоволь­чих ресурсів від імпорту, стабілізує і посилює економіку пере­їханих підприємств.

Експортний потенціал агропромислового комплексу — це та Частина виробничо-продрвольчого потенціалу, яка безпосередньо пов'язана з зовнішньоекономічною діяльністю. Надання са­мостійності підприємствам і організаціям щодо здійснення екс­портно-імпортних операцій на основі Закону України «Про юннішньоекономічну діяльність» сприяє подоланню перешкод до включення економіки АПК у світовий ринок.

Експортний потенціал АПК республіки поступово набирає сили, набуваючи тенденцію до зміцнення і розширення, хоча і постерігається нестабільність за окремими роками. Основними його складовими є: цукор, олія, сіль, ефірні масла, риба і рибо­продукти, м'ясні і молочні продукти, вино-горілчані_виробиі За характером експортний потенціал України поки що має пере­біжно сировинно-продовольчий напрям. 1993 р. в структурі обміну товарами народного споживання між республікою і дер­жавами СНД та країнами Балтії продовольчі товари становили у вивозі 72,8 і ввозі 31,6 % загальної їх вартості. Обсяг вивозу основних продуктів харчування складав: м'яса і м'ясопродуктів у перерахунку на м'ясо — 99,2 тис т (на 49,3 % менше, ніж у 1992 p.); молока і молокопродуктів у перерахунку на молоко — 452 тис. т (більше на 54,8 %); олії — 76,8 тис. т (менше на 47,9 %); цукру — 913 тис. т (більше у 2,8 разу); овочів —• 25 тис. т (менше на 22,8 %); фруктів і ягід — 193 тис. т (більше на 32,9 %) (табл. 10). Враховуючи обсяги виробництва і споживання, вивозу основних продуктів харчування, а також потенційні мож­ливості агропромислового комплексу, обсяги вивозу можна буде значно збільшити. В цілому вартість експортної продовольчої продукції, яка у 1993 р. становила 4,9 трил крб., у найближчі ро­ки може збільшитись на 50 % при наданні пріоритетного харак­теру розвитку основним галузям АПК.

Метою зміцнення експортного потенціалу, розширення

119

і

#

$

зовнішньоекономічних зв'язків є забезпечення в міру можливосте! потреб внутрішнього ринку 3¾ рахунок імпорту дефіцитного товар> і вигідного експорту продукції^ розширення ринку збуту продукції; АІЖ й досягнення сталого економічного зростання; підвищенні і конкурентоспроможності нашої продукції; встановлення валют*! ного і цінового контролю над вивезенням валютомістких ре­сурсів; зближення структури зовнішніх і внутрішніх цін; стиму­лювання експорту товару з високим рівнем переробки.

Для активізації експортно-імпортної діяльності, скорішого і входження у світовий економічний простір необхідно; створення чіткої організацшда-функціояальної структури експортно-імпортної діяльності; ліквідація негативних тенденцій щодо перевищення імпорту над експортом; налагодження системи плати за експор­тну й імпортну продукцію адекватно їх дійовій вартості і світовим цінам; упорядкування інформаційної служби про міжнародні ціни та процеси на світовому ринку; створення спільних підприємств різних напрямків за участю іноземних" фірм і досягнення ними валютної самоокупності; удосконалення вибору надійних партнерів, зацікавлених у довгостроковому ви-

ТАБЛИЦЯ Ю

Вивіз і ввіз основних видів продуктів харчування в Україні (1991 — 1994 pp..

І'ясо і м'ясопродукти у перера­хунку на м'ясо

Молоко й молокопродукти у пе­рерахунку на молоко

Цукор

Олія

Овочі свіжі та перероблені

Фрукти і ягоди Кондитерські вироби Макаронні вироби Борошно Риба

В ад продукції

М

«.«^ [ • — 142,9

_і •.,. .1... ; І , ;

* Складено за стат. зб. «Народне господарство України* відповідних років. — С. 2S, 3¾

120

робництві; зосередження уваги в експортно-імпортній діяльності їм взаємовигідній принципово новій для світового ринку про­дукції; дотримання еквівалентного обміну; під-ищення добробу­ту населення.

Основна вимога до продукції, що вивозиться за межі ре­спубліки, це — її висока якість і, безумовно, екологічна чистота. Нона повинна бути конкурентоспроможною на міжнародному ринку агропромислової продукції.

