І'авлиця 2

Галузева структура регіональних АПК економічних районів за обсягом то-імірної продукції, % (1994 р.)

Регіональні АПК	І сфера — га-лузі, що вироб­ляють засоби виробництва	П сфера — сільське і лісове госпо­дарство	Ш сфера — пе­реробні галузі (харчова і лег­ка)	IV сфера — галузі виробни­чої Інфраструктури
Україна	11,0	494	35,2	43
Кримський	4,0	45,0	45,9	5Д
Подільський	9,5	51,4	34,7	4,4
Карпатський	33	58,4	33,6	4,7
Поліський	5Л	54Д	363	43
Східний	16Д	47,2 .	31,7	5,0
Донецький	15,7	35,9	40,6	7,8
Придніпровський	4.5	52,0	36,9	6,6
Центральний	63	57,8	313	4Д
Причорноморський	V	51,0	354	6,2

75

У загальному вигляді територіальна структура АПК є су­купністю регіональних агропромислових формувань різного так­сономічного рангу, різнорідних за функціонал ьно-галузевим і продовольчим складом. У територіальній структурі АПК насам­перед виділяють її елементи — територіальні форми зосереджен-ня підприємств і елементарні агропромислові територіальні сис-І теми: територіальні частини — це регіональні обласні і районні агропромислові комплекси; форми територіального агропромис­лового зосередження — спеціалізовані (продовольчі) АПК. На те­риторії республіки зосереджено 9 АПК природно-економічних районів, 25 обласних АПК, 489 районних. Кожний із них залеж­но від масштабу та ієрархії у структурі республіканського АПК має свою специфіку, відповідну галузеву, функціональну й тери­торіальну структуру. Найбільшими територіальними частинами АПК республіки є АПК природно-економічних регіонів, які І складаються з різних функціональних ланок і форм тери­торіального зосередження виробництва і характеризуються безліччю різних виробничих взаємозв'язків. Вони як цілісні відносно самостійні утворення мають чітку спеціалізацію, ши- j рокі зв'язки з іншими ланками народногосподарського комплек­су регіону. Основою їх виділення є наявність відповідних видів вихідної сировини і територіальна спільність конкретних видів діяльності. Кожний із обласних АПК — це складне, багатогалу­зеве утворення зі своєю специфічною галузевою і тери­торіальною структурою. За характером переробки сільськогос­подарської сировини вони підрозділяються на моно- і поліцентричні. Якщо АПК природно-економічних регіонів, а та­кож спеціалізовані продуктові комплекси, такі як цукробуряко­вий, зернопродуктовий, цілком сформовані, то обласні АПК за сформованістю не всі завершені. Порівняно завершеними можна вважати АПК Київської та Львівської областей.

Територіальна структура АПК тісно пов'язана з виробничо-технологічним розвитком його складових. Інтенсивність їх може ] визначатися за часткою сільськогосподарської продукції, яка пе-1 реробляється. 1975 р. цей показник становив близько 50, а нині | його величина становить 80 %. Міжгалузеві зв'язки ускладню­ються й набувають стабільності.

Орієнтація на раціоналізацію територіальної структури пе­редбачає встановлення таких регіональних пропорцій у сфері виробництва продуктів харчування, які забезпечили б най­повніше задоволення потреб населення у продовольстві з

мінімумом затрат суспільної праці. Ці пропорції досягаються шляхом оптимального взаємопов'язаного розміщення основних структурних елементів комплексу і встановлення раціональних господарських зв'язків. Та ще й досі у галузевій і територіальній структурі АПК республіки існує як кількісна, так і якісна не­узгодженість, що не сприяє підвищенню ефективності його функ­ціонування.

Варто зазначити, що АПК природно-економічного району у Системі територіальної структури республіканського АПК фор­мувалися і функціонують як взаємопов'язані територіально-ви­робничі утворення. Кожний із них є одночасно цілісним відносно самостійним утворенням, що виконує конкретне функціональне завдання. Функційне навантаження АПК при­родно-економічного району тісно взаємопов'язане із структурни­ми особливостями, його спеціалізацією і характеризує те, як цей комплекс бере участь у формуванні сфери міжрайонного обміну. Структура і спеціалізація АПК кожного природно-економічного району складалась під впливом галузевого і територіального поділу праці. Ці процеси сприяли виникненню нових виробництв, видів діяльності, що супроводжувались диференціацією окремих галу­зей, інтеграцією із створеними раніше. Так формувалися міжгалузеві інтегровані поєднання як конкретні функціональні ланки агропромислового комплексу району. Створювані інтегро­вані системи охоплюють, як правило, галузі переробної промисло­вості і виробництва відповідних видів сільськогосподарської сиро­вини. Результатом інтегрованих процесів є формування агропро­мислових функціональних ланок АПК. Тому АПК природно-економічного району формується шляхом створення внутрішньо-районних територіально-виробничих інтегрованих поєднань різ­ного типу, причому не просто як сума їх, а як взаємопов'язаної їх системи з розвинутими виробничо-господарськими зв'язками. Передумовою формування інтегрованих поєднань (утворень) с насамперед територіальна об'єднаність у межах природно-еко­номічного району окремих стадій технологічного процесу сукуп­ності сільськогосподарських або промислових виробництв. Ці ви­ди технологічно пов'язаних між собою виробництв формують ланцюг, окремі стадії якого є об'єктами різних галузей і підгалузей народного господарства, проте тісно взаємопов'язані економічно і територіально, зорієнтовані на перетворення вихідного продукту в кінцевий. Сукупність технологічних ланок при їх територіальній єдності формує АПК природно-еко-

