7. Розгляньте наведені нижче приклади з точки зору характеру стоп та їхньої кількості у кожному вірші. Від чого залежить віршовий розмір? Знайдіть та порівняйте приклади:

а) де однаковий віршовий розмір має різну кількість стоп;

б) де різні віршові розміри мають однакову кількість стоп;

в) де однаковий віршовий розмір має різностопну структуру.

7.1.

Був вже вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви,

Мед приручених бджіл, золотавість сп’янілого тіла,

Янтареві зіниці серни, що не бачили крови,

І на вітах восковість плодів, соковитих і спілих.

(Олег Ольжич)

7.2.

Я руці, що била, – не пробачу –

Не для мене переможний бич!

Знай одно: не каюсь я, не плачу,

Ні зітхань не маю, ні злоби.

Тільки все у гордість замінила,

Що тобою дихало й цвіло,

А її тверда й холодна сила

Придушила тепле джерело.

Але навіть за твою шпіцруту

Стріл затрутих я тобі не шлю,

Бо не вмію замінять в отруту

Відгоріле сонячне “люблю”.

(Олена Теліга)

7.3.

Щастя згублені ключі.

Як би їх знайти хутчій!

Пошукати в лісі, в полі,

Запитать, зустрівшись, долі:

“Ти горою, доле, йшла,

Чи мої ключі знайшла

З золотими обідками?

Щоб пізнати, що ті самі,

Там намітку під кісник

Накарбовано з весни.

Чом я пояс попустила?

Не інакше – злая сила.

Чом цяцькований обруч

Не тулила обіруч?”

Посміхнеться оком доля:

“Довгі, довгі луки, поля,

І темніше ночі гай.

Як згубила, то й шукай!”

(Оксана Лятуринська)

7.4.

Сім літер, що палають в слові “Україна”,

Сім літер, що вогнем лягли на Монпарнас,

І сім зрадливих куль на вулиці Расіна –

Призначення, мементо і святий наказ.

Горять палким трьохкутником криваві сімки

Над простором і над часом, в хаосі й тьмі.

І серце вгору йде, все вище, стрімко, стрімко

Шляхом Твоїх голот і слав, Народе мій!

(Наталя Левицька-Холодна)

7.5.

Поліська первісність! Латаття й чорногузи!

Соснових могилок хрещато-журний шепіт.

Перуна гніву слід в дубровому розщепі,

І лірник під вікном, як сон старої музи.

(Авенір Коломієць)

7.6.

Червоних мурів цямрини чотири –

І в глибі двору в’язнів чорне коло

Повзе, снується кроком в’ялим кволо –

І йдуть горою і дощі, і шквирі.

(Богдан Кравців)

7.7.

В малій кімнаті стіни, наче руки,

Тримають полохливу тишу в жмені.

Сіріють тіні просиво-зелені,

Самітна свічка блимає зо скуки.

(Богдан-Ігор Антонич)

7.8.

День падає, як птах короткокрилий,

З височини непевної – і крик

З ним падає на трави побурілі,

На чорний і безлистий чагарник.

І здобич ту мисливець хмурозорий

Кладе в мішок, до вбитих ним птахів,

І пахне млосно кров: моїх суворих,

Моїх розстріляних і мертвих днів.

(Михайло Орест)

7.9.

Надійде день такий: гранітна постать Долі

На шляху виросте нескінченням твоїм,

Торкне твоє чоло і присудом твердим

Затримає тебе в своїм нещаднім колі.

(Святослав Гординський)

7.10.

Не Чайльд Гарольд я, ні, та я й не Дон Кіхот,

Хай їхні пристрасті мені близькі та рідні,

Хай тягне щось мене до цих крутих висот,

Де тіні їх лежать, величні та безплідні.

(Мелетій Кічура)

8 Що таке тоніка? Які особливості має ця віршова система? Зробіть ритмічні малюнки наведених зразків. Знайдіть спільне та розбіжності в їх ритмічній структурі. Акцентуйте приклади з пропущеними метричними наголосами. Чи відбиваються пропущені наголоси на характері ритму? Винайдіть дольники, поясніть їх специфіку.

8.1. ***

наперсток тіла вчили мене одягати

а я не хочу краща прима без гриму

звідки взялась ти в цьому рядочку римо

як пролетіла крізь світлі верліброві ґрати

але пробудь у рожевих гілках на долоні

миті бувають коли щось тяжко без тебе

що на крилятах ти знов принесла своє небо

ще одне небо і ще одну панні на троні

(Ярина Сенчишин)

8.2. НА СТАНЦІЇ

Лиш хвилинку я бачив Вас:

Висідав я з вагону, – при вході

Повійнув на мене нараз

Фіалкових парфум Ваших подих.

