4. Використовуючи наведений приклад, поясніть особливості олександрійського вірша. Де і коли виникли олександрини, з іменами яких українських і зарубіжних поетів пов’язані?

***

О.Бургардтові

Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,

Де розум і чуття – все спить в анабіозі,

Живем ми, кинувши не Київ – Баальбек,

Поодаль від розмов, людей, бібліотек

Ми сіємо пашню на неродюче лоно

Часами служимо владиці Аполлону,

І тліє ладан наш на вбогім олтарі.

Так в давній Ольбії захожі різьбярі

Серед буденних справ і шкурної громади

В душі плекали сон далекої Еллади

І для окружних орд, для скитів-дикунів

Різьбили з мармуру невидимих богів.

(Микола Зеров)

5. Розгляньте зразки силабічної поезії. Що можна сказати про ритмічну організацію наведених віршових фрагментів? Знайдіть цезуру, поясніть її функцію у ритмічній організації поетичної мови.

5.1. ***

Коли підданства вірність пан певно одчує,

Тоді усе найкраще йому він дарує,

А що цінніш на світі й миліше за вільність,

Яка в людському серці утверджує гідність?

Засвідчити те можуть всілякі створіння,

Що вільності жадають усі покоління.

Недарма золотою її називають,

Аби її здобути, всіх сил докладають.

Та кожному не може та бути надана –

Тим тільки, що боронять отчизну і пана.

Лиш мужністю на війнах шляхетному роду –

Не грішми, але кров’ю – здобудеш свободу.

Козацтво Запорозьке права заслужило,

Бо пана і отчизну завжди боронило.

(Касіян Сакович)

5.2. ***

Причину маєм одіж жалобну вдягати,

Серцями і устами жаль свій виражати.

Бо смерть хижа завчасу у нас одібрала

Славетного героя, що з нього чимала

Була короні користь й Речі Посполитій,

А добру його славу крізь знали у світі.

Пишалось військо славне з такого гетьмана –

Умів той про честь дбати отчизни і пана,

Умів військом сильним в боях керувати,

Любив усіх порядних, а злих знов карати,

Од карності і послух в своєму війську мав,

Тому і перемоги звитяжні здобував.

(Касіян Сакович)

5.3. МИНУТИ ВСІХ СПІЛЬНІ

Мине дитинство,

Мине отроцтво,

Мине юність,

Мине зрілість,

Мине старість.

Мине перестарілість.

Мине весна,

Мине літо,

Мине осінь,

Мине зима.

Минуть всі літа,

Минуть всі часи,

А на все мине час покаяння.

(Іван Величковський)

5.4. DE LIBERTATE

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольності отче, Богдане-герою!

(Григорій Сковорода)

6. Доведіть, що наведені приклади належать виключно до силабо-тоніки, мотивуйте свої відповіді. Схарактеризуйте основні параметри силабо-тонічного віршування. Визначте віршові розміри, кількість стоп, складіть метричні схеми і ритмічні малюнки поетичних фрагментів. Позначте у схемах пірихії, спондеї, модифікації трискладових стоп із понадсхемними наголосами. Знайдіть приклади нерівностопних віршів.

6.1. ***

Зима над містом тиха і причаєна,

Як молода невістка у сім’ї.

І згладжуються болі із печалями

Від чистих і цнотливих рук її.

І дише спокій твердо і розмірено –

Так дишуть хлібороби по жнивах,

Коли вже працю змірено і звірено

І ще раз переважено в думках.

Зима над містом чуйна, ледь стривожена:

Це ж перший сніг прокрався крізь вітри!

Не поспішай, не руш її знеможеним

Чеканням снігопадної пори.

Не квапся зі слідами, що не вернуться

І в спогадах пектимуть, як жалі.

Не згай ту мить, коли всі душі звернені

До білої врочистої землі,

Коли єдиним помислом все з’єднано:

Зима над містом! Ще одна зима...

Коли нема ні слів і ні суєтності,

А тільки затамованість німа.

(Віктор Баранов)

6.2. ***

Балачки припинились. Читаються вірші.

На майдані травинка асфальт протина.

Штукатурка осипалася – і стіна

Неймовірно повищала, фреску явивши.

І осипалось листя, явивши плоди,

Наче випало в осад. І в люстрі води

Лиця ликами стали, і хвиля печальна,

Змивши більма з очей, покотилась туди,

Де повержених ідолів тліють сліди,

Де іще не впадає у Лету Почайна.

Чайна ложечка правди – у морі брехні.

Сигаретний димок – в ролі диму вітчизни.

Підсолоджена істина – в кислім вині,

У гіркому вині запізнілої тризни.

Відгоренили в келихах сльози лози.

Берег Лети – те саме, що берег сльози.

А поети на ньому тому невеселі,

Що у натовпі їхні гіркі голоси –

Наче голос волаючого у пустелі.

(Анатолій Кичинський)

6.3. НЕДОСЯЖНЕ

Минуло все, і все буденним стало.

Ти є – нема – для мене все одно –

Життя і мрії серце розкувало,

Бо так чекало звільнення воно.

Коли любов, подібну до лілеї,

Ми палим, як в минулому мости,

Тоді встаємо ближче до тієї,

Якої нам ніколи не знайти.

(Володимир Куликівський)

6.4. ***

Все, що буде, було і що є на землі,

І сто тисяч разів уже бачене й чуте,

Сірі вузлики ранку – твої солов’ї,

Все це тільки одне нерозгадане чудо.

Знаю склад біосфери, структури кислот,

Все, що є у природі, приймаю як даність.

Я, людина двадцятого віку, – і от,

Зачудована, бачу лише первозданність!