76

77

немічного району. У структурі АІЖ природно-економічного ра­йону виділяються базові виробництва, які орієнтуються на ос­новні ресурси району і за своїми особливостями на основі еко­номічної доцільності територіально притягують до себе суміжні виробництва чи види діяльності

Базові виробництва, що виникли і сформувалися на основі сільськогосподарських ресурсів, вигідності географічного розта­шування, історичних умов, визначають основну територіальну спеціалізацію АІЖ природно-економічного району, виконують відповідне функціональне навантаження з урахуванням узгод­женого вирішення глобального завдання республіканського АІЖ як складової і невід'ємної його частини.

Отже, АІЖ природно-економічного району формується як цілісне утворення і територіальна частина АІЖ республіки, функції якого виявляються через їх територіальну спеціалізацію та участь у створенні міжрайонних потоків продукції. Серед дев'яти АІЖ природно-екрномічних районів на території рес­публіки значними обсягами виробництва виділяються Причорно­морський, Східний, Карпатський.

Важливим фактором формування внутрішньорайонної тери­торіальної структури АІЖ цих регіонів як елементів рес­публіканського АІЖ, що утворюють структуру останнього, є сільськогосподарські ресурси. Економічна роль цього фактора визначається рівнем розвитку і спеціалізацією сільськогосподар­ського виробництва, що є базою для переробних промислових виробництв. Масштаби й види ресурсів сільськогосподарської си­ровини зумовлюють розвиток переробної промисловості, в той же час промислові підприємства, що переробляють сировину, впливають на спеціалізацію сільського господарства. Важливо зазначити, що деякі види сільськогосподарської сировини відіграють неоднакову роль у формуванні територіальної струк­тури АІЖ регіону. Особливо відчутний вплив тих видів, промис­лова переробка яких ефективна на місцях їх виробництва. Су­часний рівень концентрації переробки сільськогосподарської про­дукції такий, що одне промислове підприємство забезпечується сировиною кількох постачальників — сільськогосподарських об'єктів. Тому розміщення переробних підприємств однорідної спеціалізації має-таки розпорошений характер, а сільськогоспо­дарські ресурси формують значні за територією елементи тери­торіальної структури у вигляді спеціалізованих агропромислових утворень. Отже, розміщення і територіальне зосередження ба-

гатьох підприємств переробної промисловості, формування спеціалізованих агропромислових утворень на базі сільськогос­подарських зон залежить від характеру місцевих сільськогос­подарських ресурсів, тісно взаємопов'язаних з природно-еко­номічними умовами конкретної території.

Ланкою другого порядку територіальної структури ре­спубліканського АІЖ є обласні регіональні АІЖ, які часто є складними виробничо-територіальними системами, що об'єдну­ють підсистеми нижчого рангу. Формування і територіальна ор­ганізація їх залежить від природних і економічних умов тери­торії, рівня і характеру розвитку виробництва. Найчастіше вони <}>ормуються або як спеціалізовані, (на основі діючого в області конкретного агропромислового виробництва), або як інтегровані агропромислові системи на базі агропромислового виробництва різної спеціалізації. Формування і розвиток обласних АІЖ иідбувається у процесі поглиблення спеціалізації і посилення концентрації сільськогосподарського виробництва, зумовленого диференціацією та інтеграцією технологічного процесу. Остання сприяє створенню взаємопов'язаних утворень відповідного функціонального призначення. Так, в результаті розвитку взаємозв'язків між підприємствами, що послідовно здійснюють стадії виробництва конкретного виду продукції, формуються аг­ропромислові утворення рослинницького напряму. Розвиток гос­подарських зв'язків між підприємствами, що виробляють тварин­ницьку продукцію, веде до утворення агропромислових об'єднань тваринницького характеру.

Обласні АІЖ мають галузеву, функціональну і тери­торіальну структури. Найяскравіше в них представлені дві лан­ки — сільське господарство і переробна промисловість. Обслуго­вуюча ланка часто розповсюджує свій вплив не тільки на облас­ний АПК, а й на АІЖ вищих таксономічних рангів — АПК природно-економічних районів і республіки в цілому.

