2. Територіальна організація виробництва і споживання продовольчих товарів у регіональних апк

Основною метою розвитку агропромис­лового комплексу, на підприємствах якого переробляється близь­ко 80 % продукції рослинництва і 65 % тваринницької продукції, Є виробництво високоякісних продовольчих товарів, потрібних для повного задоволення потреб населення відповідно до науко­во обгрунтованих норм споживання. Досягненню цієї мети по­винна сприяти територіальна організація агропромислового ви­робництва, орієнтація його на дотримання і дієвість таких прин­ципів, як максимальне наближення переробних підприємств до джерел сировини і районів споживання їх продукції; забезпечен-

ня пропорційного і збалансованого розвитку та розміщення ви« робництва; взаємозв'язок між змінами у територіальній структурі галузей і необхідним зростанням обсягів виробництва; оптимі» зація сировинних зон переробних підприємств тощо.

Територіальна організація — це система соціально-ек" номічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпече ня оптимальної просторової структури виробництва, раціональ використання матеріальних, фінансових та трудових ресурсів, створення найкращих життєвих умов для населення. Тер торіальна організація включає: територіальне розміщення м теріально-речовинних елементів виробництва і населення; уп-равління виробництвом; оптимальне поєднання речових еле» ментів виробництва і людей у єдиному виробничому процесі — територіальну організацію суспільної праці. Територіальна ор­ганізація — це не тільки розміщення виробництв, а й їх взаємовідно­шення, взаємний зв'язок, підпорядкований створенню різних варіантів просторових систем. Нові тенденції у розвитку агропро­мислового виробництва, його території викликані формуванням принципово нового господарського механізму у зв'язку з перехо­дом до ринкових відносин та зростанням важливості регіональ­ного самоуправління. Вони вимагають розв'язання комплексу практичних завдань і насамперед заходів щодо вдосконалення територіальної організації агропромислового виробництва.

Обгрунтування територіальної організації агропромислового: комплексу або конкретних його сфер (виробництв) потребує вра­хування як загальних закономірностей розміщення і організації виробництва, так і специфічних особливостей, властивих окре­мим сферам і галузям, що входять до його складу, їх взаємозв'зку з джерелами сировини. Кількість та інтенсивність діючих принципів при територіальній організації галузей зале­жить від специфіки і призначення їх, а також ролі в агропро­мисловому комплексі, від основних техніко-економічних харак­теристик та функцій, які вони виконують. Поряд із загальними законами розвитку й розміщення виробництва складових АПК вони характеризуються і специфічними умовами просторової ло-^! калізації, вплив яких грунтується на врахуванні особливостей | факторів розміщення підприємств галузі, яке вже склалося, на оцінці їх позитивних якостей та вад. Особливістю розміщенн підприємств АПК, яке вже склалося, є та обставина, що прора хунки та помилки, допущені раніше в процесі просторової л калізації," формування територіальної структури виробницт

Шжко виправити, що негативно впливає на показники господар-thkoi діяльності підприємств. Виходячи з цього, особливо акту­альними є розробка основ, вибір засобів вдосконалення тери-рріальної структури виробництва АПК республіки в цілому і регіональних АПК зокрема з урахуванням всього комплексу Икторів.

Територіальна структура і розміщення виробництва станов-лип, основу територіальної організації АПК, що є комплексом економічних і організаційних заходів, спрямованих на підви­щення ефективності функціонування ланок виробничо-господар-u.koio призначення за рахунок оптимізації їх регіональних про­порцій та створення раціональних виробничо-територіальних ут-рбрень. Територіальна організація — це цілеспрямоване і еко­номічно виправдане забезпечення раціональних кількісних та ІКІСних співвідношень виробництва на основі впровадження кон­іїни рації у розумних розмірах, поглиблення спеціалізації, поси­лення кооперації. Вдосконалення територіальної організації Иірияє формуванню і подальшому розвитку виробничо-тери-Івріальних поєднань різного ступеня завершеності й рівня ком­плексності.