Основними напрямами підвищення екологічної чистоти і і|нктання обсягів експортного потенціалу АПК повинно стати:

впровадження у сільському господарстві екологічно обгрун-гованих технологій виробництва продукції рослинництва і тва­ринництва;

забезпечення переробних підприємств високоякісною і екологічно чистою сільськогосподарською сировиною. СЬтьськогосподарська про­дукція ще низька за якістю і екологічністю через широке (пона­днормове) застосування азотних добрив. На. жаль, фактично у всій сировині, що надходить на переробку, вміст нітратів пере­вищує норми. Не сприяє поліпшенню якості та чистоти про-

тне. т>*

	1993			1993			1994		1
ВИВІЗ	ввіз	сальдо ви­возу/ вво­зу <—>	вивіз	ввіз	сальдо ви­возу. ВВО­ЗУ <—)	вивіз	ввіз	сальдо ви­возу, вво­зу {—)	1 1
1953	8,1	1S7.2	99,2	0,6	98,6	155,2	6,9	148,5
288,0	9,9	278,1	452,1	113,2	338,9	1541,8	42.6	1409,2
318,6	0,7	317,9	913,0	1,1	911.9	791,8	3.6	788,2	ш
99,1	0,7	98,4	76,8	0,1	76,7	90,5	3,4	874	■і; '
30,4	80.4	— 50,0	24,8	193	5.5	293	17.6	«J ;
14.6	19,1	— 4,5	19,8	19,1	0,7	23,8	27,7'	і - 3,9 j
70,6	2.9	67,7	38,7	0,2	38,5	24,2	11,8	' 12.4 j
11,4	0,4	11,0	5,9	0,1	5,8	—	■ -	- і
93,8	0,9	92,9	813	0,6	80,7		І
2,7'	127.3	— 124,6	0,02	193 — 193		—	_ 1 |	і

121

I

дукції і внесення значної кількості фосфорних добрив. Пробле пестицидів залишається актуальною;

широке застосування ресурсозберігаючих і маловідходних технологій. Існуючий до цього часу високий рівень ма­теріаломісткості продукції свідчить про технічну відсталість на­шої харчової промисловості. Адже у нас на одиницю готової про­дукції в галузі витрачається на 22 % більше сільськогосподарської сировини порівняно з розвинутими зарубіжними країнами;

підвищення технічного рівня виробництва у всіх підгалузях АПК. У переважній більшості їх обладнання не відповідає сучас­ним вимогам, знос основних фондів в цілому по галузі переви­щує 42 %. Темпи відновлення виробничого потенціалу повільні, переважають екстенсивні тенденції у динаміці відтворення за­собів виробництва Повільні темпи модернізації виробництва не­гативно позначаються як на якості готової продукції, так і на стані навколишнього середовища;

зростання рівня використання виробничих потужностей пе­реробних підприємств. Протилежна тенденція зумовлює зростан­ня втрат сировини і готової продукції, призводить до забруднен­ня території^Н|_жаль, коефіцієнт використання потужностей у підгалузях далекий" від нормативного. Так, у м'ясній промисло- | вості він становить 65, молочній — 36, плодоовочевій — 60 % (1993 рУ/

посилення комплексної переробки сировини і раціонального використання відходів основного виробництва. Щорічно у ре­спубліці одержують десятки мільйонів тонн відходів харчового виробництва. Серед них такі важливі, як меляса, жом, жмих, шрот, барда, м'ясні відходи, раціональне використання яких дасть змогу одержати близько 100 найменувань продуктів і зни­зити навантаження на ресурсно-природний потенціал України, зберегти навколишнє середовище;

прискорення розвитку виробничої інфраструктури АПК з метою повсюдного скорочення втрат сировини й готової про­дукції і забезпечення ритмічної та ефективної роботи виробниц­тва основних підгалузей АПК. Це насамперед стосується холо­дильно-складського господарства, матеріально-технічного обслугову­вання, транспорту і тарного господарства. Розвиток інфраструктури сприятиме підвищенню мобільності усіх видів ресурсів, а в умо­вах, коли відбувається уповільнення приросту обсягів продукції АПК, інфраструктура виступає важливим фактором реалізації внутрішніх резервів економічного росту. Сьогодні рівень розвит-