Я пристанув хвилинку, на миг

Просвердлили очима мене Ви, –

Подививсь я і втонув у них,

Наче в ночах тьмяних, вересневих.

Подививсь я і втонув у них,

І незчувся, як свиснув кондуктор,

Як вагони зірвалися й зник

Потяг з стукотом за віадуком...

Лиш хвилинка – розвіявся дим,

Лиш хвилинка – зник погляд очей цих,

І лиш серце котилось за ним

По холодній, безжалісній рейці.

(Святослав Гординський)

0. 8.3. АВТОБІОГРАФІЯ

В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

Тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,

І піднеслася голова, й слова пішли до уст зелені.

Тепер – де б я не був і коли-небудь,

Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір гамірливих міст,

У злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

Глядів спокійно на хвиль противних гурагани.

Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,

Я – закоханий в житті поганин.

(Богдан-Ігор Антонич)

8.4. І БЄЛИЙ, І БЛОК...

І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:

Росіє, Росіє, Росіє моя!

...Стоїть сторозтерзаний Київ,

і двістірозіп’ятий я.

Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! –

Тумани, долини, болотяна путь...

Воздвигне Вкраїна свого Мойсея –

не може ж так буть!

Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.

Під регіт і бурю, під грім од повстань

од всіх своїх нервів у степ посилаю:

поете, устань!

Чорнозем підвівся, і дивиться в вічі,

і кривить обличчя в кривавий свій сміх.

Поете, любити свій край не є злочин,

коли це для всіх!

(Павло Тичина)

9. Порівняйте наведені нижче приклади, ідентифікуйте серед них дольник, тактовик, акцентний вірш, власне тонічний вірш, зразки народного віршування, верлібр. Як ви гадаєте, в яких випадках слово є ритмотворчою одиницею?

9.1.

В салоні пансіонату

зловили “Апасіонату”,

порпалися в ефірі,

шукали джаз.

Хлопчики розбещені,

молодчики розпещені

вбивали час.

Сивий професор втупився в одну точку.

Анемічна дама нудьгувала в куточку.

Хмари над лісом пливуть перисті.

Флегматики вдумливо грають в покер.

Підтоптані пари, такі непаристі,

Як Януси, дивляться в різні боки.

Усі бережуть огрядні фігурки.

Усі ковтають якісь пігулки.

І з ранку до ночі та сама тема:

нервова система, нервова система!

(Ліна Костенко)

9.2.

Ох, я нещасний! Ох, я безталанний!

Боже правий, змилостився,

Заміни на ласку гнів!

Чим тобі я завинив –

Тим хіба, що народився?

(Педро Кальдерон, переклад М.Лукаша)

9.3.

приїхали гості

на язики гострі

задля годиться питаю хто там

затим відчиняю ворота

а гостей видимо-невидимо

не бійся кажуть не битимемо

а ворота важкі як до раю

та все норовлять зачинитися

то ж я їх плечем підпираю

ще й руками притримую

а гості все їдуть та їдуть

не когось а мене провідать

заодно за вечерею і поснідать

хоч вір хоч не вір

вже наїхало повен двір

(Анатолій Кичинський)

9.4.

Падають

Зерна

Кришталевої музики.

З глибин Вічності падають зерна

В душу.

І там, у храмі душі,

Над яким у недосяжній високості в’ються голуби-молитви,

Там,

У повнозвучнім храмі, акордами розцвітають,

Натхненними, як очі предків!

Він був, мов жрець, сп’янілий від молитви –

Наш Київ, –

Який моливсь за всю Вкраїну –

Прекрасний Київ,

– буря!

Стихійно очі він розкрив –

І всі сміються як вино...

– блиск!

– жах!

Розвивши ясні короговки

(І всі сміються, як вино),

Вогнем схопився Київ

У творчій високості!

(Павло Тичина)

9.5.

Йти. Мовчати. Нащо стежка? На узліссі. Яругами.

Стати – слухати: говорить захмелілий гай.

І самому захмеліти – й не словами, а рухами

говорити про зелене, безкордонне-безкордонне...

А розмай?

Пісня тоне,

тоне в шелесті, між листом...

Говорити переконано, барвисто

і когось переконати. Цебто знятись пташиною,

пташиною літаючи – задзвеніть, заворожить:

ви ще й досі задоволені півопругом і хатиною?

Можна ж краще і вільніше

жить!

(Василь Чумак)

9.6.

На передмісті яр.

Вечірня аквареля.

Як повен яр – мелодія звучить:

То пробують на флейту цвіркуни

Рапсодію веселу –

Тюр-р... тюр-р...