Раціональна побудова територіальної організації агропро­мислового виробництва — це встановлення таких тери-трілльних пропорцій у сфері виробництва продуктів харчуван-им, які забезпечили б найповніше задоволення потреб населення * них при мінімальних затратах суспільної праці. Це досягається шляхом оптимізації у просторі і часі розміщення переробних підприємств із сільськогосподарськими, інфраструктурними під­приємствами, які разом виробляють і доводять до споживача ос-монмі види харчової продукції. В основних сферах АПК, його га-лу.іях територіальна організація виявляється у розмірах під­приємств і господарств, рівні спеціалізації, кооперування, комбі­нування з урахуванням чинників і особливостей просторової локалізації.

У регіональних АПК територіальна структура є основою їх «зриторіальної організації. В загальному розумінні вона визна-міггься як динамічний стан розміщення продуктивних сил за ирнродно-економічними районами, пов'язаних в єдину систему суспільного господарства регіону. Динамічність цього поняття Цчніше передає термін «територіальна структура суспільного ІІдтворення».

Збагачена ознакою «управління», територіальна структура господарства регіональних АПК перетворюється у «тери-

98

99

. .„.,:,: ...І ^---^^^¾

торіальну організацію» продуктивних сил. «Територіальна струк­тура господарства» і «територіальна організація господарства» контекстуально можуть бути синонімами терміну «розміщення продуктивних сил», який визначає їхній стан.

Елементи територіальної структури можна визначити як форми територіальної локалізації розширеного агропромислового відтворення у вигляді стійких формувань з характерними розмірністю, конфігурацією, цілісністю, взаємним розміщенням, межами. До елементів територіальної структури АПК регіону, крім форми, ядра, периферії, межі (для регіонів за порядком ви­щих від низових, а також підрайонів), можна зарахувати будь-які територіальні частини, що виділяються з методичною чи практичною метою, використовуючи для їх визначення або вже відомі таксономічні терміни («ареали», «зони», «ділянки»), або інші виправдані найменування: «сектор», «сегмент», «радіус», «смуга» тощо).

Територіальна організація (ТО) регіонального АПК включає структурні та динамічні характеристики комплексу, що забезпе­чують його спрямоване функціонування. Поняття територіальної організації у широкому розумінні охоплює всі питання, що сто­суються територіального поділу праці, розміщення продуктивних сил, регіональних відмінностей у виробничих відносинах, розсе­ленні людей, взаємовідносинах суспільства і природи, а також проблеми регіональної соціально-економічної політики. У вужчо­му розумінні воно включає такі категорії, як «адміністративно-те­риторіальна організація держави», «регіональне управління вироб­ництвом», «формування територіальних організаційно-господар­ських утворень», «соціально-економічне районування».

У вивченні закономірностей, особливостей територіальної ор­ганізації життєдіяльності суспільства та агропромислової сфери народного господарства, зокрема в управлінні процесами, від f яких залежить ця організація, лежить найперспективніший і конструктивний шлях розвитку регіональних економічних досліджень, у тому числі регіональних АПК.

Складність виявлення елементів територіальної структури (ТС) у регіональних АПК полягає в тому, що в їхніх межах функціонують такі значимі і різні за законами, умовами та чин­никами територіальної організації складові частини, як сільське господарство і харчова промисловість. Так, основними елемента­ми ТС (розміщення) у сільському господарстві є зональні та аре­альні (частина сільського господарства, сільськогосподарське

100

підприємство, територія господарства тощо з певною розмірністю, конфігурацією, межами та перебігом процесів агропромислово? Інтеграції); ареал, підрайон, зона природно-сільськогосподарська або приміська.

Основні елементи розміщення харчової- промисловості — точкові або локальні — формуються на базі підприємств, які, на підміну від сільськогосподарських, не мають значної території розміщення, а. представлені окремими спорудами на чітко ло­калізованих компактних територіальних ділянках. Визначення їх загальновідоме.

Нарешті, своєрідні закони розміщення, елементи ТС і ТО ха­рактерні для соціальної і виробничої інфраструктури (лінії, вуз­ли, джгути) й торгівлі. Складність завдання полягає у способах інтегрування названих структур, визначення тих форм і мо­дифікацій, які виникають внаслідок взаємопов'язаного їх розвитку. У вирішенні названої проблеми існує кілька підходів. Чима­ло вчених пропонують за основні елементи ТС АПК брати регіональні (АПК адміністративного району, області, еко­номічного району, республіки, країни) і зональні (агропромислові територіальні комплекси (АПТК) зони, райони однорідної та різноманітної спеціалізації). У роботах, присвячених вивченню ПК як основної ланки АПК, за основні елементи ТС взято про­довольчий пункт, центр, вузол, зона, підзона, підрайон, район.