Галузева структура обласного АПК відображає склад основних галузей і кількісне співвідношення між ними; функціональна — співвідношення і взаємозв'язок між різнопрофільними функціональ­ними групами підприємств; територіальна — внутрішню тери­торіальну будову, склад різних форм агропромис/ювих об'єднань, що склалися внаслідок інтеграції сільськогосподарського і про­мислового виробництва. Складовими елементами територіальної структури АПК є різні форми територіального зосередження ви­робництва і переробки сільськогосподарської сировини — еле-

78

79

ТАБЛИЦЯ З

Галузева структура АПК України і регіональних агропромислових комплексів (1994 р. за обсягом товарної продукції» %)*

АПК України,

економічних районів,

областей

І ■

[УКРАЇНА Кримський

Карпатський

Закарпатський Івано-Франківський Львівський Чернівецький

\ Подільський.

Вінницький

Тернопільський

Хмельницький

Поліський

Волинський

Рівненський

Житомирський

Київський

Чернігівський

Східний

Сумський

Полтавський

Харківський

Донецький

Донецький Луганський

80

81

АПК України, еко­номічних районів, обла­стей	Всього АПК			Серед
		1 сфера	сільське госпо­дарство	лісове госпо­дарство
ПриАипровсьхий.	100,0	545	51,2	0,2
Запорізький Дніпропетровський	100,0 100,0	55,4 53,7	51,6 .50,9	ОД ОД
Центральний.	100,0	61,6	60,1	0,4
Черкаський Кіровоградський	100.0 100,0	56,4 68,1	55,3 66,0	0,2 од
Причорноморський.	100,0	55,0	52,4	од
Миколаївський Херсонський Одеський	100,0 100,0 100,0	585 59,8 49,8	56,8 57,8 46,3 .	ОД 0.2 0,\

* Без галузей, які виробляють засоби виробництва для основних сфер АПК.

ментарні агропромислові територіальні системи, спеціалізовані і інтегровані райони та підрайони, а також приміські агропромислові утворення.

Нижчою територіальною ланкою регіонального ре­спубліканського АПК є АПК адміністративного району. На те­риторії адміністративного району внаслідок поглиблення спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва, розвитку міжгосподарського кооперування формуються аграрні системи. Інтеграція сільськогосподарського і промислового ви­робництва, процеси комплексоутворення, хоч і в менших масш­табах, ніж в інших таксономічних одиницях, сприяють форму­ванню вузькоспеціалізованих агропромислових утворень. Певний технологічний процес зосереджується, як правило, на одному підприємстві, яке не може функціонувати ізольовано, бо є лан­кою у загальному ланцюзі технологічного процесу виробництва і залежить від інших підприємств.

Агропромислова інтеграція в адміністративному районі зу­мовлює формування в основному двох типів елементарних агро­промислових систем — виробничих і виробничо-територіальних.

82

них	-| : _,				a	рооовження	та&тщі з
І комбінована промис-1 ловість	II сфера	харчова промис­ловість	легка промис­ловість	Ш сфера	заготівля	Еагросервіс	торгівля
3,1	38.6	385	од	6,9	j 1,0	13	4.6
3,7 2.7	39,6 393 37,8 373		03	5,0 ! 8,4	1,0 U	0,4 2,0	3.6 S3
1.4	33,9 335		0,4	45	1,0	12	22
0,9 2,0	39,4 38,7 27Д 27Д		0,7	4,2 4,8	0.9 12	13 1,2	2,0 2,4
2,5 '	38,3	37,7	0,6	6.7	0,7	2,9	и
1.6 1.8 3,4	36,7 35,1 41,2	35,0 ] 35Д 41,0	1.7 0-2	43 54 9.0	0,7 0,6 1,0	1,7 1,7 4^	2,4 23 3,7

Перші створюються у межах окремих сільськогосподарських госпо­дарств, об'єднуючи виробництво певного виду сільськогосподарської продукції та її переробку — плодоовочеві, молочні, олійні і т. д Виробничо-територіальні системи утворюються у «жах адміністрат. ного району, об'єднують сільськогосгіодарське й промислове виробниц­тво і є елементом територіальної структури обласного АПК. При­кладам може бути молочнопромисловий, м'ясопромисловий про­дуктові комплекси. Тісний взаємозв'язок АПК адміністративного району з обласним АПК виявляється й у тому, що часто на тери­торії адміністративного району розташовані сировинні зони АПК Інших адміністративних районів області

Формування у межах адміністративного району виробничо-територіальних систем лягло в основу створення в них агропро­мислових об'єднань, здатних найефективніше вирішувати міжгалузеві питання на основі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграцій

Регіональні АПК різного територіального масштабу і не­однакового ступеня завершеності мають свою, як правило, чітко виражену спеціалізацію. Найповніший набір усіх складових