122

ку інфраструктурних підрозділів ще дуже низький, що ні якісно, ні кількісно не відповідає потребам основних підгалузей АПК. Так, холодильно-складська мережа дуже розпорошена, облад­нання технічно відстале, потрібна якнайшвидша реконструкція існуючих потужностей і створення раціональної системи обслу­говування;

розробка і впровадження системи моніторингу якості і еко-логічності продукції, що дозволить вибирати оптимальні на­прямки переробки сільськогосподарської сировини, доведення продукції до споживача, чи підготовки її передачі на міжнародні агропромислові ринки;

впровадження екологічної освіти у процесі підготовки висо­кокваліфікованих кадрів як у спеціальних середніх і вищих на-нчальних закладах, так і вивчення відповідного курсу у процесі перепідготовки керівних працівників агропромислового комплексу. Вимоги щодо якості продовольчої продукції стосуються як АПК республіки, так і АПК 0 регіонів. Особливості зовнішньоеко­номічної діяльності регіональних АПК розглянемо на прикладі АПК Чернігівської області.

Чернігівщина є традиційною аграрно-індустріальною обла­стю України, яка значну кількість продукції АПК відправляє за свої межі. В ній найрозвинутіші м'ясо-молочний, зерновий, буря-коцукровий, плодоовочевий, льонопромисловий продуктовий підкомллекси, на яких спеціалізується АПК. На формування цих підкомплексів вплинули такі фактори, як сприятливі природно-клімзтичні умови, досить висока питома вага сільського населен­ня (понад 40 %), порівняно невисоке промислове навантаження на території області, вигідне економіко-географічне положення, розви­нута транспортна система тощо.

Основними споживачами продукції АПК області, крім місцевого населення, є: Київська промислова агломерація, індустріально розвинуті регіони Придніпров'я і Донбасу, сусідні Сумська й Полтавська області, Росія і Білорусь, з якими межує Чернігівщина, а також Казахстан, Азербайджан, Молдова, Турк­менистан та інші країни СНД і Балтії.

Сировина для переробних галузей, продукція матеріально-технічного призначення, продукти харчування, виробництво яких недостатнє або зовсім відсутнє в області, крім інших регіонів України, завозяться з держав Балтії і СНД {за винятком Вірменії й Туркменистану), СІЛА, Франції, Німеччини, Болгарії, Польщі, Австралії.

123

АПК %рнігівської області на 1 січня 1995 р. мав 1571 підпри організацій і об'єднань, з яких 631 — сільськогосподарське і стальних підприємства Від 1990 р. спостерігається різке скорочення виробництва продукції. 1994 р. обсяг виробництва продукції був на рівні 1963 р. Основними причинами такого стану є: не» своєчаснісзці розрахунків за одержану продукцію, дорожнеча і дефіцит паливно-мастильних матеріалів та іншої продукції ма­теріально-технічного постачання, зменшення споживання про­дукції АПК населенням, купівельна спроможність якого стала надто низькою, труднощі збуту продукції.

Все ж, незважаючи на значне падіння, рівень виробництва основної продукції АПК області залишається порівняно високим. Так у 1993 р. на Чернігівщині вирощено племінної худоби — 3,1 тис. гол., вироблено зерна (включаючи круп'яне) — 1685,0 тис т, комбікорму — 197,5 тис. т, крохмалю — 79,7, патоки, меляси — 23Д спирту етилового ректифікату — 2J млн дал, льоноволок­на — 25,2 тис. т, вовни натуральної митої — 8,9 тис. т. Цс знач­но перевищує потреби переробних підприємств і господарств об­ласті.

У тому ж році на душу населення Чернігівщини вироблено: молока і молокопродуктів у перерахунку на молоко — 400 кг, борошна — 119, цукру — 65, м'яса й м'ясопродуктів у перерахун­ку на м'ясо — 45 кг, 35 умовних банок плодоовочевих консервів, 30 л пива, 10 л горілки і лікеро-горілчаних виробів, 48 шт. яєць, 2000 шт. цигарок і сигарет. Це значно перевищує фізіологічні потреби людини у продуктах харчування.