На нашу думку, різні підходи можуть використовуватись за­лежно від мети територіального дослідження. Проте зазначимо, що регіональні елементи територіальної структури, згідно із за­гальноприйнятими визначеннями ТС і ТО, доцільніше розгляда­ти як складові ТО (як такі, що наділені ознаками організації та управління). Основним принциповим положенням виявлення елементів ТС і ТО в регіональних АПК має бути врахування не особливостей розміщення окремих галузей (або їх підприємств) в АПК, а особливостей розміщення агропромислових інтегрованих формувань. Вони здебільшого наділені ознаками організації та управління, отже, можуть розглядатися як елементи ТО або розміщення РАПК. Серед них назвемо такі: агропромислові підприємства та їх об'єднання (консорціуми, концерни, фірми, об'єднання) певної територіальної конфігурації, розмірності з їх стійкими територіальними зв'язками; агропромислові пункти та центри (АПК сіл і міст); агропромислові підрайони і райони; аг­ропромислові підзони й зони. При цьому до елементів ТО мас­штабних регіональних АПК (на рівні економічного району) вхо-

101

Район, область	М'ясо і м'ясопродукти
	1990	1994	1990
Поліським	733	50,6	415,4	3263
Житомирська Київська Рівненська	653 82,0 69,2	50,2 43,2 55^	434,4 4453 289,8	344,4 258,9 355,9
Чернігівська	653	53,7	396,0	346,1
Карпатський	524	343	364,0	286,5
Закарпатська Івано-Франківська Львівська	474 42,4 60,1	36,0 31,2 30,7	323,4 359,2 378,9	234,1 324,0 296,2
Чернівецька	52,4	41,1	382,1	291,6

Цукор		Олія		Хліб 1 хлібобулочні вироби
1990	1994	1990	1994	• 1990	1994
51,6	353	9,0	6,4	132Д	118.4
52,7	363	8,4	5,7	105.6	105,7
503	ЗЗД	93	83	13W	ШЗ
523	37,6 •	83	6,0	1413	116,7
504	36,0	9,4	5,7	140,2	140Д
46,4	30,0	11,0	7Д	1723	149,4
40,9	28,9	133	63	187,6	167,9
46,4	28,2	103	6.2	188,0	гад
47,9	31,9	103	73	093	124,0
49,2	30,7	8,7	8Д	165,2	1323

■^{: :}'-'/:^:'^;:^;

тва, суттєвих прогресивних змін і зрушень у переробній сфері в АПК республіки, як і в АПК областей, не сталося. Ця галузь має високий рівень фондоозброєності — індекс фондоозброєності промислово-виробничого персоналу харчової промисловості у 1993 р. до рівня 1990 р. перевищував аналогічний показник у промисловості в цілому на 7 відсоткових пунктів, а у м'ясній і молочній галузях — 16 пунктіа Характерною особливістю пере­робної сфери республіканського АПК є те, що у структурі про­мислово-виробничих фондів на частку будівель припадає 48,6, споруд — 14,2, на машини і устаткування— 26,5 %. Тільки у рибній промисловості частка машин і устаткування у структурі промислово-виробничих фондів значно перевищує цей показник по харчовій промисловості (на 47 пунктів) й по промисловості в цілому (на 47,5 пункта). Своєрідною ознакою промислово-вироб­ничих фондів переробної сфери республіканського АПК є значне фізичне і моральне їх зношення (у 1993 р. — 34Д % загального обсягу, у харчосмаковій — 35,8, м'ясній і молочній — 24,6, рибній — 55,6 %). Матеріально-технічна база виробництва хар­чової і переробної промисловості дуже виснажена, техніко-техно-логічний рівень їхнього розвитку відстає від аналогічної бази промислово розвинутих країн на багато десятиліть. Фактор

фізичного старіння обладнання посилюється моральною відсталістю, яка характерна навіть для нової техніки, що майже не помітна серед наявного застарілого устаткування у більшості галузей харчової і переробної промисловості Тому загострюється проблема саме створення, а не оновлення існуючої матеріально-технічної бази переробної сфери республіканського АПК, П техніко-технологічного забезпечення. Тільки за такої умови можливе підвищення ефективності функціонування цієї сфери комплексу, забезпечення потреб населення у продовольстві на основі комплексної, глибокої переробки сировини, а відтак досяг­нення і продовольчої незалежності республіки, входження її у світовий ринок як конкурентоспроможного експортера продуктів

харчування.