55

регіональних АПК властивий комплексам економічно-районного і обласного плану. Аналіз галузевої структури регіональних АПК за обсягом товарної продукції свідчить, що в більшості районних комплексів (а саме в 7 із 9) переважає сировинна лан­ка, питома вага якої перевищує 50 % загального обсягу про­дукції комплексу (табл. 3). Так, в цілому по АПК України на сільськогосподарську сферу припадає 55 % товарної продукції комплексу, а у Центральному районі відповідно 61,6, Карпатсь-кому — 59Д Поліському — 56Д Східному — 56Д Причорно­морському — 55,0, Придніпровському — 54Д Подільському — І 56,2 %. Лише у Кримському і Донецькому економічних районах перша (сировинна) сфера АПК за випуском товарної продукції комплексу поступається місцем переробній сфері. Так, у Крим­ському економічному районі сировинна сфера становить 46,3, а переробна 473 % загального обсягу продукції комплексу, у До­нецькому відповідно — 423 і 48,1 %. . Серед регіональних АПК обласного значення суто аграрни- -ми є комплекси таких областей, як Івано-Франківська, Закарпат­ська, Хмельницька, Волинська, Житомирська, Рівненська, Кіровоградська, де сільськогосподарська сфера займає понад 60 % загального обсягу товарної продукції Найбільшими показ- | никами характеризуються АПК Кіровоградської області, де сиро­винна сфера складає 68,1 загального обсягу продукції, а також регіональний АПК Житомирської області — 64,0 %, Волинсь­кої — 63,6 та Івано-Франківської — 63,5 %. Причому лишена сільськогосподарське виробництво у цих регіональних АПК при­падає відповідно 66,0, 63X 62,2 і 62,6 % обсягу товарної продукції. Для цих регіональних АПК внутрішньообласний агропромисло­вий потенціал більшою мірою характеризується масштабами розвитку сільськогосподарського виробництва. Найнижчий рівень розвитку сировинної сфери спостерігається у регіональних АПК індустріально розвинутих областей і насамперед у Донецькій об­ласті, де на сировинну сферу комплексу припадає лише 40 % про­дукції, Луганській відповідно — 47Д Одеській — 49,8 %. Це пояс­нюється також досить високим зосередженням у них підприємсті переробної сфери.

Важливою ланкою (сферою) АПК будь-якого масштабу і рангу є переробна сфера, концентрація підприємств і виробни­чих потужностей з переробки сільськогосподарської сировини. У розрахунках галузевої структури регіональних АПК районного і обласного значення чітко окреслена роль цієї сфери щодо роз- І

84

тику і функціонування комплексіа У галузевій структурі АПК України на переробну сферу припадає 38$ % загального обсягу !і|ч>дукції комплексу. Щодо регіональних АПК, то вони характе­ри іуються значною диференціацією цього пс азника, величина того варіює від 27Д % у Кіровоградському АПК до 52Д % у До­нецькій області. Серед регіональних АПК найбільша питома ва-іа переробної сфери у структурі Донецького — 48,1 % та Крим­ського — 473 % комплексів, які значно перевищують середній у кращі показник. Щодо останніх регіональних АПК, то у Поліському на переробну сферу припадає 38,0 %, Придніпровсько­му — 383, У Східному — 37Д Причорноморському — 38,3, Подільському — 37,9 % загального обсягу продукції комплексу. Найбільше зосередження харчової переробної промисловості спо­стерігається в таких обласних АПК: Донецькому — 52,0, Одесь­кому — 41,0, Київському — 40,8, Луганському — 40,6, За­порізькому — 393, Сумському — 37,0, Харківському — 373, Дніпропетровському — 37,8 %, тобто в областях із значною чи­сельністю міського населення і потужним виробничим по-існціалом. Стосовно складової частини переробної сфери регіональних АПК, а саме легкої (первинна обробка), то її підприємств найбільше у Чернігівській, Чернівецькій областях і виробляють вони відповідно 123 і 113 % загального обсягу про­дукції комплексу.

І Сьогодні низький рівень розвитку і ступінь зосередженості має III сфера регіональних АПК}— інфраструктурна, яка обслу­говує і забезпечує функціонування основних сфер комплексіа У структурі АПК України на цю сферу припадає 6,2 % продукції комплексу. Найрозвинутіша інфраструктурна сфера у регіо­нальному АПК Донецької області, де питома вага її у структурі комплексу становить 9,4 % обсягу продукції, в АПК економічних районів рівень її розвитку сягає 5 — 7 % загального обсягу про­дукції (Карпатський АПК — 5Д Подільський — 5,9, Поліський — 5^, Східний — 5,9, Придніпровський — 6,9, Цент­ральний — 43, Причорноморський — 6,7 %). Особливо неза­довільне становище в Центральному економічному районі, а та­кож в АПК обласного значення — Житомирському, Рівненсько­му, Чернігівському, що свідчить про необхідність активізації гос­подарської діяльності у цій сфері.

Формування раціональної структури АПК зумовлює доцільність і базується на подальшому поглибленні і вдосконаленні суспільного поділу праці на регіональному і галузевому рівнях. В умовах на-

85

шої країни з П величезною диференціацією природних умов і ре­сурсів врахування регіональних особливостей, спеціалізації сільського господарства і переробної промисловості має винятко­во важливе значення і може розглядатися як діючий фактор підвищення ефективності агропромислового виробництва, зро­стання продовольчих ресурсів, що особливо важливо у період їх гострого дефіциту, постійного скорочення їх обсягів. Тому регіональні дослідження з питань поглиблення спеціалізації, роз­робки і впровадження заходів повинні мати не номінальний, а консгруктивний характер.