На Чернігівщині відсутнє виробництво тютюну, кормових білків, продукції мікробіологічної промисловості, основних видів мінеральних добрив, засобів захисту рослин, транспортних за-v ; собів, збиральної техніки, тракторів; крім того, на душу населен- І ня області виробляється лише 9 кг кондитерських виробів, 3 кг олії, 0,8 кг круп, 0,5 кг свіжої риби. Нестача цих та деяких інших продуктів харчування, засобів матеріально-технічного по­стачання АПК компенсується за рахунок ввезення її з інших регіонів України і зарубіжних країн.

Вивіз сільськогосподарської сировини і продукції переробних галузей АПК за межі області значно перевищує її ввезення і у 1993 р. становив 64,2 % вартості всього зовнішнього товарооборо­ту даної продукції. У товарній структурі вивозу перше місце на­лежить м'ясу і м'ясопродуктам у перерахунку на м'ясо — 323 тис т, відповідно 26,8 % вартості всього вивозу продукції

124

АПК і 52,2 % виробництва його в області; вовни натуральної ми­тої відправлено 6,4 тис т (13,0 і 72,7 %); маста тваринного — 9,8 ГИС. т (11,6 і 48Д %>, цукру — 24Д тис т (10,4 і 26,8%¾ 89,1 тис. т картоплі (6,4 і 48,9 %); 95,5 тис т зерна (включаючи круп'яне) (5,3 і 5,7 %); 1,2 тис дал спирту етилового, ректифікату (4,6 і 5,7 %); льоноволокна — 28,1 тис т (4,2 і 111,4 %); цигарок і сига­рет — 2,7 млрд шт. (2,7 і 88,7 %); плодоовочевих консервів — 23,0 тис. туб (1,6 і 42,7 %).

У територіальній структурі вивозу перше місце належить іншим областям України. До них відправлено 66,4 % продукції АПК, що вивозилася з області. Найбільше її одержали: Київ — 17,8 %, Донецька — 16,4, Луганська — 11,1, Київська — І0Д Дніпропетровська — 10Д Сумська — 5,7 області, Кримська АР - 6,2 %.

Вартість вивозу продукції АПК до країн СНД і Балтії ста­новила 32,9 %: до Росії — 87Д Казахстану — 4,2, Білорусі — 3,1, Литви — ІД Азербайджану — ІД %.

До країн — республік колишнього СРСР відправлено: м'яса і м'ясопродуктів у перерахунку на м'ясо — 13,6 тис т, або 42^ % під усього його вивозу з області і 37,9 % від усього вивозу про­дукції АПК в країни СНД і Балтії; цукру — 19,2 тис т, (нідповідно 79,7 і 26,3 %); спирту етилового ректифікату — 689,2 тис дал (54,7 і 11,9 %); масла тваринного — 3,0 тис т (30,6 і 8,3 %); льоноволокна — 18,4 тис т (65,6 і 6,1 %).

До країн далекого зарубіжжя Чернігівщина відправила 40 т діюноволокна (до Болгарії), іншої сільськогосподарської про­дукції на 4,3 млрд укр. крб., а також у незначній кількості (до І тис т) козеїну технічного, молока сухого знежиреного, цукру. Вартість цього вивозу становила 0,7 % вартості всього вивозу продукції АПК з області.

Ввіз продукції АПК на Чернігівщину займає 353 % вартості нсього зовнішнього товарообороту даної товарної групи. На 87,5 % його покривають інші області України. Із Сумської об­ласті, наприклад, надійшло 14,2 %, Полтавської — 12,6, Херсонсь­кої — 10Д Харківської — 6,4, Дніпропетровської — 6,1, Хмель­ницької — 5,6, Київської — 4Д Києва — 8,4 % загального обся­гу продукції АПК, що ввозилася. З інших регіонів України Чернігівщина одержала: 6,0 тис т кондитерських виробів, або 12Д % вартості ввозу всієї продукції АПК республіки; 89,2 тис. т борошна (11Д %У, 10,8 тис т олії (8,6 %); 4,3 тис т маргарину (4,8 %); 3,7 тис туб плодоовочевих консервів (4,1 %); 28,1 тис. т

125

...... .,,,. .... , ....■■ ,...:;-■.;■<■*-■■-: -■■■■

зерна (включаючи круп'яне 3,9 %); 64 тис т цукру (ЗД %); 6J тис ц тютюну (2,8 %).