Цьому сприятиме наявна потенційна база продовольчих ре­сурсів України, яка нерівномірно розподілена по основних її регіонах. Наша республіка має всі можливості для стабілізації й подальшого нарощування виробництва продукції харчової про­мисловості. Досягнення виробництва продукції харчової промис­ловості рівня 1990 р. дало б можливість забезпечити нормативне її споживання на душу населення за рахунок власного вироб­ництва, адже виробництво, наприклад, м'яса і м'ясопродуктів,

108

109

Споживання ж на душу населення м'яса і м'ясопродуктів,

вклю­чаючи субпродукти І категорії, найбільшим було у Сумській,

Вінницькій, Полтавській, Херсонській і Чернігівській областях.

Що стосується цукру й молока та молочних продуктів, то в республіці у розрахунку на душу населення виробляється їх більше, ніж споживається! Так, в середньому по країні було ви­роблено цукру 76,5 кгТ"причому у Вінницькій

молока й молокопродуктів у 1990 р. перевищувало обсяг їх спо­живання на 25 % (табл. 8). У 1993 р. у країні було вироблено 53,9 кг м'яса <у забійній вазі) на душу населення, що недостат­ньо для забезпечення потреб населення в ньому згідно рекомен­дованих норм споживання (табл. 9). Більше всього м'яса в розра­хунку на душу населення було вироблено у Чернігівській області (956 кг\ Тернопільській (7¾¾ Полтавській (79,4), Вінницькій (79Д Чер­каській (76Д Хмельницькій (76Д Сумській (75,9¾ Рівненській (71Д

ТАБЛИЦЯ 8

Виробництво основних видів продуктів харчування (на душу населення, кг) в Україні '

Ик

1992

69,9

394 53

783 53,7

2,0 15,4

43

ДЗ

593 563

12,4 64

1234 1044

1— , 1 1, , ,

* Промисловий виробіток.

¹ Виробництво товарів народного споживання в Україні: Стіг. зб. — К, 1994. — СЮ; 1995. — С. 05.

110

Вид продукції

1985

Ш

33 16,6

[Сири жирні [Олія

5,4

Маргаринова про-1 [дукція '

62,4

Консерви плодо-І овочеві, ум. банок

{Кондитерські вироби

184

Макаронні вироби 6,5

Хліб і хлібобулочні 144,3 вироби

1990

131

області 2803 кг, Черкаській 235,4, Полтавській 223,2, Кіровоградській 221Д Хмель­ницькій 214,4 кг на душу населення. Ці регіональні АПК, які спеціалізуються на виробництві цукру, забезпечують в ньому по­треби решти регіональних АПК. Так, споживання цукру в обла­стях республіки утримується в основному на рівні 32 — 49 кг на душу населення, причому найбільше у Хмельницькій області <49,9 кг), Черкаській (49,4), Чернігівській (494), Кіровоградській (48,8 кг). Молока у країні виробляється в середньому на душу населення 352,2 кг, а найбільше — у Хмельницькій області (604,9 кг), Житомирській (539,5), Сумській (534,4), Полтавській (503,1), Кіровоградській (466,1). В середньому по республіці спожи­вається цукру разом з молокопродуктами 264,2 кг на душу на­селення. Отже, і цукру, і молочних продуктів виробляється до­статньо для задоволення внутрішніх потреб та вивозу їх за межі України, тим більше, що цукор є основною статтею експорту як продовольчий ресурс.

Аналогічне становище в країні із виробництвом олії, якої випускається 15,4 кг в розрахунку на душу населення, а спожи­вається — 10 кг. Основними виробниками цієї цінної продукції є Запорізька область, де виробляється 73,6 кг олії на душу насе­лення, Кіровоградська відповідно — 51,0, Полтавська — 29,3, Лу­ганська — 25,7, Дніпропетровська — 23,5 кг, а найбільше спожи­вається в Запорізькій (16,9 кг), Луганській (13,6), Донецькій (13,0). \ Це теж дуже важливий продовольчий продукт, обсяги вироб­ництва якого у республіці дають змогу забезпечувати власні по­треби і продавати за кордон.