При виділенні і обгрунтуванні пріоритетів розвитку регіональних АПК різних таксономічних рангів необхідно враховувати світовий досвід організації агропромислоюго виробництва, специфіку його в республіці; обсяг сільськогосподарського і промислового вироб­ництва, чітке їх територіальне розміщення, розвиток внутрішньо-регіональної та галузевої спеціалізації

Регіональна спеціалізація характеризує діяльність виробництва цілого регіону і визначає його місце й спрямованість розвитку у територіальному поділі праці Рівень територіальної спеціалізації залежить від ступеня концентрації і диференціації виробництва, питомої ваги агропромислової сфери у структурі виробництва регіону і України в цілому. Спеціалізація регіону є важливим проявом суспільного територіального поділу праці, виразом його головної, виробничої суті. Територіальна спеціалізація вказує на виробничу спрямованість регіонів. Основне завдання регіональної спеціалізації — створення і розвиток при наявності сприятливих умов груп галузей відповідної орієнтації. Такі групи галузей регіону відрізняються за своїми масштабами і виробляють від­носно дешеву або дефіцитну продукцію, незалежно від того, де споживається ця продукція, — всередині регіону, чи за його межами.

Регіональна спеціалізація як одна із основних форм ор­ганізації агропромислового виробництва є найдосконалішою. За­лежно від рівня її розвитку формується галузева і територіальна структура продовольчого комплексу як основи агропромислово­го комплексу регіону. Спеціалізовані регіональні структури АПК, їх формування і становлення реалізують процес макси­мального використання переваг територіального поділу праці республіки у сфері виробництва продовольства. Адже розвиток агропромислового виробництва кожного конкретного регіону зу­мовлений специфікою природно-кліматичних, економічних та

86

Інших умов і факторів, які й визначають своєрідність П галузевої і функціональної структури.

Система агропромислового виробництва регіону як су-»міність технологічних, організаційно і економічно пов'язаних підприємств та об'єднань регіону має за мету задоволення no­il и"> населення республіки і регіону у продуктах харчування на <>. нові спеціалізації і кооперування виробництва. Принцип їх .|*>і>мування у регіонах — цільова орієнтація на регіональні no­il м(іи у продукції АПК із врахуванням природно-економічних умов розвитку сільського господарства і переробної промисло­ві* і і регіону. За цим принципом здійснюється спеціалізація ви-|ни.мицтва, визначається асортимент кінцевої продукції. Також йііжливим принципом формування регіональних структур агро-щ«смислового виробництва є забезпечення динамічного розвитку і водночас стабільності міжгалузевих зв'язків всередині комплек­су, поступове формування єдиної виробничої системи як резуль-і.іі поєднання окремих галузей і ділянок у чітко визначений ви-(міотічий процес, зорієнтований на кінцеву мету АПК Все це }нм ігає пропорціонального і збалансованого розвитку усіх сфер ЛІІК, ліквідації «вузьких місць», виділення і обгрунтування ви-нажсних пріоритетів.

Доцільно наголосити на необхідності додержання принципу м.іміімальної соціально-економічної ефективності у процесі формування і становлення регіональних АПК. Адже агролромис-нчі.і інтеграція, об'єднання сільськогосподарського і промислово-н> ииробництва в єдину територіально-виробничу систему вип-імидані за умов, коли поєднання їх значно ефективніше, ніж н|югга сума галузевих ефектів. Ці основні принципи характерні нри формуванні регіональних АПК різних типів і масштабів з ікими відмінностями конкретних методів їх реалізації залеж­ні від складу й структури комплексу.

За характером регіональної спеціалізації і залежно від ди­намічного і багатогранного процесу господарської діяльності аг­ропромислового виробництва у регіонах різної величини комп-и ід и цих виробництв умовно можна поділити на однопрофільні і багатопрофільні. Багатопрофільні (багатогалузеві) комплекси мають майже завжди великий асортимент готової продукції і за­микаються здебільшого на рівні області. Однопрофільні (вузько і ті ііалізовані) регіональні агропромислові системи є, як прави­ці, ннутрішньообласними міжрайонними об'єднаннями з розви-н\ міми кооперативними зв'язками. Прикладом останніх, глибоко

§7

спеціалізованих регіональних систем, можуть бути комплекси з вирощування ранньої овочевої продукції, виготовлення продукції птахівництва з наявністю у їх складі об'єктів виробничої інфра­структури.

Кожна з цих систем має свої переваги — якщо перші мають можливості підвищити ефективність виробництва за рахунок різних способів комбінування, кооперування, створення нових прогресивних форм власності і господарювання, то в других ефективність функціонування досягається на основі використан­ня переваг вузької спеціалізації, створення об'єктів малого бізнесу.