Цюркочуть,

Немов цюрком біжить де молоко

в дійницю.

І тихий, тихий вечір.

Ще сизі хмари де-не-де

В розкриті пащі,

Як кашалоти чи велетенські риби,

Хапають зеленаве небо

Безшумно,

Там, де сонце заснуло.

(Валер’ян Поліщук)

9.9.

Молитва ранку до останніх зір...

Коріння тиші, врослі в глину ночі...

П’ять крил зорі і змислів п’ять у людськім тілі,

і ліжко – човен мрій, трагедій, сподівання.

...І крейдою зорі накреслить білий знак на карті долі.

І вечір молитовно склав долоні зір...

Із квіту, мов слимак із мушлі, виповзає запах...

Киплять сади під снігом квіття.

Коса дороги в куряві розплетена лежить.

І ніч підкови зір в долонях казки губить.

В лісній абетці дивні букви,

наприклад, жолудь значить: у.

У діалекті дятлів стукіт

передає фонему цю.

О смутку молодий, о радосте струнка!

Сестра Антонича – лисиця...

До тебе, Батьківщино – земле вічна,

ведуть усі стежки й усі дороги.

(Богдан-Ігор Антонич)

9.10.

Мушу випити келих до краю –

Полиновий мед самоти.

Так нещадно, так яро заграю, –

Чи ж побачиш, почуєш ти?

Недорізаним звіром вітер

Проридає в страшний простор.

(Там жито – надовго збите,

Там чорним повітрям – мор).

А я мушу незморено-просто –

Смолоскипом Тобі Одній,

Я – кривавих шляхів апостол –

В голубі надвечірні дні.

(Євген Маланюк)

10. Що таке ритм? Які функції він виконує в поетичних творах? Чи зустрічається ритм у прозі? Чому? Поясніть причини використання різного ритму в межах одного віршового твору, проілюструйте вашу відповідь, спираючись на приклади:

10.1.

Пригаси цей нестерпний, пекучий вогонь у мені,

Не дозволь йому серце моє спопелити.

Я вже бачу: палають пекельної брами вогні,

Дух мій в центрі Землі, і мені тут не бути, не жити.

Пригаси у мені мого подиху спалений біль,

Що проймає моє перемучене відчаєм тіло.

Рветься подих, бо ринуть на нього жалі звідусіль,

Захлинається голос: на нього сто мук налетіло.

(Діана де Монліво, переклад В.Коптілова)

10.2.

Ти кажеш: нині день наш такий. Нехай буде як буде.

Я кажу: днина така сліпа. Котрусь не переживу.

Я кажу тобі: куля сліпа. Котрась потрапить у груди.

А вона сама, ніколи сама не падає у траву.

Ти кажеш: я тебе не люблю. Наш день сама перебуду.

Ти кажеш мені: в пустелі пустель я сьогодні одна.

Я кажу тобі: в пустелі пустель сьогодні багато люду.

Ти кажеш мені: в пустелі пустель самота не страшна.

Ще правда легка, та важка роса згинає нас.

Нижче.

Нижче.

Я кажу тобі: доля сліпа. Ти кажеш мені: іду.

Ще трава легка, ще роса важка, ще сліпа біля скроні свище,

а вона сама, ніколи сама не спиниться на льоту.

(Василь Герасим’юк)

10.3. МОНАРХИ

Диктатори, королі, імператори,

Мліючи в димі хвальби,

Роззявали пащі, мов кратери,

І гукали:

– Ми – символ доби!

– Хто не з нами, той проти Бога.

– Хто не з нами, той проти всіх. –

І сипались лаври убогі

До куцих кривавих ніг.

Нікчемна, продажна челядь,

Банда кривляк для втіх,

Щоб мати що повечерять,

Годувала холуйством їх.

Ідоли, обслинені, обціловані,

Ішли величаві в своїй ході.

А поруч вставали некороновані

Корифеї і справжні вожді.

Вставали Коперники і Джорджоне,

Шевченко підводив могутнє чоло,

І біля вічного їхнього трону

Лакузи жодного не було.

Бо щире, високе небо

Не підмалюєш квачем,

Бо величі справжній не треба

Спиратись на плечі нікчем.

(Василь Симоненко)

10.4.

Зціпив зуби. Блідий-блідий!

За байраком село палало.

Хтось прикладом у спину – йди!

– Вас чимало!

Сухо чмихнув старий наган

(Перша нота нової гами...).

Надвечірній лягав туман

Над житами.

Хтось один засвистав матчиш.

На тачанки! – й шукай, де знаєш!

Поле, поле!

Чом ти мовчиш?

Не ридаєш?

(Євген Плужник)