У кожному з регіональних АПК склалися і функціонують комплекси агропромислового виробництва відповідної спеціалізації, в одному регіональному АПК вони ширші за набором галузей, в іншому — вужчі. Розвиток продуктивних сил сприяє поглиблен­ню регіональної спеціалізації, концентрації зусиль регіональних АПК на виробництві тих видів продукції, для яких на території області чи району склалися найсприятливіші умови. У перспек­тиві доцільно зберегти рівновагу попиту й пропозиції на цукор,

Ш

хлібобулочні вироби, олію, молоко і сприяти підвищенню рівня забезпеченості населення м'ясом, овочами і фруктами.

Попит і пропозиція є важливими елементами ринкового ме­ханізму. Попит відображає рівень суспільних потреб, обмежений розмірами доходу покупців, тобто їх купівельною спроможністю. Пропозиція характеризує динаміку й масштаби суспільного ви­робництва і є сукупністю товарів чи послуг, які надходять на ринки для реалізації. Ці дві величини проявляються на ринку у взаємодії через рух цін.

Тісні взаємозв'язки між сільськогосподарськими і переробни­ми підприємствами, зумовлені їх виробничо-технологічними сто-₄, сунками, а також важливістю їх продукції у господарській діяльності та життєзабезпеченості країни, у створенні соціальної стабільності визначають характер і специфіку ринкових відносин між цими підприємствами. Через нерівномірність розміщення ви­робництва сільськогосподарських продуктів на території країни залежно від природно-кліматичних умов склалось монопольне становище ряду виробників з виробництва деяких продуктів хар­чування. Ліквідувати диктат монопольних виробників і забезпе­чити всі регіони республіки продуктами харчування у не­обхідній кількості і асортименті, а також запобігти диспро­порціям у розвитку різних продуктових комплексів можна через державне регулювання ринку продовольчих товарів і сировини. Це функція державного органу, який повинен формувати продо­вольчий фонд і державні ресурси, поставки продуктів харчуван­ня, розробку економічних принципів організації закупок продо­вольства. Важливою функцією цих органів в умовах ринкової системи є визначення стратегії розвитку АПК на основі аналізу сучасного стану його діяльності, підготовка цільових державних програм зростання обсягів виробництва, підтримання стабільності ринку, створення державних фондів і ресурсів.

Важливим фактором підвищення ефективності виробництва регіональних АПК, як і АПК республіки, є оптимізація про­порцій між промисловою переробкою (виробничими потужностя­ми) і наявністю сировини. Розміщення підприємств переробної промисловості залежить насамперед від просторової локалізації і насиченості їх сировинної бази, оскільки в структурі витрат га­лузі на виробництво продукції частка матеріальних витрат зай­має 84,4 %. Кількісні і якісні характеристики сировинної бази обумовлюють основні техніко-екрномічні показники діяльності переробних підприємств різних форм власності і господарюваи-

1Ї4

ня. Обсяг, якість сільськогосподарської продукції, що надходить на промислову доробку й переробку, багато в чому визначає асорти­мент продуктів харчування, впливає на ритмічність діяльності підприємств, рівень використання їх виробничих потужностей, собівартість продукції, прибуток і рентабельність підприємств.

Видовий та сортовий склад сільськогосподарської сировини, яка надходить на переробку, повинен відповідати вимогам тех­нологічних процесів переробних підприємств. Особливості сільськогосподарської сировини (низька транспортабельність, об­межені строки поставок) потребують створення навколо перероб­них підприємств або первинних пунктів переробки стабільно діючих сировинних зон. Це дозволяє значною мірою зберегти і обсяги, і якість сировини, скоротити транспортні витрати. Ство­рення постійно діючих сировинних зон характерне для таких га­лузей, як цукрова, ефіроолійна, плодоовочева та інших, у місцях, де природні умови сприяють поглибленню спеціалізації сільського господарства на відповідних культурах. Оптимізація сировинних зон сприяє ефективній діяльності переробних підприємств, комплексному використанню сировини, комбінуванню окремих виробництв, особливо з переробки вторинних ма­теріальних ресурсіа В умовах переходу до ринку функціонування різних форм власності, дієвість цього процесу набуває актуальності у тих галузях переробної сфери АПК, де основною залишається де­ржавна форма власності.