Критерієм доцільності створення і розвитку того чи іншого типу агропромислового виробництва регіону є рівень соціально-економічної ефективності, підвищення продуктивності праці та рівня рентабельності на основі поглиблення регіональної спеціалізації, раціоналізації функціонально-галузевої структури. Поглиблення міжгалузевої і внутрішньогалузевої спеціалізації сприяє формуванню раціональних територіально-виробничих поєднань агропромислових виробництв, які відповідають наяв­ним природним умовам, потенційним ресурсам регіону.

^Спеціалізація агропромислового виробництва регіонів з ви­ користанням переваг територіального поділу праці дає мож­ ливість диференціювати вирішення проблем забезпечення насе­ лення регіону продуктами харчування. Якщо в одному регіоні це може здійснюватись за рахунок місцевого виробництва лише частково, то в інших регіонах їх можна виробляти з надлишком з тим, щоб вивозити за межі регіону.] Звідси й відмінності та своєрідність регіональної галузевої структури як сільського гос­ подарства, так і промисловості з переробки сільськогосподарської сировини за рахунок економічно обгрунтованого місцевого ви­ робництва. Варто зазначити, що обласні регіони становлять відносно відкриті економічні одиниці з власним комбінуванням агропромислових виробництв, які видозмінюються від регіону до регіону і сприяють налагодженню широкого і досить розвинено­ го міжрегіонального обміну і взаємозв'язку. Залежно від комп­ лексу чинників (природно-ресурсних, економічних умов) у межах кожного регіону зосереджується набір тих виробництв, діяль­ ність яких ефективніша. Ці виробництва визначають регіональну спеціалізацію, тобто є спеціалізуючими. *

Варто завжди враховувати реальну ситуацію і пам'ятати, що зміни спеціалізації регіонів агропромислового спрямування вима-

гають значних додаткових витрат на техніку, реконструкцію приміщень, впровадження нових технологій. Організація і пере-Нрофілювання агропромислових підприємств і виробництв часто (і як правило) призводить до тимчасового згортання виробницт­ва, дестабілізації економіки. Щоб уникнути диверсифікації ви-|х»('>ішцтва, їй мають передувати прогнозування наслідків зміни Структури і спеціалізації та вивчення тенденцій попиту на про­дукцію, на виробництві якої спеціалізуватиметься агропромис­лове виробництво регіону. Якщо раніше тенденція на орієнтацію Йагатогалузевого господарства у кожному конкретному регіоні ііула сталою (задоволення внутрішніх потреб), то нині з розвит­ком міжрегіональних господарських зв'язків ця тенденція послаб-ліосгься, а посилюється та поглиблюється регіональна спеціалі-ІВція як важлива умова підвищення ефективності виробництва. Якщо у попередні роки спостерігалась тенденція поглиблен­ий спеціалізації за рахунок постійного скорочення невеликих, часто малорентабельних виробництв і цехів та підприємств, тоб­то за рахунок підвищення концентрації виробництва, то в нових умовах господарювання економічно виправданою стає децент­ралізація, створення низки малих підприємств і виробництв для Убезпечення ринку продовольства. Роздержавлення і привати-іація дозволять збільшити їх частку до 70 % загальної кількості господарських організацій. Досвід свідчить, що малі підприємства іиачно скоріше пристосовуються до потреб ринку, здатні до швидкої організаційної перебудови, що дає змогу їм швидко ре­агувати на потреби і попит споживачів. Для розвитку малих підприємств необхідно передбачити (насамперед на підприємствах, що підлягають конверсії) виробництво малогабаритних механізмів І автоматизованих систем невеликої потужності для переробки сільськогосподарської сировини на місцях вирощування, створен­ня засобів малої механізації і автоматичних пристосувань для первинної обробки сировини, упаковки готової продукції.

У країнах, які мають розвинуті і насичені продовольчі рин­ки, зональна (територіальна) і галузева спеціалізація є складови­ми частинами організації ринкового агропромислового виробниц­тва, причому як у великих, так і незначних його масштабах. Не слід забувати про раціональні рамки розвитку, поряд з малим бізнесом, процесу концентрації, оскільки великі спеціалізовані підприємства ефективніші і конкурентоспроможніші, ніж багато­галузеві. Тому до розукрупнення агропромислових виробництв треба підходити з урахуванням специфіки і конкретних умов кожного регіону. Максимальне збереження спеціалізованого ве-

89

^¾¾¾¾^¾¾¾¾

ликого виробництва дає можливість найповніше використовуй ти виробничі його потужності і наявну інфраструктуру.

В умовах переходу до ринкової економіки, підвищення рівн регіональної спеціалізації агропромислового виробництва важли вого значення набуває розробка та обгрунтування методичних основ її діяльності. Перехід до ринкового механізму господарю­вання ставить нові вимоги до визначення пріоритетів, зако­номірностей та особливостей регіональної спеціалізації на основі діяльності новоутворених організаційно-виробничих формувань. Це зумовлює необхідність дослідження сутності, закономірностей регіональної спеціалізації, оцінки умов і чинників її становлен­ня, тенденцій, зв'язків, пропорцій, внутрішньогосподарських особ­ливостей, механізму управління й регулювання цим процесом, визначення соціально-економічної та екологічної ефективності регіональної спеціалізації. Кожна з цих складових вимагає своєрідних підходів до розв'язання поставлених завдань, розробки системи показників, забезпечення поступальності і послідовності дослідження.