Ввіз продукції АПК з країн СНД і Балтії становив 95 %. Найбільше П поставили: Росія — 474 %, Казахстан — 22,4, Узбе­кистан — 14Д Молдова — 7,9 %. В область надійшло:

вовни натуральної митої — 2J тис т, або 61,2 % вартості всього ввозу^Іродукції АПК з країн СНД і Балтії, з Росії — 58Д Казахстану — 17,7, Молдови — 1£3 %;

зерна (включаючи круп'яне) — 28,0 тис т (18S %), з Казах­стану — 77Д Росії — 21,4 %

8,7 тис ц тютюну (9,5 %), з Киргизстану — 31,9, Таджики­стану ~ 25,6, Узбекистану — 225 %; ЗД тис т бавовника з Узбекистану.

Також на Чернігівщину у незначній кількості (близько 200 т) завозились: риба свіжа і рибні консерви, цитрусові, овочі свіжі й перероблені, фрукти і ягоди, сухофрукти, чай, парфюмерно-косметичні товари.

Зовнішньоекономічні зв'язки Чернігівщина підтримувала і з країнами далекого зарубіжжя. Частка їх у ввезенні продукції АПК до області становила 3,0 %. З них надійшло: 34,7 тис. т зер­на (включаючи круп'яне), або 98,8 % вартості всього ввозу про­дукції АПК з інших країн світу: 62,4 % — з США, 28,4 % — з Франції, 3,6 % — з Німеччини; 219 т (1,2 %) надійшло вовни на­туральної з Австралії і Великобританії.

Прямі поставки продукції харчової промисловості з країн далекого зарубіжжя були відсутні.

Матеріально-технічне постачання АПК області відстає через зниження рівня забезпечення сільськогосподарських і перероб­них підприємств сучасною, високопродуктивною технікою й об­ладнанням, мінеральними добривами і засобами захисту рослин. Так, за 1993-94 pp. область закупила від потреб АПК лише 31 % тракторів, 11 % зернозбиральних комбайнів, 7 % вантажних ав-томобіліа Майже не завозилась кормозбиральна техніка, облад­нання для механізації тваринницьких ферм і комплексів. Пере­важна більшість машин і механізмів відпрацювали аморти­заційні строки. У 1993 р. мінеральних добрив на Чернігівщину було поставлено лише 26,7 % від їх ввозу в 1991 р. Поставки тех­нологічного обладнання для переробних галузей АПК й запас­них частин до нього на 23 % пов'язані з реконструкцією При­луцької тютюнової фабрики та ряду молокозаводів області і роз­ширенням мережі мініпереробних підприємств.

126

Автомобілями зі спецкузовами, тракторними причепами, за­пасними частинами до автомобілів і сільськогосподарської техніки, машинами для внесення в грунт органічних добрив, роздавачами кормів для ферм великої рогатої худоби, деякими видами технологічного обладнання для переробних галузей АПК і запасними частинами до нього, тарою дерев'яною новою, тарою картонною, транспортом АПК Чернігівщини повністю або частково забезпечується за рахунок їх виробництва в області.

1993 р. Чернігівщина завезла:

54,1 тис. т мінеральних добрив — 64,4 % з інших регіонів України і 35,6 % калійних добрив — з Білорусі;

610 т пестицидів — 68,7 % з США, 31,3 % — України;

742 трактори — 96,0 % з України, 4,0 % — Росії;

111 комбайнів зернозбиральних — 64,9 % з Росії, 24,3 % —-Ііілорусі, 10,8 % — України;

технологічного обладнання для переробних галузей АПК і запасних частин до нього на 8,6 млрд крб. — 71,8 % з України, 12,2 % — Росії, 03 % — Білорусі, 15,7 % — Болгарії, Німеччини та інших держав світу;

запасних частин до сільськогосподарських машин на 22,8 млрд крб. — 91,4 % з України, 5£ % — Росії, 3,1 % — Білорусі.

Отже, АПК Чернігівщини, незважаючи на складну економічну ситуацію в період становлення ринкових відносин в країні, продов­жує забезпечувати населення і промислові підприємства області, інших регіонів України і частково світу якісною сировиною й про­дуктами харчування.