Особливо важлива своєчасна організація сировинних зон для галузей переробної сфери АПК, які використовують малотранс портабельну сировину, що швидко псується. До них насамперед належить плодоовочеконсервна, де термін зберігання сировини обмежений до кількох днів або годин. Це зумовлює скорочення радіусу доставки, створення територіально компактних сировин­них зон переробних підприємств. Проте між сировинними зона­ми й підприємствами з переробки не досягнуто збалансованості, хоч ефективність функціонування їх прямо пов'язана з раціональними розмірами і впорядкованістю сировинних зон, удосконаленням їхньої структури. Під раціоналізацією сировин­них зон треба розуміти таку їхню організацію, коли сировина виробляється в оптимальні строки та потрібних обсягах у спеціалізованих господарствах, розташованих неподалік від перероб­ного підприємства Коли сировинна зона головного підприємства розпорошена, то ефективним є створення проміжних приймаль­них пунктів.

115

Диспропорції між обсягами сировини та наявними виробни­чими потужностями ще й досі існують у більшості галузей хар­чової промисловості. Ліквідація їх можлива шляхом вдоскона­лення територіальної організації агропромислового виробництва відповідних регіонів. Суттєвими тут є два моменти — є сирови­на, немає потрібних потужностей. Отже, сировина псується І продукції з неї виробляється недостатньо. Другий — немає не­обхідної кількості сировини, використання виробничих потужно­стей недостатнє, що знову ж таки призводить до зниження об­сягів виробництва продукції. При забезпеченні переробних підприємств сировиною і матеріалами в умовах ринку слід ви­ходити з того, що їх має бути достатньо, тобто повинні бути ліквідовані збої у виробництві або понаднормативні запаси. Якість сировини значною мірою визначає величину виходу *і саму якість продукції і, безперечно, впливає на ефективність всього виробництва. Якщо сировина не відповідає потребам, не наділена достатньою мірою необхідними якісними параметрами, то навіть при сучасній техніці і технології не завжди можна одержати нормативну кількість високоякісної продукції.

З питанням якості сировини тісно пов'язані процеси вибору раціонального варіанту її використання, а саме вибір оптималь­ного варіанту переробки сировини для одержання продукції, яка користується підвищеним попитом. Є багато варіантів можливо­го використання сировини і треба вибрати найоптимальніший, яким завжди є комплексна переробка сировини як основа зни­ження витрат сировини на одиницю продукції. При всій різноманітності конкретних шляхів економії матеріальних ре­сурсів можна виділити для переробних підприємств АПК такі: скорочення втрат і відходів основного виробництва, ліквідація браку, розробка прогресивних методів витрати сировини, впро­вадження нових видів сировини та її замінників, нових техно­логій, використання вторинних ресурсів.

Територіальна структура регіональних АПК, що склалася, статична взагалі і не завжди піддається змінам. Це необхідно враховувати при раціоналізації й удосконаленні територіальної організації виробництва, пошуку, залежно від специфіки набору галузей, шляхів її раціоналізації. Так, будівництво невеликих за розмірами підприємств і розширення існуючих виробничих по­тужностей, що спеціалізуються на доробці сільськогосподарської сировини в районах його вирощування, а також значних за розміром підприємств, які завершують технологічний цикл і ви-

116

пускають готову продукцію у районах споживання, сприяє поліпшенню територіальної структури агропромислового вироб­ництва на конкретних територіях.

Процес раціоналізації територіальної організації регіональних АПК передбачає єдиний підхід до просторового розвитку і розміщення їх галузей, формою вираження яких стає прогноз з науково обгрунтованими кількісними та якісними характеристи­ками. Останній як вимога раціонального розміщення поклика­ний оптимізувати господарську діяльність, у тому числі просто-рове розміщення виробництва на конкретній території на певний період часу. При розробці прогнозів розвитку і розміщення ви­робництва регіональних АПК доцільною є розробка комплекс­них регіональних програм виробництва з урахування нових при­родно-економічних районів та споживання споріднених (або взаємозамінних) груп продовольчих товарів чи окремих видів кінцевої продукції агропромислового комплексу.

Диференційований підхід до особливостей територіальної ор­ганізації регіональних АПК сприяє забезпеченню динамічної збалансованості і функціонуванню виробничих об'єктів у межах комплексу, підвищенню ефективності виробництва та зростанню обсягів виробництва продовольчої .продукції.