9. Політичні ідеї французького Просвітництва

Просвітництво — за поширення раціонального знання, подолання релігійного мракобісся й невігластва мас, упровадження в суспільне життя цінностей, що базуються на повазі людської гідності. Найвидатнішими діячами французького Просвітництва були Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро.

Шарль-Луї Монтеск'є є автором праці «Про дух законів». Він доводив, що виникнення держави і права, багато­манітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають «дух законів».

Мислитель вважав, що до утворення суспільства й держа­ви люди жили за природними законами. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів. До таких законів належать міжнародне право, політичне право і цивільне право. Потреба людей, які живуть у суспільстві, у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.

Характер форми правління Монтеск'є визначає в залежності від к-ті тих, хто здійснює владу. За цією ознакою він виокремлює 3 форми правління: республіку, монархію і деспотію.

Особливу увагу Монтеск'є приділяє проблемі співвід­ношення закону і свободи. Суть політичної свободи, на його думку, полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Державою, в якій найповніше здійснюється політична свобода, є монар­хія. Політичним ідеалом Ш. Монтеск'є була англійська конституційна монархія.

Якщо Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму, то Жан-Жак Руссо захищав у цій бо­ротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Руссо - «Про суспільний договір».

Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Руссо використав для обґрунтування глибо­ко демократичного вчення. Природний стан він називав «золотим віком», в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності — фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути сво­боду громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі. Однак утворення держави привело до поглиб­лення суспільної нерівності.

На думку Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і законодавча влада належать народу.

10. Соціально-політична доктрина марксизму

Марксизм —економічна і соціально-політична доктрина, що виникає у 40-і роки XIX століття. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби. Основоположники - Карл Маркс і Фрідріх Енгельс.

Вчення про державу посідає центральне місце в марксизмі. Держава існувала не завжди. У первіснообщинному суспільстві, до появи писемності і класів, держави не було. Виникла вона в результаті появи приватної власності і поділу суспільства на класи. В капіталістичному суспільстві боротьба проходить між класом робітників — пролетаріатом, і класом власників фабрик та заводів — буржуазією. Їх непримиренність призводить до класової боротьби. Ідею класової боротьби К. Маркс і Ф. Енгельс всебічно обгрун­тували у спільній праці «Маніфест Комуністичної партії».

Держава - знаряддя панівного класу, що використовується для підкорення пригноблених класів. Капіталістична держава є інструментом забезпечення панування буржуазії над пролетаріатом. Для утримання влади над пригнобленими класами держава використовує три основні засоби, вдаючись до них одночасно або по черзі залежно від ситуації, - армію, поліцію та бюрократію. Потітику, право, державу марксизм вважає вторинними явищами суспільного життя, похідними від його економ-го базису.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства. Вона потрібна лише на етапі перехідного періоду. Після зникнення антагоністичних класів держава відімре, а встановиться самоврядування народу. Марксизм допускав мирний шлях суспільного розвитку лише за умови, що організована сила пролетаріату примушує буржуазію здатися.

Марксизм справив могутній вплив на долю людської цивілізації в XX ст. Але не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом.