3. Політична думка Стародавнього Риму: «змішана» форма державного устрою Цицерона.

Політична думка Стародавнього Риму перебувала під значним впливом учень давньогрецьких мислителів, передусім Сократа, Платона та Арістотеля.

Роботи Цицерона викладені в його діалогах "Про державу" і "Про закони", "Про обов'язки" і "Про старість". За його визначенням держава - це надбання народу, а народ не будь-яке об'єднання людей, зібраних разом яким би то не було чином, а об'єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і інтересів.

Головну причину походження держави Цицерон вбачає не стільки у слабкості людей та їх страхові, скільки в їх вродженої потреби жити разом. Цицерон вважав сім'ю початковою основою суспільства, з якої поступово, природним шляхом виникає держава. Він відзначає споконвічний засадничий зв'язок держави і власності, підкреслюючи, що причиною утворення держави є охорона власності.

Форми державного правління

1) коли верховна влада знаходиться в руках однієї людини, ми називаємо його царем - царською владою.

2) коли вона знаходиться в руках у виборних, говориться що ця громадянська громада управляється волею оптиматів.

3) народна влада є таке співтовариство, в якому все знаходиться в руках народу.

Головним недоліком цих форм є їхня нестабільність, яка може призвести до тиранії. Запобігти виродження і циклічну заміну однієї простої форми іншою, на переконання Цицерона, можна за умови введення змішаної форми державного правління. Кожна з трьох простих форм у змішаній повинні доповнювати один одну. Цицерон підкреслює необхідність їх взаємної рівноваги і рівномірного розподілу прав, обов'язків і повноважень між ними.

3. Політична думка Середньовіччя: церква та держава в політичних концепціях Фоми Аквінського та Марсилія Падуанського.

Це епоха формування і розвитку феодалізму. Сильний вплив на політичні вчення мали християнська релігія і римо-католицька церква. Теократизм був основним принципом політичної думки. У центрі ідейно-політичних зіткнень цього періоду була запекла боротьба між римо-католицькою церквою, папством, з одного боку, і світськими феодалами, монархами, з другого, за вплив у суспільстві. Відповідно, однією з центральних проблем політичної думки стало питання про те, яка влада - духовна чи світська повинна мати пріоритет у суспільстві.

Політичні погляди Фоми Аквінського викладені головним чином у працях "Про панування владик", "Сумма теології".

Фома Аквінський вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби і в них від природи закладене прагнення об'єднатися і жити в державі. За Ф. Аквінським закон - це загальне правило для досягнення мети. Види закону: вічний - лежить в основі всього світового порядку, природи і суспільства, природний - відображення вічного закону людським розумом; людський - діюче феодальне право.

Три елементи державної влади: сутність, походження, використання. Сутність влади, тобто порядок управління, встановлений богом. 6 форм правління: справедливі форми правління - монархія, аристократія і полісна система, несправедливі - тиранія, олігархія і демократія.

Монархія (найкраща) була найбільш типовою формою феодальної держави, найбільш природна форма правління, бо її влаштування нагадує як влаштування світу взагалі, створеного і керованого одним Богом, так і людський організм, різні частини якого об'єднуються і спрямовуються одним розумом. Найгірша форма правління - тиранія, оскільки зло, здійснюване волею однієї, більше, ніж зло, що виникає з безлічі різних воль, крім того демократія краще тиранії тим, що служить благу багатьох, а не одного.

Інтереси бюргерства, яке підтримувало королівську владу, відобразив у своїй праці "Захисник миру" Марсилій Падуанський. Він доводив, що втручання церкви у справи світської влади сіє розбрат і позбавляє європейські держави миру.

Церква має бути відокремленою від держави, бо в них різні цілі і сфери діяльності. Розмежовуючи закони людські й закони божественні, він стверджував, що до компетенції церкви належать тільки божественні закони. Тому духовенство має право лише навчати, проповідувати християнське віровчення, але не примушувати. Карати порушників божественних законів може лише Бог, який їх установив.

Держава виникла в процесі поступового ускладнення форм людського співжиття. Спочатку сім'ї об'єднуються в роди, потім роди - в племена, на базі яких виникають міста і в кінцевому підсумку - держава, що ґрунтується на спільній згоді всіх її громадян і має за мету їхнє спільне благо. Джерелом влади в суспільстві виступає народ, саме від нього виходить влада як світська, так і духовна, він один є носієм суверенітету і верховної законності.

Державна влада здійснюється за допомогою законів, право видавати які має народ, а від його імені - обрані ним представники. Закони є обов'язковими для всіх. Найкращою формою державного правління він вважав виборну монархію.