(Ліна Костенко)

6.5. ОСТАННІЙ КОНЦЕРТ ОЙСТРАХА

У КИЄВІ (фрагмент)

Була гроза. Двори були, як гроти.

Ревли потоки бурі і руді.

І, як важкі повільні бегемоти,

Машини йшли по фари у воді.

Чорнів тополь воронячий літопис.

Вода змивала непохитність черг.

А ми ловили хоч який автобус,

Таксі, пікап, хоч Ноєв, а ковчег!

Вечірні сукні вже були, як рядна,

І кожний крок вже схожий був на трюк.

І парасолька, смішно безпорадна,

Шукала шлях, вистукувала брук.

І ми пройшли, проїхали, промчали,

Ми пролетіли, власне, пропливли.

Ми на колесах до фойє причалили.

Ми на пуантах в тишу увійшли.

Концертний зал був круглий, наче острів.

Погасла люстри золота бджола.

І ще живий, а вже далекий Ойстрах

Підняв смичок... і скрипка ожила!

Летюча тінь циганського лошати –

Магічна влада геніальних рук! –

Мабуть, це добре – завжди поспішати,

Бо смерть і вічність – то уже не рух...

(Ліна Костенко)

6.6. ***

Кожний атом, атом серця

Оберну я в слово, в згук...

О, яка велика вийде

Повість радощів і мук!

Кожний ніжний рух сердечний

В пісню світлу переллю,

Окрилю її любов’ю

І стражданням запалю.

Полетять пісні крилаті,

Краплі крові полетять...

Понесуть усе з собою...

Тільки біль мені лишать.

(Олександр Олесь)

6.7. СИПЛЕ, СТЕЛЕ САД САМОТНІЙ

Сипле, стеле сад самотній

Сірий смуток – срібний сніг, –

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха смертний сміх.

Серед саду смерть сміється,

Сад осінній смуток снить, –

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено шумить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад, –

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

(Володимир Кобилянський)

6.8. ТАМ ТОПОЛІ У ПОЛІ

Там тополі у полі на волі

(Хтось на заході жертву приніс).

З буйним вітром, свавольним і диким,

Струнко рвуться кудись в далечінь...

Йду в простори я, чулий, тривожний

(Гасне день, облітає, мов мак).

В моїм серці і бурі, і грози,

Й рокотання-ридання бандур...

Хилить вітер жита понад шляхом

(Ой там хмара похмура з півдня),

І так смутно, так смутно співає –

Тільки перепел б’є десь у дзвін...

Моя пісне, вогниста, шалена

(Креше небо і котить свій гнів),

Ах, розбийся на світлі акорди,

Розридайсь – і затихни, як грім...

(Павло Тичина)

6.9. ***

Згадай, безумче! Світ – не тільки ти:

Крім тебе є думки, планети, птиці.

Є з’явища такої красоти,

Яка тобі, дурному, і не сниться!

Вмираючи, умій зо співчуттям,

З усмішкою поглянути навколо...

Хто злився раз із світовим життям, –

Згниє в землі, але не вмре ніколи!

(Максим Рильський)

6.10. КИЇВ

Не до тебе пливли скандинавські герої,

Бойовими човнами розкинувши стан.

Ні вінками Атен, ні руїнами Трої

Не прославив себе чужоземний Боян.

Хто повірить словам, що Андрій Первозданний

На високих горах твою славу прорік?

В темну безвість віків одійшли каравани

Ватажків степових та азійських владик.

Що владарів колишніх потлілі клейноди!

І на схід, і на південь твій раб мандрував –

Чуєш, там, вдалині, велетенські заводи

Іншу долю кують, інше сяєво слав!

На майданах твоїх рік за роком конає,

Поміліла ріка, вал зрівнявся – осів.

Але пісня летить у поля у безкраї,

Наче ластівка з теплих країв.

(Павло Филипович)

6.11. БЕТХОВЕН (фрагмент)

Я забуду про все. І ридання, що глибоко сховане

Під покровом мовчань, і тривога, і труби грози

Проростуть із іржавого серця глухого Бетховена.

Але очі сухі. Ні сльози. Тільки так. Ні сльози...

Що ж ти плачеш, Бетховен? За відстань, за холод, за морок

Непроглядної ночі – летить геніальності крик,

І співає, й згоряє, і вогненні зграї над морем...

Що ж ти плачеш, Бетховен, чи ж гірший ти інших музик?

До безсмертя змагайся з лакованим лагідним звіром.

Ти не чуєш ричання його. Тільки вискал холодних зубів

Нагадає тобі про даремність надій і довіри,

Про печаль завойовань і силу того, що згубив.

Але те, що родилося в серці, що мукою тричі відчуто, –

Проростання небес у вершинах дубів вікових,

І крижин березневе кружляння в потоках розкутих –

Це весна, це чекання і щастя, і болів нових.

(Леонід Первомайський)

6.12. МИНУЩІСТЬ ЖИТТЯ

Ах, що життя? Хто відповість мені?

Навік жагуча юність одлетіла.

Часи мої найкращі Доля з’їла,

І безум топче мить мою в багні.

Куди – не знати, пощезали дні,

Здоров’я де колись міцного тіла?

Життя нема. Людина перетліла.

Навкруг самі лиш біди навісні.

Минуло Вчора. Завтра не для мене,

Сьогодні поспішає, не спинить;

Я – Буде, і Було, і Є стражденне.

Сьогодні, Вчора, Завтра – кожну мить

Од пелюшок до савана щоденно

Я тільки мрець, що ходить і не спить.

(Франсіско де Кеведо, переклад О.Мокровольського)