Методика дослідження включає як основу визначення рівня регіональної спеціалізації, що передує аналізу форм власності та організації виробництва в регіоні за галузями і видами агропро­мислової діяльності. Рівень регіональної спеціалізації може відображатися шляхом розрахунку питомої ваги агропромислового виробництва у структурі народного господарства, національного доходу, сукупного суспільного продукту регіону, порівняння структури АПК регіону і галузевої структури АПК республіки, а також частки АПК регіону і питомої ваги АПК усієї України. Що стосується процесу приватизації з урахуванням встанов­леної регіональної спеціалізації агропромислового виробництва регіону, то особливостями методичного підходу при оцінці її ефективності може бути аналіз таких показників: питома вага господарств і підприємств нових прогресивних форм власності у виробництві агропромислової продукції, вартості основних фондів, чисельності зайнятих, кількість господарств і підприємств нового тилу в регіоні, розподіл їх за виробничими напрямами, величи­ною, інтенсивністю виробничої діяльності, зв'язками, продук­тивністю праці, середньою оплатою праці, коефіцієнтом викори­стання основних і оборотних фондів, собівартістю продукції, рівнем рентабельності. Все це характеризує активність і ефек­тивність процесу приватизації в АПК відповідного регіону з кон­кретною виробничою спеціалізацією.

90

В умовах переходу до ринкової економіки та розвитку нових і|мірм господарювання відбуватиметься перерозподіл обсягів ви-|М<і"»мицтва основної продукції агропромислового виробництва, то «умовить зміни у галузевій структурі регіональних АПК. пере-іфіоітацію їх регіональної спеціалізації.

Раціональне використання ресурсів і підвищення ефектив­нім і і ведення й розвитку окремих галузей та сфер АПК потре­бу! визначення їх оптимальних розмірів і створення сприятли­вих умов для функціонування в нових умовах. Дедалі більше lux илюється тенденція розукрупнення підприємств, зміни (кммірів господарств і окремих заводів, груп поєднання галузей пі їх концентрація, що викликає трансформацію окремих вироб­ничих типів підприємств у регіонах та їх територіальних мікднань. Це зумовлене насамперед нееквівалентністю обміну u/іьськогосподарської і промислової продукції, значним зростан­ням цін на промислову продукцію порівняно з незначним підвищенням закупівельних цін на сільськогосподарську. Так, лише за 1992 — 1993 pp. ціни на матеріально-технічні ресурси для села зросли більше як у 4 тисячі разів, а закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію тільки у 1,5 тис разів. Через

ТАІІЛИЦЯ 4

Розподіл виробництва сільськогосподарської продукції за природно-еко-номічними зонами України (1994 p., %)

Вид продукції	Всього	За типами господарств відповідно до зон
'		Степ	Лісостеп	Полісся
Зерно	100,0	40,7	44,0 15.3
Цукрові буряки	100,0	IP	69,6 19.2
Насіння соняшнику	100,0	76J	23J і'
Льоноволокно	100,0	—	9,6	90,4
Картопля	100,0	19,3	453	35,4
Овочі Плоди та ягоди	100,0 100,0	48,4 49.7	36,4 26,0	15,2 243
Виноград	100,0	94,2	0,8	5.0
Баштанні культури	100,0	90,3	9,5	0.2
Вирощування худоби та птиці	100,0	35,8	41,6	22,6
Молоко	100,0	32,9	40,8	26.3
Яйця	100,0	43.5	37,0 19,5

91

1

це змінюються обсяги виробництва, збереження і переробки продо­вольчої продукції Потрібні вдосконалення внутрішньогосподарсь­кої спеціалізації, оптимізаци розмірів галузей і підприємств, а також господарств, визначення перспектив розвитку господарств з ура­хуванням природно-економічних умов регіонів, розвитку бази зберігання, первинної і вторинної переробки сільськогосподарської продукції. У деяких регіонах доцільно змінити співвідношення ок­ремих сфер і підгалузей, розмірів галузей, а відповідно і обсягів виробництва конкретних видів продукції, раціоналізувавши спеціалізацію зон та регіонів.

V У Поліссі основними типами господарств є і будуть скотар­сько-льонарські та скотарськснкартоллярні. Функціонують також скотарсько-хмелярські, скотарсько-свинарські і скотовідгодівельні господарства. Зернове господарство Полісся підпорядковане тва­ринництву — м'ясному скотарству. У найближчій перспективі в цьому регіоні спеціалізація зберігатиметься.

і Основними типами господарств Лісостепу залишаються ско­тарсько-буряківничі, скотарсько-зерново-буряківничі та ско­тарські з розвинутим буряківництвом і зерновим господарством. Поряд з ними функціонують скотовідгодівельні, свинарські, сви­нарсько-скотарські, буряківничо-зернові та інші господарства. У Степу переважають скотарсько-зернові господарства, а також функціонують Скотарсько-свинарські, скотовідгодівельні, зерново-скотарсько-вівчарські господарства. В окремих районах сформу­вались сировинні зони переробної промисловості і вирощування насіння овочевих культур (табл. 4).

