22. Сутність та головні ознаки демократичного режиму.

У перекладі демократія означає "влада народу". Класичне визначення демократії дав Лінкольн: Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Демократичний режим – форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Основні засади демократії:

• визнання суверенності народу як єдиного джерела влади.

• влада народжується лише з виборів. Вибори мають бути регулярними, загальними, чесними і конкурентними.

• Конкуренція забезпечується наявністю багатопартійної системи, гарантованими можливостями вільно висувати та підтримувати своїх кандидатів, а також контролювати процес голосування і підрахунку голосів.

• Преса вільна, гарантує альтернативність інформації та висловлення різних ставлень, критики.

• децентралізація, розосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.

• Міра демократичності режиму визначається гарантіями прав і свобод людини, політико-правовим статусом особистості на основі принципу рівності перед законом, захищеності індивіда, мірою набуття ним рис громадянина.

• Відносини між народом і обраними ним представниками базуються на основі контролю, довіри, конституційного обмеження компетенції органів влади.

• економічний та політичний, ідеологічний плюралізм.

Є різні форми правління демократичних режимів. Достатньо поширеними формами республіканського правління є президентська республіка і парламентська республіка. Мабуть, найяскравіший приклад президентської демократії – це США.

23. Сучасні концепції демократії. Теорія поліархії р. Даля.

В сучасній політичній науці немає єдиної теорії демократії.

Теорія партисипаторної демократії розроблена в 60-х pp. XX ст. була досить популярною серед ідеологів лівих партій і рухів (Дж.Вольф, Ф.Грін, Б.Барбер). Головні положення цієї теорії такі:

• залучення всіх верств суспільства в політичний процес;

• поширення принципу участі на неполітичні сфери;

• децентралізація прийняття рішень.

Не заперечуючи необхідності в сучасних умовах представницької демократії, прибічники цієї моделі наполягають на змішаній формі політичної організації, на своєрідній пірамідальній системі, з прямою демократією в основі і демократією представників на кожному рівні вище основи.

Плюралістична теорія демократії була найвпливовішою у 60—70 роках XX ст. (М. Дюверже, Р. Дарендорф) переносить акцент з загальної маси виборців на організовані групи інтересів. Демократія в цьому трактуванні - це правління народу, але який діє через конкуруючі групові інтереси. Теорія включає положення:

• суспільство складається з численних груп, які об'єднуються за інтересами;

• групи є головними суб'єктами політики, намагаються вплинути на владу;

• конкуренція між групами за вплив на прийняття урядових рішень;

• в суспільстві існують різноманітні, незалежні від уряду центри влади;

• політична воля народу, виражена в рішеннях влади, є компромісом між різними груповими інтересами;

• держава виступає як нейтральний арбітр між групами інтересів.

Слабким місцем плюралістичної теорії є уявлення про те, що всі політичні сили здатні об'єднатися і прийняти рішення з урахуванням інтересів всіх груп, ця теорія абсолютизує нейтральність держави й ігнорує той факт, що економічні сильні групи інтересів краще організовані та більш активні.

Однією з найбільш відомих теорій плюралістичної демократії є теорія поліархії Роберта Даля. На думку вченого, те, що називають демократичними режимами, - це поліархії, де влада здійснюється не усім народом, а багатьма. Демократія - це ідеал, до якого треба наближатися, але якого повністю не можна досягти, оскільки весь народ не може управляти.

Поліархія як політичний режим включає в себе: політичну конкуренцію і участь; політичний плюралізм; право громадян створювати незалежні організації; політичні свободи; право опозиції заперечувати рішення уряду; вільні і чесні вибори, відкритий характер конфліктів між політичними лідерами.

На думку Даля, поліархія виявляється в реалізації права громадян на всебічну інформацію, отриману з альтернативних джерел, та права на утворення незалежних від держави асоціацій. З допомогою цих об'єднань громадяни можуть реалізувати свої інтереси. Через загальне виборче право і вільні та чесні вибори громадяни можуть сформувати уряди з-поміж представників елітних груп. І врешті, що вкрай важливо, в поліархічному суспільстві діють механізми, що роблять владу відповідальною перед народом.