23. Неопатримоніалізм як тип політичного режиму.

Концепція неопатримоніалізму з’явилась на межі 60-70 років ХХ століття і була покликана пояснити специфіку політичних систем країн Азії, Африки і Латинської Америки. Під неопатримоніалізмом розуміється особлива форма політичної системи у країнах що розвиваються, специфіка якої полягає у поєднанні форми сучасної держави з традиційними формами управління.

Виокремлюють 2 найголовніші риси неопатрімоніалізму:

• персоналізаці влади

• патронажноклієнтельні відносини.

Право влади у неопатрмоніальних суспільствах належить не офіційній установі, а конкретній особі. Голова держави є центром політичної системи і фактично уособлює її. Він здійснює свою владу за допомогою особистого патронажу.

Правління передбачає створення своєрідної патронажно-клієнтської піраміди, яка охоплює всю країну. На вершині цієї піраміди перебуває голова держави, який управляє за допомогою своїх людей, рекрутованих з кола його найближчих родичів, друзів або союзників. Вони з дозволу президента використовують очолювані ними державні установи у власних інтересах. В свою чергу від них вимагається абсолютна підкореність главі держави.

Прикладами неопатрімоніальних диктатур є режим Мобуту в Заїрі, режим Суматро на Філіппінах, режим Саддама Хусейна в Іраку.

Політична боротьба в неопатрімоніальних режимах є боротьбою за контроль над державою, яка ведеться за принципом – переможець отримує все. Ця боротьба відбувається за матеріальні блага, які надає контроль над державою, тобто боротьба точиться між тими, хто входить до патронажної мережі національного лідера і має доступ до національних ресурсів, і тими, хто до цієї мережі не входить і позбавлений такого доступу. Переможці отримують винагороду у вигляді посад, матеріальних благ, а переможених відсувають на другий план.

25.Характерні риси політичного режиму сучасної України

Політичний режим України вважається проміжним, він поєднує риси: тоталітарного у вигляді деяких рис політичної культури (ідеологічна мобілізація мас на підтримку чи протест того чи іншого політичного рішення, імітація бурхливої політичної діяльності серед політичної еліти); авторитарного у вигляді відчуженості влади від громадян, адміністративнокомандних механізмів управління, особливою концентрацією влади у керівної особи порівняно з підлеглими; анарходемократичного і охлократичного у вигляді широких повноважень представницьких радянських органів, відсутності жорсткої виконавчої вертикалі, некомпетентності політичного керівництва і адміністративного управління, використання популістських настроїв певних соціальних груп для реалізації вузькокорпоративних інтересів.

Після підписання конституційного договору і прийняття нової Конституції переважає авторитарно-демократичний режим із створеними конституційними передумовами для трансформації у демократичний.

На сучасному етапі для політичного режиму України характерні такі риси:

1) громіздка структура установ державної влади з недиференційованими і неспеціалізованими функціями відповідно до вирішення сучасних модернізаційних задач;

2) патерналістські, опікунські функції держави у соціальноекономічній сфері та у сприянні розвитку елементів громадянського суспільства;

3) малоефективний механізм стримувань і противаг як між вищими органами державної влади, так і регіональним і місцевим самоврядуванням внаслідок незавершеності юридичного оформлення меж їх компетенцій;

4) політична неструктурованість державної влади, обумовлена не тільки слабкістю політичного потенціалу громадськості, а й свідомим гальмуванням владними структурами цього процесу;

5) партійна система фінансово, матеріально залежна від влади і фінансоводомінуючих соціальних груп;

6) слабка взаємодія між партіями і групами тиску на основі взаєморозуміння стратегічних перспектив суспільного розвитку і групових взаємовигод;

7) виборча система не стимулює партійну конкуренцію, а закріплює зберігання корпоративнокланових засад формування політичної влади;

8) сильні рецидиви до єдиної державної ідеології, відсутність чітко оформлених ідеологічних орієнтацій, цивілізованих форм ідеологічного плюралізму.