Сільськогосподарські і переробні підприємства галузі постійно шукають нових ринків для збуту своєї продукції Сільське госпо­дарство задовольняє свої потреби у продукції матеріально-технічного призначення більш як на 70 % за рахунок бартерних операцій, які виключають грошові взаєморозрахунки. Найбільше ця форма економічних зв'язків налагоджена із Брянською, Курсь­кою, Орловською областями Росії, Гомельською областю Білорусі. Так, за останні п'ять років вивіз цукру до Росії збільшився у чо­тири рази при скороченні його поставок в інші області України у шість разів. Чернігівська кондитерська фабрика за поставлену до Афганістану карамель отримала звідти ізюм. Чернігівський лікеро-горілчаний завод відправив пробну партію горілки «Золо­те кільце» до країн Західної Європи. Акціонерне товариство за­критого типу Прилуцька тютюнова фабрика «ВАТ Прилуки» ек­спортує сигарети «Золотий долар» до Німеччини та інших країн

127

Західної Європи. Але деякі переробні підприємства області втра­тили ринки збуту своєї продукції, особливо в інших країнах світу. Трудомісткість вирощування, примхливість погодних умо призвели до різкого скорочення виробництва огірків у колекти них господарствах, які ще декілька років тому у консервованому і маринованому вигляді Ніжинський консервний комбінат відправляв до країн Західної та Північної Європи, США, Канади. Нестабільність поставок вплинула на те, що нині з цих ринків нас витіснили болгарські і угорські виробники. Серед стримую­чих факторів виходу АІЖ області на іноземні ринки є:

надто висока собівартість продукції сільського господарства через подорожчання засобів матеріально-технічного призначення надто низька продуктивність праці, яка порівняно з 1990 р. ско­ротилася на 38 %;

відсутність практичної, естетичної і екологічно чистої паку­вальної тари та етикеток. Так, Чернігівська кондитерська фабри­ка одержує обгортки для цукерок з Латвії, а Чернігівський лікеро-горілчаний завод — з Фінляндії; Ніжинський молокоза­вод використовує папір і пластмасу для фасування молока та сметани від шведської фірми, «Тетрапак».

На підприємствах АПК області набирає силу процес привати­зації Майже повсюдно вона проходить або планується через паю­вання землі і майна у сільському господарстві та акціонування підприємства трудовим колективом із збереженням за ним конт­рольного пакету акцій у переробній промисловості АПК. Оскільки робота переробних галузей повністю залежить від по­ставок сільськогосподарської сировини, то доцільно було б знач­ну частину акцій їх підприємств передати на пільгових умовах виробникам сільськогосподарської продукції для заохочення її збуту саме на підприємства переробних галузей АПК. Почина­ють брати участь у процесі приватизації підприємств АПК об­ласті й іноземні інвестори. На Чернігівщині діє 4 спільних підприємства АПК: 2 українсько-німецьких, українсько-угорське і українсько-російське. Вони займаються вирощуванням нових сортів зернових, первинною обробкою сільськогосподарської си­ровини, виробництвом сигарет. Після приватизації Прилуцької тютюнової фабрики з участю німецьких інвесторів значно роз­ширився асортимент і зросли обсяги виробництва продукції, з'явилось близько 200 нових робочих місць, середня зарплата працюючих у травні 1995 р. становила 20 млн крб.

128

З метою стабілізації і подальшої активізації господарської діяльності у ринкових умовах господарювання сільськогосподарські підприємства повинні впроваджувати у виробництво нові, високо­врожайні сорти рослин і породи тварин, енергсекономні та еко­логічно чисті технології їх вирощування, підвищувати продук­тивність праці. На переробних підприємствах галузі треба збільшувати обсяги виробництва, підвищувати якість та естетич­ний вигляд власної продукції, переходити на комплексну пере­робку сировини, стимулювати сільськогосподарських виробників. Важливо повніше використовувати природні умови області для ве­дення ставкового рибного господарства, промислової заготівлі та переробки лісових ягід, грибів. На промислових підприємствах об­ласті доцільно розширювати асортимент виробництва засобів ма­теріально-технічного постачання АПК з метою розширення ви­робництва продукції як для внутрішніх, так і для експортних потреб, для зміцнення зовнішньоекономічних зв'язків. Адже еко­номічні зв'язки регіонального АПК на різних територіальних рівнях при багатому ресурсному потенціалі сприяють надход­женню валютних коштів у регіональні АПК і в цілому до ре­спубліки, що в кінцевому рахунку забезпечує стабільність та економічну незалежність нашої держави, підвищує добробут всього населення країни.