49. Поняття політичного лідера. Типи політичного лідерства.

Існування політичних еліт найвиразніше проявляється в тому, що окремі особи відіграють у політиці провідну роль, здійснюють переважний вплив на інших людей. Звичайно лідерами називають тих, хто перебуває попереду, впливає на інших для інтеграції групової діяльності з певною метою або очолює яку-небудь організацію чи рух. Сам термін „лідер“ означає: провідник, керівник. Політичний лідер – це впливовий учасник політичного процесу, який незалежно від формального статусу намагається і здатний консолідувати зусилля людей, спрямувати їх на досягнення спільних цілей. Становище лідера зобов’язує багато до чого, адже його авторитет, політичні й особисті якості строго оцінюються людьми і знаною мірою зумовлюють успіх політичної діяльності.

Одна з перших спроб типологізації лідерства належить Веберу, який здійснив її з урахуванням типів владарювання. На цій основі Вебер виділив три основні типи політичного лідерства:

1. Традиційне лідерство, що ґрунтується на вірі як правлячих, так і підлеглих у те, що влада є законною, оскільки спирається на авторитет освячених і непорушних традицій та звичаїв наслідування її. Даний тип лідерства складає основу існування всякої монархічної влади.

2. Раціонально-легальне лідерство, ґрунтується на вірі в законність раціонально встановлених правил і процедур обирання лідера і в його ділову компетентність. Цей тип лідерства відповідає республіканським формам правління. Його характерними ознаками є наявність легальних процедур обрання, відповідність особистості претендента бажаному наборові необхідних професійних якостей, конкурентність і періодичність змін лідера.

3. Харизматичне лідерство, що ґрунтується на ірраціональній вірі в надзвичайні, надприродні, недоступні для інших, богоявленні якості правителя, які надають йому можливість і неформальне право підкоряти собі маси. Харизматичне лідерство характеризується режимом необмеженої влади лідера, яка ґрунтується на ідеї служіння мас інтересами суспільства і держави, уособлених персоною лідера; певними особистими відданістю й довірою, зумовленими наявністю у лідера уявних якостей пророка, месії, вождя; некритичним ставленням мас як до лідера, так і до його політики.

50. Сутність еліти: концепції в.Парето та г.Моска

Перші сучасні класичні концепції еліт виникли наприкінці 19 ст. – на початку 20 ст.

Парето виходив з того, що світом в усі часи правила і повинна правити обрана меншість найздібніших і найпродуктивніших людей – еліта. Він сформулював оригінальну теорію кругообігу еліт, яка пояснює, на його думку, динаміку соціального розвитку. Суть теорії: соціальна система прагне рівноваги і в разі порушення цієї рівноваги згодом намагається знову вернутися до неї. Еліти виникають із нижчих верств суспільства і в процесі боротьби піднімаються на вищі щаблі, там розквітають, а згодом вироджуються і зникають. Цей кругообіг еліт Парето вважає «універсальним законом історії». Учений пропонує варіант класифікації еліт. Він поділяє їх на два головні типи, які послідовно змінюють один одного. Перший тип – «леви», яким притаманний крайній консерватизм, грубі «силові» методи правління. Другий тип – це «лисиці», майстри обдурювання й політичних спекуляцій. Поділяючи еліту відповідно до теорії циркуляції на правлячу і не правлячу, Парето розглядає революцію лише як боротьбу і заміну правлячої еліти на потенційну.

Моска у праці «Основи політичної науки» обґрунтував ідею поділу всіх існуючих суспільств на два класи – клас правлячих і клас не правлячих, підлеглих. Перший клас завжди відносно мало чисельний, монополізує владу, здійснює всі політичні функції й користується вигодами і привілеями. Він вважає, що найважливішим критерієм входження до політичної еліти є вміння керувати іншими людьми, тобто організаторські здібності, а також матеріальні, моральні та інтелектуальні переваги.

За ставленням до влади і місцем у системі владних відносин політична еліта поділяється на правлячу – ту, яка безпосередньо володіє державною владою, і не правлячу (опозиційну).

Правлячу еліту, у свою чергу, поділяють на вищу (вищі ешелони влади, які приймають рішення загальнодержавного рівня), середню еліту, яка бере участь у підготовці і в обговоренні політичних рішень; адміністративну еліту, функцію якої є виконання політичних рішень.

Відповідно до правочинності і законності володіння державою владою еліта поділяється на легітимну і нелегітимну.