З розвитком ринкових відносин відбуватимуться й істотні зміни у формуванні продовольчих ресурсів і регіональних ринків, що зумовить певні зміни спеціалізації виробництва окремих регіоніа

Територіально-галузева структура регіональних АПК, як і АПК республіки, формується під значним впливом населення і трудових ресурсів, їх наявності на конкретній території.

Людина завдяки природним властивостям і соціально-еко­номічним характеристикам є головним елементом продуктивних сил суспільства; тільки вона володіє трудовим, духовним та інтелектуальним потенціалом, який використовує в процесі ви­робництва матеріальних благ і створення духовних цінностей. Які б не були високі технічний рівень та досконалі форми ор­ганізації виробництва, вирішальну роль у його зростанні та підвищенні ефективності належить людям. Вони як носії вироб-

92

1111 чих відносин виступають виробниками і споживачами всіх цінностей, що їх створює суспільство. Серед них найважливіше місце займають продукти харчування — основа життєдіяльності, відтворення здібностей людини до праці. Працівники агропро­мислового комплексу — основні виробники цих продуктів, від ефективної роботи яких залежить успішне вирішення продоволь­чої проблеми. Ефективність їх роботи, у свою чергу, залежить від цілого ряду соціально-економічних факторів, умов виробниц­тва і життя. Вони повинні забезпечити розширене відтворення робочої сили як трудового потенціалу, без якого неможливе створення продовольчого ринку та інших ринкових структур.

Із загальної чисельності працівників, зайнятих в АПК, 71,7 % припадає на сільське населення. Розселення його характери­зується значною роздрібненістю і розмежованістю населених пунктів, несформованістю системотворних центрів, соціально-просторовою ізольованістю від міст. Чисельність сільського насе­лення має постійну тенденцію до абсолютного і відносного змен­шення. Абсолютна чисельність сільського населення республіки за останні 20 років (1973 — 1993 pp.) скоротилася на 3,8 млн чо­ловік, а питома вага його у загальній чисельності населення зменшилась на 11 %.

Для сільського населення України характерними були два протилежні напрямки структурно-динамічних зрушень — змен­шення кількості дітей, підлітків і людей працездатного віку, а також зростання чисельності пенсіонерів. Це свідчення старіння населення і обмеженості демографічних умов демовідтворювальних процесів у сільській місцевості, що створює несприятливі умови для відтворення сільського населення і трудового потенціалу села. На скорочення чисельності населення працездатного віку впливали соціально-економічні фактори міграційного відтоку цього контингенту в міста. Соціально-економічні фактори, які зумовили скорочення трудового потенціалу села, становлять со­бою сукупність умов праці і побуту сільського населення. Не­спроможність їх підриває демографічну базу відтворювальних процесів у сільській місцевості, є однією з причин руйнування села.

і Абсолютне і відносне скорочення чисельності сільського насе­лення спостерігається у всіх природно-економічних зонах України. Найвищі темпи цього процесу в Лісостепу, інтенсивні — у Степу і на Поліссі. Особливо помітний цей процес у таких регіонах об­ласного значення, як Сумська, Хмельницька, Чернігівська, Вінницька, Полтавська, Житомирська і Кіровоградська області

93

ТАБЛИЦЯ 5

Структура чисельності працюючих в основних сферах регіональних АПК України (1994 p., %)

Регіональний АПК	І Питома вага регіональног АПК в АПК України		Чисельність праиюючих
		всього		в тому числі
			І сфера (сільське, лісове roc ледарство	II сфера III сфера (переробна (інфраструк ■ промисле- тура) вість)
УКРАЇНА	100	100	71.7	14,6	13,7
Кримський	54	100	663	18,0	15,7
Карпатський	9,7	100	66,9	17,9	15,2
Закарпатський ів.-Франкївський Львівський	1.7 2,0 4J	100 100 100	66,4 67,7 64,6	173 183 183.	164 13,5 16,6
Чернівецький	1,9	100	71,9	154	13,0
Подільський	14,0	. 100	76,4	133	93
Вінницький	6,0	100	73,7	15,0	113
Тернопільський Хмельницький	3,4 4,6 ."	100 100	76.9 79,4	14,4 119	8.7 8.7 .
Поліський	19,8	100	73,6	133	12.9
Волинський Рівненський Житомирський	2,8 2,7 4,2	100 100 100	79,2 77Д 76,7	114 133 13,7	9,7 9,6 9,6
Київський	5»	100	63,6	16,2	20,2
Чернігівський	43	100	78.4	ltf	10,4
Східний	134	100	72,0	14,4	134
Сумський Полтавський	33 43	100 100	753 75,0	14,4 13,0	103 12,0	і
Харківський	4,9	100	66,5	153	17,7
Донеиький	8.7	100	624	164	213

94